м. Нова Одеса,
ДНЗ №1 «Світлячок»
Формування ініциативності дитини раннього віку шляхом трудових доручень та образотворчої діяльності
Ранній вік – це час, коли закладаються основи фізичного, психічного, особистісного розвитку людини. Втрати, допущені в цей період, непоправні повною мірою в подальшому житті. Ця обставина накладає особливу відповідальність на дорослих за долю зростаючої людини.
Таким чином, головна мета розвитку особистості – більш повна реалізація дитиною самої себе, своїх здібностей і можливостей. Тому ініціативність, прагнення до самореалізації стосується всіх сторін життя і діяльності, де ініціатива грає одну з найбільш важливих ролей у формуванні повноцінної особистості, вона розглядається як один з основних компонентів активної особистості дитини.
Е. Еріксон в періодизації життєвого шляху особистості основними засадними новоутвореннями при повноцінному розвитку дітей перших семи років життя вважав довіру, автономність, ініціативність. У вітчизняній літературі розвиток базової довіри дитини до світу і людей опрацьовано в теорії спілкування. За Е. Еріксоном автономність – це результат відстоювання дитиною своєї незалежності. Вона починається з того моменту, як дитина починає ходити, тобто вона пов’язана з твердженням свого нового автономного «Я».
У «Довіднику з психології і психіатрії дітей і підлітків» ініціативність визначається як «характеристика діяльності, поведінки та особистості людини, що означає здатність діяти за внутрішнім бажанням». Ініціативність показує розвиток діяльності й особистості, особливо на ранніх етапах розвитку.
Орієнтуючись на вимоги суспільства, знаючи закономірності розвитку особистості, педагоги у визначенні завдань, виборі способів взаємодії з дітьми повинні йти від дитини, помічаючи, розкриваючи, можливості його особистісного зростання і сприяючи розвитку особистості. У процесі спільного спілкування з дитиною важливо розуміти, визнавати і приймати його таким, який він є. У міру розвитку дитини спілкування будувати на принципах співробітництва, партнерства.
Про важливість такого ставлення до дитини говорить М. І. Лисина: «Ставлення дорослих до дитини як до особистості – вирішальна умова становлення комунікативної діяльності. Відсутність такого ставлення або його недостатність перешкоджає виникненню комунікативних потреб і залишає дитину на положенні «личинки», яка не реалізувала свою природну можливість стати людиною».
Дістати, висунути, вкласти – все це дитина не може або не може виконати сам – стає приводом звернення до старших. Серцевинна устремлінність – практичне співробітництво з дорослим. Малюк хоче, щоб старші разом з ним включилися в заняття з предметами, він вимагає від них участі у своїх справах. Комунікативною потребою цієї форми спілкування стає потреба дитини в співпраці з дорослим. Чим більше ситуацій, предметів підштовхують дитину до спілкування з дорослим, тим активніше розвивається дитина. Аналізуючи цю форму спілкування А.Г. Гузская у своїй статті «Форми спілкування» пише:«Оптимізм і впевненість в собі при діях з предметами властиві дітям у цей час. Вони сміливі і їх треба оберігати, але розумно. Цей час формування ініціативності і самостійності, якому можуть перешкодити надлишкові обмеження. Але разом з тим дитина стає і зосередженим спостерігачем: він уважно слухає настанови старших, намагається підпорядкувати свою поведінку розумним цілям».
Необхідною умовою розвитку ініціативної поведінки є виховання його в умовах розвивального спілкування. Педагогічне спілкування, засноване на принципах любові, розуміння, толерантності та упорядкованої діяльності, стане умовою повноцінного розвитку позитивної свободи і самостійності дитини.
Мета такого спілкування та навчання в тому, щоб дитина навчилася тим чи іншим способам дії та поведінки в певних життєвих ситуаціях, але й могла переносити ці способи дії на інші предмети, у нові ситуації без підказки дорослого. Сама шукає способи досягнення мети, сама вибирає засоби і матеріали, необхідні їй. Ініціативна дитина повинна вміти реалізувати свою діяльність творчо, проявляти пізнавальну активність.
Ініціативність проявляється у всіх видах діяльності та є необхідною умовою вдосконалення всієї пізнавальної діяльності дитини, особливо творчої.
Однією з ефективних форм формування ініціативності є трудові доручення.
Трудові доручення – найдоступніша форма залучення дітей дошкільного віку до посильної повсякденної трудової діяльності. Систематична участь у трудовій діяльності сприяє загальному розвитку малюків та надає їм упевненості у власних силах. Видатний психолог Даниїл Ельконін виділяв два чинники, які спонукають дитину дошкільного віку до трудової діяльності: тенденція до самостійності та інтерес до всього, що стосується життя і праці дорослих. Уже наприкінці молодшого дошкільного віку дитина починає прагнути самостійності. Двохрічний малюк намагається самостійно одягатися: «Я сам», - говорить він на спробу дорослого допомогти.
