Кулик Надія Костянтинівна
м. Миколаїв, ДНЗ №131
Сприяння вихователем позитивно-емоційного стану
дитини під час її адаптації до ДНЗ
Малюк, який уперше прийшов в дитячий колектив, у всьому бачить лише приховану загрозу для свого існування, у нього виникає страх, який є звичайним супутником негативних емоцій та стресу. Малюк боїться невідомої обстановки і зустрічі з незнайомими дітьми, нових вихователів, а головне - того, що батьки забудуть про нього і не прийдуть за ним увечері, щоб забрати додому.
На третьому році життя дитина зазвичай любить контактувати з людьми, самостійно вибираючи привід для контакту. Комунікабельність дитини - це сприятливий ґрунт для успішного завершення адаптаційного процесу. Але в перші дні перебування в дитсадку деякі малюки втрачають цю вла¬стивість, увесь час проводячи лише наодинці. На зміну безконтактної поведінки дитини приходить ініціативність для встановлення контакту з дорослими. Але ця ініціатива уявна, вона потрібна дитині тільки як вихід зі ста¬новища, коли малюк плаче, підбігає до вихователя , хапає за руку, намагається тягнути до дверей і благає, щоб вона відвела його додому, або зателефонувала мамі.
Переступивши поріг дошкільного закладу у новачків спостерігаються прояви емоцій від пригніченого стану до яскраво вираженої депресії. У період адаптації дитина настільки вразлива, що приводом для плачу може служити майже все, навіть якщо, на перший погляд, немає для цього жодних підстав. Отже, найчастіше в період перших днів відвідування малюк має пригнічений стан, і байдужість до всього: новачок сидить засмучений, занурений сам у себе, або навпаки бігає по групі, плаче, кличе маму.
Досить часто діти виявляють свої негативні емоції через плач: від пхикання до постійного плачу та істерик. Але найбільш частіше спостерігається стрімкий плач зранку, під час розлуки з батьками, який триває кілька хвилин і свідчить про те, що на деякий час усі негативні емоції у малюка відступають на останній план у зв'язку з тим, що їх потім витісняють позитивні. Найчастіше так трапляється у ситуації, коли малюк переключається і перебуває під впливом цікавої інформації, нових іграшок, тощо.
Часто доводиться спостерігати, коли новачок плаче, а «за компанію» може плакати дитина, яка вже давно пройшла адаптаційний період. Зазвичай, довше за всіх із негативних емоцій у дитини тримається так зване пхикання, яким вона прагне висловити протест під час розставання з батьками.
Під тиском стресу малюк частіше всього змінюється настільки, що може настати регрес майже всіх навичок самообслуговування, які вже давно засвоїв і якими успішно користувався вдома. Малюка доводиться годувати з ложечки і умивати, як немовля, він не може одягатися, роздягатися і користува¬тися носовою хустинкою, або взагалі відмовляється від їжі, від пиття, не ходить в туалет, не відповідає на запитання, про сон узагалі не варто згадувати.
Але згодом, адаптувавшись до умов організованого колективу, у дитини відновлюються забуті навички, і поряд з ними легко засвоюються нові.
Слід відмітити, що у разі складної адаптації апетит дитини або зникає зовсім, або навпаки може підвищується. Нормалізація зниженого чи підвищеного апетиту, як правило, сигналізує про те, що негативні зрушення адаптаційного процесу пішли на спад, і незабаром нормалізуються і всі інші показники емоційного портрету дитини.
Денний сон під час перших днів адаптаційного періоду відсутній. В міру звикання до дитсадка дитину починають вкладати спати, але спання найчастіше на початковому етапі буває короткотривалим, неспокійним.. Однак це знову ж таки наслідки стресової адаптації, після якої дитина може спокійно заснути і провести всю тиху годину без ускладнень в емоційному стані та поведінці.
На фоні стресу дитина може схуднути, але, адаптувавшись, вона легко і швидко не лише відновить свою первинну вагу, а й почне стабільно розвиватися.
У деяких малюків на фоні стресу змінюється і мовлення: словниковий запас малюка бідніє, і він у розмові з дорослими та дітьми використовує полегшені слова, або зовсім мовчить. Пізнавальна діяльність, як правило, знижується і згасає на фоні стресо¬вих реакцій. Рухова активність в період адаптації досить рідко зберігається в межах норми. Дитина або загальмована або занадто активна.
Як тільки малюк налагодить потрібні контакти в групі, всі негативні зрушення адаптаційного періоду поступово зникати¬муть, що і буде важливим кроком до завершення всього процесу адаптації у дитини.
Також вихователь має не забувати про індивідуальний підхід до малят. Вихователь має пам’ятати, що кожна дитина-неповторна індивідуальність ,у неї формуються тільки їй властиві особливості мотиваційно - потребісної сфери, самооцінки , з’являються схильності й інтереси, форми поведінки і переживання, а також те особливе поєднання всіх властивостей ,рис ,сторін її особистості ,що становить її індивідуальність.
