Виховання відповідальності у дітей раннього віку через трудову діяльність

 Демчук Юлія Олександрівна 

м. Миколаїв, ДНЗ 79 

Виховання відповідальності у дітей раннього віку через трудову діяльність

Відповідальність розглядають як інтегральну властивість особистості. Вона виявляється в усвідомленій, ініціативній, самостійній поведінці, є механізмом організації життєдіяльності людини. У різні періоди розвитку людини якість відповідальності характеризується своїми унікальними особливостями. Відповідальність - прекрасна якість, наявність якої значно полегшує життя і самій дитині, і її батькам. Складність у тому, що вона не передається на генетичному рівні. Відповідальність доведеться виховувати.

Обов’язки є і у маленької дитини, наприклад, чистити зуби або прибирати свої іграшки. А що вже казати про той час, коли малюк відправиться в школу! Ось тут відповідальність стане вирішальним фактором в успішному навчанні. Погодьтеся, батькам, яким не потрібно кожен вечір перевіряти, чи всі підручники складені в портфель, чи всі зошити підписані, набагато спокійніше відправляти своє чадо до школи: вони можуть бути впевнені, що дитина і на уроці не буде відволікатися, і домашнє завдання правильно запише. Але як добитися того, щоб дитина навчилася відповідати за свої дії? Звичайно, було б дивно вимагати від крихітного малюка відповідальності за свої вчинки і тим більше їх наслідки — до певного віку діти навіть не усвідомлюють причинно-наслідкового зв’язку явищ. Але вже в 3-3,5 роки дитина цілком здатна зрозуміти, що таке добре і що таке погано. Так як же навчити малюка відповідальності?

Заохочувати ініціативу 

Малюк хоче помити посуд? Відмінно, ставимо поруч табуретку і миємо разом! Прагне допомогти прибратися в будинку? Урочисто вручаємо пилосмок. Звичайно, процес розтягнеться, але карапуз буде пишатися, що зайнятий важливою «дорослою» справою! Якщо в сім’ї є діти молодші, то цілком можливо доручити старшому нескладні обов’язки. Наприклад, віднести на кухню пляшечки після годування. Турбота підвищить відповідальність і любов до молодших брата чи сестри. Важливо тільки дотримувати золоту середину і давати посильні завдання. Не забувайте хвалити малюка і дякувати ! Це теж треба вміти робити. Якщо хвалити часто, то похвала знецінюється, якщо хвалити абстрактно («Спасибі, молодець») — не сприймається. Дякувати треба від щирого серця і конкретно, підкреслюючи, за що саме: «Ти так добре вимила посуд! У мене тепер є вільний час, щоб піти з тобою погуляти! Спасибі тобі!».

Довіряти те, що маляті під силу 

Природно, доручення та обов’язки повинні бути здійсненні. Якщо ви доручите те, з чим малюк свідомо не впорається, нічого крім сліз і образи не вийде. А якщо щось не виходить, не потрібно лінуватися пояснювати і показувати, як це робиться. Фрази: «Добре, я сама все зроблю» чи «Ну, скільки можна витрачати на це час» — категоричне табу. Звичайно, простіше і швидше самому зав’язати шнурки, віднести брудний посуд і прибрати іграшки. Але якщо ви придушите ініціативу дитини — не зліться на неї за те, що шнурки зав’язувати доведеться до четвертого класу. Користуйтеся моментом, поки дитина хоче освоїти якусь справу. З часом інтерес може пропасти зовсім.

Варіанти відповідальності 

Дитина не один раз в житті потрапить у складну ситуацію. Бути весь час поряд з нею у вас все одно не вийде. А от пояснити, як діяти в тому, чи іншому випадку, — це ваш обов’язок. Відповідальність за свою безпеку, здоров’я. Розповідаючи про відкриті вікна, розетки, гарячі плити, обов’язково промовляйте «дія-наслідок»: «Не чіпай духовку, коли в ній готується їжа, вона нагрівається. Якщо торкнутися її пальчиками, можна обпектися, буде дуже боляче!».