Саме за допомогою трудових доручень розвивається у дітей така базова якість особистості, як ініціативність.
У роботі з дітьми я намагаюсь використовувати такі прості і корисні правила:
• усе, що я можу, - зроблю сам;
• якщо я не вмію, то навчуся;
• умію сам – допоможу іншим.
Просте доручення полягає у тому, що дитина має виконати якесь одне нескладне завдання. Даючи дитині доручення, дуже важливо показати, як правильно його виконати, і пояснити, навіщо це потрібно.
Після денного сну, одягнена Аріна сама взула тапці й готова вже гратися іграшками доки інші діти одягаються. Я прошу: «Аріна, допоможи будь ласка, Вові, взути черевики, але так, щоб правий папочок був на правій нозі, а лівий – на лівій». Після того як Аріна допомогла хлопчику і я подякувала їй, Аріна, проявивши ініціативність, допомагає й іншим дітям. Я підтримую її ініціативу похвалою: « Молодець, Аріна, ти моя помічниця».
Для дітей раннього віку життя слід правильно добирати доручення. Насамперед воно має бути посильним і разом з тим потребувати від дитини невеликого зусилля, щоб вона ставилася до доручення, як до важливої та серйозної справи. Одне з головних завдань вихователя – навчити дітей доводити розпочату справу до кінця. Часто для дітей це складно, бо їхня вольова сфера ще недостатньо розвинута. У таких випадках ми намагаємось підтримати дитину, бо дуже важливо, щоб вона хоч раз пережила почуття радості від того, що впоралася з труднощами й довела розпочату справу до кінця.
Я прошу Діану: «Підніми, будь ласка, іграшки з ковбика!». Діана збирає всі іграшки і самостійно складає їх в шафу. «Молодець, Діана, ти не тільки підняла іграшки з підлоги, а ще й акуратно поскладала їх у шафі, тепер у нас порядок у шафці». Велика винагорода для дитини коли результат праці підкреслено конкретною оцінкою.
Під час прогулянки даю дітям доручення позбирати камінці та гілочки на майданчику, щоб нам було безпечно гратися. А Валерія сама бере віничок й починає підмітати на майданчику. Я схвалюю її ініціативу: «Яка розумниця, Валерія, тепер наш майданчик буде чистим і безпечним».
Варто пам’ятати, що дитина працюватиме охоче лише тоді, коли розумітиме, що її праця потрібна. Якщо ж дитина відчуватиме, що виконує щось нікому не потрібне, то й працюватиме без зацікавленості, що може спричинити формування у неї зневажливого відношення до своєї і чужої праці. Тому у своїй роботі з дітьми я намагаюся виділити прояв ініціативності у дітей. «Дякую, що ви допомогли мені, бо сама б я не впоралася», «Молодець, Маша, без твоєї допомоги ми б не змогли прибрати книжечки», «Ярослав сам погодував рибок і тепер вони не загинуть з голоду» тощо.
Формування ініціативності через трудові доручення значною мірою залежать від характеру педагогічної оцінки, яку дає дорослий. Правильна педагогічна оцінка може посилювати почуття радості в разі успіху і послабити негативні емоції при невдачі.
Скажімо: « Дуже добре, Аню, що ти сама вирішила заправити лялькові ліжечка. Ти дуже старанно попрацювала і нікуди не відходила, поки не закінчила роботу. Якби ляльки вміли говорити, то подякували б тобі».
Свою доброзичливість чи задоволення я намагаюся передавати не лише словами, але й мімікою, інтонацією, поглядом. Щира радість дорослого за щонайменший успіх дитини посилює її позитивні емоції, а позитивна оцінка в присутності інших дітей додає радісних переживань дітям, чия поведінка заслуговує схвалення і опосередковано впливає на однолітків. Я обов’язково звертаю увагу дитини на те, що у неї вже добре виходить., до невдач дітей ставлюся терпляче, намагаюсь заохотити дитину і допомогти в її власному розвиткові. Наприклад : «Не засмучуйся, Вероніко, давай я тобі допоможу і тим зможеш зробити це краще».
Для того, щоб словесні оцінки лишалися стимулом намагаюся їх урізноманітнювати. З цією метою використовую доступні та зрозумілі дітям приказки : «Старається як мурашка», «Працює як маленька бджілка» тощо.
У ході оволодіння дітьми новими трудовими навичками звертаю їхню увагу на те, що вміння самі собою не з’являються: «Не кажи - не вмію, а кажи – навчусь».