Педагоги повинні враховувати вікові особливості дітей. Це допомагає краще регулювати життєдіяльність дитини, створювати оптимальні умови для розкриття її здібностей у навчальному та іншому видах діяльності, вивчати їхні індивідуальні особливості й на цій основі обирати найдієвіщі й найоптимальніші засоби та методи впливу. В своїй роботі педагоги повинні використовувати основні форми особистісного підходу до дитини:
- вплив дитячого колективу;
- вивчення особливостей і виправлення недоліків сімейного виховання;
- використання дружніх взаємин дітей для підвищення рівня їхнього виховання й дисципліни;
- використання схильностей дітей;
Відомо, що кожен педагог повинен навчитися керувати своїм настроєм. Бадьорий настрій, так само як і поганий, передається вашому оточенню, і особливо гостро його сприймають діти. Вони щиро радіють веселій і життєрадісній людині й дуже скуті в присутності похмурого дорослого.
Відомо, що емоції дитини короткочасні, рідко тривають більше кількох хвилин і майже раптово зникають, поступаючись місцем іншим: вони швидко переходять від сміху до сліз, від усмішки до гніву. Емоції дитини інтенсивні, часто бурхливі.
У деяких дітей емоційні реакції можуть виявлятися у вигляді напруженості, тривоги, відсутності апетиту, непосидливості, страшних снів. Такі діти мають звичку гризти нігті, смоктати пальці, плакати. У хлопчиків емоційні порушення виражені більше, ніж у дівчаток. Діти часто копіюють емоційні реакції дорослого або інших, зазвичай старших дітей, тому не акцентуйте свою увагу на цих виявах, вони швидко минуть. Розглянемо характеристику дітей з індивідуальними особливостями в поведінці:
Впертий малюк часто розуміє, що він неправий, але в нього сильне бажання зробити по-своєму, іноді всупереч здоровому глузду або тільки з почуття егоїзму. Причиною впертості можуть бути: реакція скривдженої дитини, виявлення помилкової самостійності або перевтома.
Рухливі діти, як правило, завжди в гарному настрої, вони ніколи не замислюються над своїми вчинками, не соромляться, скрізь втручаються, усе готові зробити, ніколи при цьому не втомлюються.
Замкнуті в собі діти недостатньо комунікабельні, не прагнуть спілкування з однолітками, віддають перевагу товариству дорослих, погано встановлюють контакти з однолітками. Їхній багатий внутрішній світ закритий для інших, але дитина може бути відвертою перед обраною нею самою людиною.
У тривожних дітей поганий сон, вони бояться всього нового. З незначного приводу в них швидко змінюється настрій, такі діти бояться нововведень. Чуйність і увага оточення приносить їм радість, підвищує настрій і працездатність, поліпшує самопочуття.
Тому аби запобігти поганому настою і викликати у малюка позитивні емоції вихователь використовує різноманітні мовні вправи, потішки, забалянки, пальчикові ігри, тощо. Ось деякі з них:
«Ти - моє дзеркало, я - твоє дзеркало»
Мета : налагодити добрі стосунки з дитиною, за допомогою мімічних вправ вчити керувати своїми емоціями перемкнути малюка зі сліз на позитивні емоції.
Вихователь, перебуваючи навпроти дитини, говорить : «Я знаю, ти засмучений, я розумію твій стан. Ти засмучений ось так (копіює міміку дитини). А ще ти напевно сердитий. А ми сердимося ось так (Дитина повторює мімічний вираз). А коли ми радіємо у нас обличчя ось таке (показ вихователя, ми піднімаємо бровки, робимо веселі очі, а губи розтягуємо в широку усмішку. » Пропонує дитині : «А тепер ти спробуй, у тебе вийде. Педагог разом з дитиною змінюють емоції кілька разів, закінчуючи вправу на позитивних емоціях.
1 варіант гри : дорослий копіює міміку дитини;
2 варіант гри : дитина копіює міміку дорослого.
«Знайди свою посмішку»
Мета : заспокоїти дитину, переключити емоції.
Педагог говорить дитині : «Тобі сумно? Ти напевно втратив свою посмішку. Підемо пошукаємо її». Підводить дитину до дзеркала і пропонує посміхнутися, описуючи при цьому обличчя дитини, воно гарне , коли ти посміхаєшся.
«Нам заважають слізки»
Мета : заспокоїти дитину, зняти емоційну напругу.
Педагог бере за руку малюка, що плаче, сідає біля нього і каже : «Тобі сумно, давай поговоримо, але тобі заважають слізки».
Дитині пропонують вирізані з блакитного паперу краплини-сльози, їх треба гарненько зім'яти, зім'яти. Дитина заспокоюється виконуючи завдання. Дорослий може йому допомагати.
«Знайди свою зірочку» (з повітряною кулькою)
Мета: Викликати позитивні емоції, виховання довірчих відносин між дітьми і дорослим, доброзичливе ставлення один до одного.
Вихователь пропонує дітям подивитися як він надує кульку. Але кулька ця не проста. (Кулька надувається із зображенням зоряного неба). Розповідь вихователя про те, що у кожного є своя зірка і пропонує дітям знайти свою зірочку і назвати її своїм ім'ям.
«Кому яка кулька дістанеться, такий віршик розповімо»
Обладнання: повітряні кульки із зображенням іграшок.
Мета : створити гарний настрій; викликати бажання промовляти знайомі вірші з вихователем або хором; виховувати доброзичливе ставлення одне до одного.
Вихователь пропонує дітям вибрати улюблений колір кульки, надуває її та разом з малятами дивиться яка саме іграшка на ній зображена. Якщо іграшка відома дітям він розповідає про неї віршик, або вигадує цікаву розповідь.
Немає коментарів:
Дописати коментар