Повага

Це теж сторона відповідальності. Не шуміти, тому що тато спить, не кричати, бо в бабусі болить голова. Важливо вводити в свідомість дитини той факт, що любов і турботу, яку вона отримує, потрібно віддавати оточуючим. Цьому теж необхідно вчитися.

Ставлення до речей 

Цінувати речі дитина навчиться тільки з відповідними поясненнями. «Ти розкидав, тобі і прибирати», «Кинув, зламалася? Як шкода, але більше немає грошей, щоб купити таку чудову іграшку». Крок за кроком малюк зрозуміє, що від його акуратності залежить те, що знаходиться в його «господарюванні». Охайність особистої «зони» (кімнати, куточки і т. д.), чистота навколишнього середовища — важливе правило, яке малюк повинен усвідомити з дитинства. Фантики від цукерок, зламані лопатки, пакетики — всьому цьому місце в сміттєвому відрі, а не на землі; іграшки — на полицях, речі — на стільці або в комоді.

Відповідальність за слово.

Це теж дуже важливо! Напевно вам зустрічалися люди, які не поспішають виконувати свої обіцянки. Сказав — і забув, подумаєш, велике діло! З такими персонажами краще взагалі не мати справу. Але є й інші — для них слово прирівнюється до дії і дану обіцянку — це практично вже виконане прохання. Людина, яка тримає своє слово, викликає повагу у всіх. Їй можна довіряти. Сказано — зроблено, а тому важливо пояснити дитині, що до обіцянок потрібно підходити дуже відповідально.

Налагоджуємо механізм 

Крок 1. Самостійні рішення 

З самого раннього віку корисно ставити дитину в ситуацію з можливістю вибору (звичайно, під особистим контролем, адже діти мають поверхневі уявлення про корисність і шкідливість, небезпечність і безпечність). Пропонуючи що-небудь, виберіть 2-3 альтернативи, які влаштовують вас по всіх параметрах, і запропонуйте дитині зробити вибір. Наприклад, на сніданок кашу або сир зі сметаною, на вулицю вдягнути джинси або брюки і т. д.

Крок 2. Контроль 

Важливо не тільки, щоб дитина виконувала доручену їй справу, а й виконувала добре. Контроль дій дрібниць доводить, що для вас дійсно важливо те, чим вона займається, крім того, розвивається самоконтроль.

Крок 3. «Рамки»

Є заборони категоричні (небезпечні для життя: «не підходь до відкритих вікон», «не сунь руку у вогонь» і т. д.), а є заборони «умовно несприятливих дій», зручні для батьків («не лізь у бруд — забруднишся»). Категоричні заборони не обговорюються, «зручні» заборони можна дати порушити для того, щоб малюк самостійно зрозумів, до чого це призведе (наприклад, чому не можна лізти в калюжу в черевичках: холодно, можна застудитися). Після наслідків порушення заборони варто чітко позначити, чому сталося те, що сталося, і підвести до думки, чим же корисна заборона.

Крок 4. Свобода 

Все, що не заборонено — дозволено, а значить, позначивши зону «ні», будьте готові надати дитині свободу дій в інших областях. Це необхідно для формування особистості та характеру. Багато дітей пізнають життя методом проб і помилок і не сприймають «моралізаторство» батьків. Даючи малюкові вибір, прислухаючись до його бажанням, будьте завжди поруч, щоб вберегти від біди, застерегти або разом порадіти успіхам!

Крок 5. Заохочення і покарання

Важливо не тільки хвалити малюка, але і іноді вводити «штрафні санкції». Наприклад: «Ти не прибрав свої іграшки, і мені довелося розкладати їх по місцях, тепер я так втомилася, що не зможу почитати тобі казку на ніч». На простому прикладі дитина зрозуміє причинно-наслідковий зв’язок, а також те, що невиконані ним справи автоматично перекладаються на іншу людину. Розвиток особистості дитини вимагає самостійних «важливих» справ. Тому посильні обов’язки повинні бути в житті кожного малюка. Виконана справа приносить задоволення, підвищує самооцінку і накопичує особистий досвід поведінки.