Становлення творчо активної особистості – важливе завдання сьогодення. Вона повинна вносити прогресивні зміни до суспільного життя, вміти здійснювати вибір, визначати та вирішувати проблеми, бути винахідливою, мати творчу уяву. Процес становлення, на основі всіх вікових особливостей та за сприятливих психолого-педагогічних умов, розпочинається вже в ранньому віці. У цей період відбуваються якісні зміни в психіці, у результаті яких малюк стає істотою активною та діяльною.
На третьому році життя поглиблюється суперечність між прагненням малюка до ініціативності, що швидко зростає, бажанням брати участь у діяльності дорослих та його реальними можливостями. Ця суперечність може бути вирішена за доцільної організації продуктивних видів діяльності, якщо в спільних з вихователем діях задовольняється прагнення дитини до свободи, ініціативності, незалежності, якщо вихователь сприяє реалізації потреби дитини у визначенні та самотвердженні в оточенні однолітків.
В образотворчих видах діяльності формується така базова якість як ініціативність. Я переконана, що в образотворчій діяльності роль педагога не тільки в тому, щоб навчити дитину певних зображувальних умінь, хоч це теж важливо, а головне – супроводжувати малюка у відкритті світу, йдучи поряд з ним шляхом від хаосу до гармонії, сповнити його впевненістю у своїх силах і запалити вогник творчості в його душі.
Діти вже з раннього віку здатні до творчості, якщо вихователь долучаючи їх до образотворчої діяльності послуговується прийомом АСД. (активізація спонтанної діяльності). Розвиток дітей успішніше відбуватиметься під час взаємодії дорослого з дітьми в їх спільній діяльності, яка проходить у невимушеній, необов’язковій формі, де вихователь – рівноправний партнер, який висловлює свої пропозиції та приймає задуми малят, демонструє різноманітні способи дій, вирішує проблеми разом з дітьми. Тоді діти отримують задоволення, виявляють цікавість, формується ініціативність, а головне – у захопленому творчому процесі пізнають навколишній світ.
Найважливішою умовою залучення малят до навчальних занять з образотворчої діяльності є особисте бажання малюка, дитина залучається до діяльності з усвідомленим бажанням робити те, що пропонує дорослий, її можна зацікавлювати, спокушати, приваблювати, але ні в якому разі не примушувати «Я такий розумний, умілий, надзвичайний малюк, справжній маленький митець», «Сьогодні ми з вами будемо маленькими художниками й створимо чудову картину» тощо.
На заняттях з образотворчої діяльності розвивається здатність дитини емоційно відгукнутися на враження від навколишнього світу, можливість творчої переробки малятами набутої від дорослих інформації. І тому я намагаюся планувати свою роботу у тій послідовності, яка дає малятам можливість «зануритися» у пізнавальні теми засобами образотворчого мистецтва, навчитися не просто копіювати певні зразки, а творчо переосмислюючи змінювати їх. Наприклад : Мишко виконував роботу з малювання «Яблука на дереві» й декілька яблук намалював під деревом, я запитала: «Чому ти їх тут намалював?», «На дерево подув вітер і яблучка відірвалися і впали на землю».
Такий прояв ініціативності я позитивно сприймаю й намагаюся підтримати дитину, дати можливість ініціативно висловитись, тому що діти раннього віку можуть намалювати, зліпити гарні речі, якщо все, що вони роблять позитивно сприймається дорослим.
Але для того, щоб заохотити дітей робити запропоноване потрібна мотивація. Якщо результат творчої діяльності комусь потрібний, то лише така діяльність розвиває здібності дитини. А кому потрібні дитячі малюнки ? Де, у якому світі можуть прислужитися намальовані дітьми сонечко й дощик ? На щастя такий світ є – то світ дитячої гри. Прикрасити сукню для Катрусі, зробити подарунки для зайчика, почастувати звірят і т.д.
Так увага дітей привертається до етико-естетичної спрямованості їхніх зусиль, малята вчаться виявляти ініціативу, приймати рішення.
У своїй групі я створила куточок образотворчої діяльності в якому діти можуть самостійно та за власним бажанням малювати чи ліпити. Таким чином це теж сприяє розвитку ініціативності малят. Вони відтворюють в своїх роботах власні задуми, своє світобачення. Після того, як дитина створила свій «шедевр» я разом з нею обговорюю виконану роботу, даю позитивну оцінку.
Я думаю, що найкращий спосіб розвинути ініціативність у дитини - це підтримати її зусилля та схвалити досягнення. Розвиток ініціативності вимагає доброзичливого ставлення дорослих, які повинні всіма силами підтримувати і розвивати цю якість особистості. Але ініціативність повинна бути розумною і морально виправданою.
Немає коментарів:
Дописати коментар