Гра і нагорода

Малюк пізнає світ, граючись, і навіть таке важливе поняття як відповідальність краще засвоюється в грі. Прибирання — гра «хто швидше, чистіше й акуратніше»; миття посуду — гра з водою і т. д. Сьогодні батьки діляться один з одним в інтернеті своїми знахідками, так, для розвитку самостійності- мами і тата малюють малюкам картки зі справами, які потрібно зробити протягом дня, і вішають на холодильник; дають малюкам «плюсики», «зірочки» або «монетки», які в кінці тижня можна обміняти, приміром, на солодощі, і багато іншого, гра і нагорода -прекрасний стимул для успіху.

Не міняйте правил!

Прийняті одного разу» не можна «не повинні змінюватися залежно від вашого настрою або ситуації. Приміром, якщо не можна чіпати мамину сумку, її не можна чіпати ніколи! Навіть якщо сумка — єдине, що зараз може відволікти чадо, вона під забороною, а значить, забудьте про неї.Вона радіє, задоволена собою, коли відповідає очікуванням близьких дорослих і, навпаки, почуває сором і страх перед покаранням та ймовірністю потрапити до категорії «поганих дітей», коли її звинувачують у негарній поведінці.

Почуття сорому і страху є основою розвитку совісності у маленьких дітей, що забезпечує у подальшому становлення відповідальності особистості, коли ці стримуючі негативну поведінку почуття трансформуються у здатність і потребу людини керувати своєю поведінкою, своїм життям, покладаючись на власну совість як «внутрішній моральний закон».

Відповідальності набувають у процесі соціалізації. Суть процесу формування цієї якості — засвоєння дитиною зовні заданих норм поведінки і перетворення їх у внутрішні регулятори діяльності.

Від зовнішньої - до внутрішньої відповідальності

Прояви відповідальності з'являються вже у ранньому віці, і поступово ця якість стає більш зрілою, визначаючи внутрішній і зовнішній обов'язок особистості. Соціальна та індивідуальна відповідальність розвиваються нерівномірно. Прояви у дошкільників автономності, незалежності, наполегливості батьки і вихователі зазвичай підтримують, вважають чи їх адекватними самовиявами особистості дитини. При цьому дітям прищеплюють соціальні навички, норми і правила, не завдаючи шкоди загальному процесу розвитку особистості. Але наприкінці дошкільного віку, переважно з вини дорослих, можна спостерігати негармонійне поєднання особистого і суспільного чинників, що впливають на розвиток дитини. Замість того щоб підтримати щире прагнення дитини до власної волі (що помалу, але все наполегливіше заявляє про себе), водночас формуючи толерантність до суспільних норм та їх внутрішнє прийняття, вольові зусилля та ініціативи старшого дошкільника дорослі поступово і наполегливо обмежують правилами та настановами, глушачи голос власного єства дитини. А отже, гальмуючи перетворення зовні заданих норм поведінки у внутрішні регулятори діяльності, тобто стримуючи процес формування якості відповідальності.

Прояви зачатків відповідальності на різних вікових етапах

Відповідальність бере свій початок у найменших, слабких, але з часом усе відчутніших, порухах до самостійності й незалежності. Вже немовля має потребу рухатися, перевертатися з боку на бік, гратися іграшками, повзати. Тож забезпечення свободи рухів активізує і розвиває потенціал психічних функцій, закладених у дитини. Згодом, на другому році життя малюк активно діє з речами, у нього формується вміння ліпити, малювати, конструювати. Перетворюючи речі у знаряддя людської діяльності, маленька дитина нарешті стає суб'єктом діяльності.

Ранній вік є сенситивним і для розвитку мовлення - дитина активно оволодіває основними синтаксичними конструкціями, граматичними формами слова і фонетикою. Формування мовлення, образного мислення (предметні дії з опорою на слово) вважається основою психічного розвитку дитини у цьому віковому періоді.

Наприкінці третього року життя дитина вже говорить про себе: «Я хочу!», «Я сам!». Криза трьох років проявляється у негативізмі, вередливості, вимозі більшої самостійності, автономності і завершується усвідомленням свого Я, що закладає фундамент розвитку відповідальності.

Увага! Пригнічення означених проявів призводить до становлення безвільної, безініціативної, боязкої, безвідповідальної людини.

Маленькі діти бояться того, що дорослі можуть викрити їхні погані вчинки. Норми моралі для дитини — щось зовнішнє, вона виконує правила, встановлені дорослими, з чисто егоїстичних міркувань. Спочатку вона орієнтується на покарання і поводиться «добре», аби його уникнути, потім орієнтується на заохочення, очікуючи отримати за свої правильні дії яку-небудь нагороду. Соціально і психологічно зріла молодь воліє дотримуватися правил і законів, бо це не лише «так треба», а «відповідає моїм власним переконанням».

Відповідальність дошкільника як ззовні задана необхідність

Моральний розвиток відбувається поступово, піддається впливу дорослих, може бути прискореним і за нормальних умов є незворотнім. Тому так важливо створити психолого-педагогічні умови для розвитку автономної моралі.

Дітям дошкільного віку властиве бажання бути «хорошими» і отримувати за свою гідну, схвальну поведінку різні заохочення. Сором і почуття провини через невідповідність очікуванням батьків, вихователів та інших близьких дорослих примушують дитину замислюватися над своїми діями, шукаючи у собі причину невдач і відчуваючи невдоволення собою. Такий внутрішній стан спонукає до старанності й наполегливості і поступово перетворюється у совісність.

Відповідальне ставлення до обов'язків та їх виконання формується вже у дошкільному дитинстві. Дитина засвоює правила колективного життя й дотримується їх, не зважаючи на те, що ці правила поки що недостатньо нею усвідомлені.

Соціальна відповідальність як риса формується поетапно, її розрізняють за рівнями зрілості і формами прояву:

•  відповідальність як ззовні задана необхідність (ранні етапи розвитку особистості);

•  відповідальність  як  усвідомлена  необхідність (підлітковий період);

•  відповідальність  як  потреба   (період  ранньої юності).

Ці форми прояву соціальної відповідальності приховують у собі прояви внутрішньої відповідальності, при якій особистість орієнтується, насамперед, не на задані норми й правила, а на внутрішні спонукання, прислухаючись до «голосу власної совісті», яка є мірилом того, наскільки зовнішні настанови й очікування відповідають власному, внутрішньому закону.

Сім'я як суб'єкт відносин відповідальної залежності

У сім'ї людина не лише народжується, отримує все необхідне і відчуває себе захищеною, але і стає особистістю. У дитини починають формуватися моральні переконання, життєва позиція, на неї покладають перші обов'язки, а відповідальність за їхнє виконання переходить у внутрішній план, стає потребою.

Атмосфера у найближчому оточенні дитини має відповідати принципам гуманності і демократичності. Завдяки «...хорошій сім'ї перед дитиною, - писав Василь Сухомлинський, - розкривається все те, на чому утверджується її віра у людську красу, її душевний спокій, рівновага, її непримиренність до всього аморального, антигромадського».

Сім'ю можна розглядати як різновіковий колектив, у якому дорослий виконує керівну роль, але, зауважимо, не стосовно молодшого члена сім'ї, а стосовно процесу, що сприяє поступовому становленню відповідальності дитини. На жаль, у деяких сім'ях інстанцією відповідальності стає зовнішній авторитет, а не сама людина, її власна совість. За таких умов зростаюча особистість залежить від авторитарних батьків, які пригнічують її упродовж усього жит¬тя, примушуючи бути слухняною, сумирною і правильною відповід¬но до встановлених ще у дитинстві вузьких рамок поведінки, пере-шкоджаючи дитині самоствердитися як творчій індивідуальності. Перспективними виявляються стосунки, побудовані на так званій «альтруїстичній любові» між дорослими та дітьми, яка передбачає певний рівень духовного розвитку батьків. Доведено, у дітей та до¬рослих, яких оточує атмосфера любові, поваги, безпеки, є те, що ми називаємо совістю, а також бажання дарувати радість іншим людям і робити їх щасливими.

Батьки мають організувати життя дитини. Це означає планува¬ти режим дня, враховуючи графік занять дошкільника, час на вико¬нання домашніх доручень, час на прогулянки та ігри тощо. Важли¬во привчати дитину до дисциплінованості. Дитина має розуміти, що лише від неї самої залежить її поведінка, чи правильно і вчасно вико¬нане завдання.

Спільна діяльність з дорослими чи дітьми різного віку сприяє «підтягуванню» себе до старших і підтримці молодших, що є запорукою формування відповідальності і взаємовідповідальності.

Основними методами виховання відповідальності вважають переконання і вправляння. Дуже важливо, щоб і батьки і вихователі створювали сприятливі умови для вправляння дітей у відповідальних вчинках, у формуванні стійких навичок і звичок.

Основою формування відповідальності є:

•  знання про те, що належить робити;

•  особистісний смисл діяльності;

•  переживання і звички, що сприяють єдності свідомості й поведінки дитини.

Відповідальність формується у різних видах діяльності:

•  при самообслуговуванні;

•  у грі;

•  під час допомоги батькам та іншим дорослим;

•  у спільній трудовій діяльності дітей, яку можна організовувати у старшому дошкільному віці, як у родині, так і у дитячому садку.

Спільна трудова діяльність може об'єднувати всіх дітей групи і бути колективною (прибирання кімнати або майданчика, висаджування квітів на клумбі тощо). Колективній праці притаманні спільна мета, відповідальність за результат, розподіл праці між учасниками залежність їх одне від одного. Така форма діяльності буде ефективною за наявності у дітей досвіду співробітництва, належного оволодіння навичками конкретних видів праці.

Коли гра — найкращий вихователь

За висновками Жана Піаже (Jean Piaget), відомого швейцарського психолога і філософа, відповідальність розвивається не внаслідок безпосереднього засвоєння соціального досвіду, а під час творчої, активної взаємодії із соціальним середовищем і людей одне з одним. Такою взаємодією у дошкільному віці насамперед вважають гру. Виконуючи певні ролі, діти починають усвідомлювати взаємозалежності у грі, у них з'являється зацікавленість у взаємному контролі й уніфікації правил.

Відповідальність формується під час гри, коли малюки проживають перші колективні радості та розчарування, усвідомлюють свою причетність до успіхів та невдач, знаходять себе у цьому дійстві й прагнуть найбільшого саморозкриття. '

Сюжетно-рольова гра є потужним чинником розвитку гуманних почуттів, зокрема й почуття відповідальності. У грі діти набувають соціального досвіду міжособистісних стосунків. Вони ставлять собі мету, організують середовище для розв'язання завдань, переживають різні стани. У грі надається право вільного вибору, діти приймають на себе певні зобов'язання і не просто засвоюють знання, але й вчаться співпрацювати зі старшими та одне з одним. Саме ігрова діяльність передбачає новаторство, створює умови вільної творчої праці. У такій діяльності дитина проявляє свою індивідуальність, може самоствердитися, реалізувати свої творчі потенції і, що особливо важливо, — «радіти життю», що відповідає головному принципу гуманізації освіти: принципу природоспіввіднесення.

Крок за кроком до відповідальності

Відповідальність як якість особистості формується під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.

До внутрішніх чинників, зокрема, належать:

• знання суспільних норм і своїх можливостей;

• упевненість у правильності вчинених дій, здатність перед¬бачати їхній результат, підкоряти обрані засоби поставленій меті;

•  усвідомлення своєї ролі в спільній справі;

• потреба в самостійності й творчій активності. 

До зовнішніх чинників належать:

• постановка педагогічних вимог;

• організація суспільно корисної діяльності;

• оптимізація умов для самовиховання. 

З року в рік, крок за кроком допомагайте дітям усвідомлювати і відчувати, що справжня відповідальність – та, яка переживається передусім перед власною совістю, коли людина дотримується так званого «внутрішнього закону», в основі якого лежать життєві цінності.

Дитині варто чітко окреслити коло доручень та вимог, які вона могла б і сама хотіла б виконувати. Не «витягайте» з дитини обіцянок, які вона через вікові особливості та певні психологічні обмеження не в змозі виконати, але за це ризикує отримати ярлик «безвідповідальна». А в розумінні дитини це означає — погана, неприємна, неслухняна, яку ніхто не любить.

Допоможіть дитині повірити у те, що вона сама вирішила виконати якусь справу і завершити її, скориставшись при цьому усіма своїми здібностями, уміннями, навичками, — тоді вона зможе виявити і відчути особисту відповідальність.

Заохочуйте творчий підхід дошкільника до виконання вашого прохання чи доручення і відзначайте не лише досягнутий позитивний результат: оцініть зусилля і наполегливість дитини, дайте їй зрозуміти, що ви знаєте про її труднощі (невміння виконувати це завдання, незадовільне самопочуття, поганий настрій тощо).

Щоб правильно оцінити зусилля дитини у досягненні очікуваного результату, дорослому важливо чітко уявляти її вікові та індивідуальні можливості, які можна визначити різними методами.

Любов батька і матері, бабусь і дідусів, теплі стосунки у сім'ї, з вихователями та іншими дітьми у дитячому садку, повага, довіра, готовність дорослого зрозуміти дитину та її проблеми, а також особиста відповідальність старших за свої слова, обіцянки і вчинки, гідний для наслідування приклад дорослих - усе це допоможе малюку сформувати уявлення про відповідальність людини і виявляти цю якість у своїй поведінці.

Як сприяти розвитку внутрішньої відповідальності у дітей дошкільного віку?

Важливою умовою результативної психологічної допомоги дитині дошкільного віку є довіра до неї, її особистісного потенціалу. А ще - особиста відповідальність дорослого, який спілкується з до¬шкільником і спрямовує свої зусилля на створення належних умов для вияву і розвитку відповідальності дитини.

Насамперед, слід вчити дітей не покладатися цілком на авторитет дорослого або страх перед ним, а налаштовувати їх на формування власної думки, власних вражень, вчити прислухатися до власних відчуттів, бажань, тихого голосу сумління.

Дуже важливо також ставити перед дитиною чіткі, недвозначні завдання. За потреби слід допомагати їх виконати, щоб дитина отримала задоволення від того, що зробила, і зрозуміла, що це важливо не лише для неї, а й для інших дітей та дорослих. Якщо ж дитина не виконає або не сумлінно виконає завдання, то почуватиме сором, невдоволення собою: так дитина вчитиметься відчувати відповідальність за зроблене перед собою та іншими людьми.

Не варто забувати, що високі моральні принципи дорослі мають не лише декларувати, а й розкривати дітям значення таких відомих усім понять і цінностей, як краса, любов, дружба, чесність, доброта, справедливість, відповідальність, совість. Окремо, і в поєднанні одне з одним. Наприклад, дружба неможлива без чесності, доброго і чуйного ставлення, відповідальності тощо.

Будь-яка гра, справа чи вчинок мають бути приводом для акцентування уваги дітей на певній ціннісній рисі чи якості особистості, аби дошкільники відчували і усвідомлювали значення слів і вчинків. А головне - щоб вони захотіли втілювати ці чесноти у життя.

Дорослий, який поруч з дитиною, має бути прикладом людини, яка відповідальна за себе, свою поведінку, вміє спілкуватися з людьми різного віку, стверджує власну гідність та особисту життєву позицію.