Сприяння формуванню довільності в дітей раннього віку шляхом взаємодії з родинами

Колісник Ганна

м. Миколаїв ДНЗ №60

Сприяння формуванню довільності в дітей раннього віку

шляхом взаємодії з родинами

Воля - психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Воля виконує специфічні функції:

 1) гальмування і стримування небажаних для особистостей спонукань та дій;

 2) мобілізація, стимулювання активності (її посилення чи послаблення);

 3) спрямування і реалізація активності у напрямку поставленої мети.

Важливо розмежувати волю і мотивацію, яка також регулює і спонукає діяльність. Назвемо специфічні риси вольової поведінки (за Іванніковим В.О.).

1. Вольова поведінка виникає при недостатній мотивації до необхідної дії - дитина бажає продовжувати гру, коли потрібно обідати.

2. Вольова дія побудована на розумінні необхідності виконання будь-чого для досягнення бажаного, причому необхідна дія ззовні не пов'язана з бажанням. Цей зв'язок необхідно уявити (щоб продовжити гру, треба пообідати). Виникнення такого уявного зв'язку стає зрозумілим, якщо дитина переживає відповідальність перед батьками чи іншими людьми. Воля тісно пов'язана з мораллю і світоглядом.

3. Воля - це довільне створення спонукання до дії. Людина підпорядковує важливішим цілям всі інші мотиви поведінки, які мають для неї меншу значущість. Виготський Л.С. розглядав вольову поведінку соціальною як за змістом, так і за механізмами. Провідну роль у соціальній зумовленості волі він вбачав у мовленнєвому спілкуванні дитини з дорослими. Спочатку дорослі за допомогою слова регулюють поведінку дитини, а поступово дитина сама починає регулювати її. Слово стає не тільки засобом спілкування. Але й засобом організації своєї поведінки. Рубінштейн С.Л. вважав, що для виконання вольової дії дитина повинна насамперед, оволодіти своїм тілом, довільними рухами. Початок їх розвитку полягає у розкритті дитиною зв'язку своїх імпульсивних рухів із певними сприйманими їх результатами: рука випадково наштовхується на брязкальце, а згодом спеціально тягнеться до нього. Таким чином, поява вольової дії можлива лише на основі довільності. Довільність, як здатність володіти собою (Л. С. Виготський), виступає психологічним засобом здійснення вольової поведінки, механізмом, що зумовлює виникнення свідомого зусилля, мобілізуючого на подолання перешкод.

Коли ж з'являється власне вольова дія? В.І. Аснін вирізняє три види регуляції дій: мимовільну (перше півріччя життя), довільну (початок другого півріччя), власне вольову (після 3-х років). Для здійснення вольової регуляції дитина, по-перше, повинна володіти вольовими вміннями, що полягають у довільному, усвідомленому застосуванні прийомів організації дій в умовах подолання перешкод.

По-друге, для здійснення вольової поведінки дитина повинна прагнути дотримання певних норм поведінки, керуватись моральними уявленнями. Такі вміння, а отже і воля виникають після 3-х років. Водночас, передумови вольової регуляції закладаються на попередніх етапах розвитку.

Не будь-яка довільність містить ознаки волі, а довільність, яка проявляється у ситуаціях подолання перешкод, в утруднених обставинах. Вольова регуляція - найвища форма довільності.

Вже на першому році життя інтенсивно розвиваються довільні рухи, насамперед, хапальні та пошукові Засвоєння рухових навичок у переддошкільника виступає побічним продуктом предметної діяльності (О. В. Запорожець). У молодшого дошкільника вперше оволодіння рухами стає окремою метою, якою слугує сенсомоторний образ. Дитина свідомо намагається відтворити характерні рухи, наприклад, в танці, передати особливі манери літературного персонажа.

На розвиток довільності рухів впливають ігрові задачі. Так, З.В.Мануйленко визначила, що коли дітям 3-4 років така задача була поставлена, вони змогли втримувати нерухому позу 1 хв. Якщо імпульсивна поведінка прямо зумовлюється бажаннями дитини (хоче гратись - робить це з іграшками), то довільна носить опосередкований характер (дитина хоче спати, а для цього миє руки, роздягається, складає охайно свій одяг). Опосередкованість нерозривно пов'язана із такою рисою довільності, як усвідомленість: дитина розуміє зв'язок між виконанням необхідного задля досягнення бажаного. Наприклад, щоб з'їсти морозиво, потрібно прибрати у кімнаті.

Довільність включає дві основних групи вмінь дитини. По-перше, це здатність приймати інструкції (цілі, задачі) дорослого та правильно виконувати їх. По-друге, це спроможність самостійно ставити цілі та досягати їх. Опосередкування поведінки дитини спочатку має свою зовнішню фіксацію у формі інструкцій, задач, вимог дорослого. У віці близько 2 років поведінка малюка опосередковується і керується інструкціями дорослого. Велике значення при цьому має мовлення. Розуміння значення слова дозволяє малюку виконувати достатньо складні вказівки та вимоги дорослого. Дитина починає фіксувати свою дію в слові, а значить усвідомлювати її.

У ранньому віці формуються окремі елементи розгорнутої вольової поведінки. Спроможність самостійно ставити цілі та досягати їх проявляється як цілеспрямованість. У дитини 2-3-х років виникають стійкі й усвідомлені бажання або мотиви поведінки (О.О. Смірнова) - внутрішні спонукання, що виступають джерелом розвитку цілеспрямованості. Перші прояви цілеспрямованості виникають у формі довільних рухів вже у немовляти, яке намагається вхопити іграшку, тягнеться до неї, пристосовує свою руку відповідно до форми й величини іграшки тощо (О.В. Запорожець). Перші цілі тісно пов'язані зі сприйманням дитиною оточуючого, тому їх вважають зовнішньо зумовленими. До досягнення таких зовнішніх цілей дитина залучає дорослого: сподобалась іграшка у магазині - дитина вимагає від батьків придбати її; високо стоїть ваза з цукерками - малюк підводить туди дорослого з проханням дістати.

Близько 3-х років у зв'язку з розвитком особистісної дії й самосвідомості у дитини виникає внутрішня цілеспрямованість у формі власних бажань, висловлюваннях як «я хочу» або «я не хочу». Зростає соціальна значущість цілей дітей. На межі раннього і дошкільного віку цілі пов'язані з особистими бажаннями дітей, а старші дошкільники можуть ставити цілі, важливі не тільки для них, але і для оточуючих.

Дитині краще вдається постановка мети, ніж її досягнення. Забезпечення цілеспрямованості дитиною виступає як її вольова активність, тому що втримати мету для неї досить важко, це вимагає від неї зусиль. Крім того, засоби досягнення цілей у малюків не набули автоматизму, а тому їх виконання становить окрему перешкоду на шляху до мети і також вимагають зусиль. Тому при недостатній вольовій активності діти раннього віку легко відмовляються від мети і замінюють її іншою, коли виникають труднощі. Таким чином, розвиток волі дошкільника пов'язаний із забезпеченням умов, які дозволяють втримати і досягти мету. Зокрема, Г. А. Урунтаєва наводить перелік нижче розглянутих умов.

- Складність задач діяльності

- Успіхи і невдачі в діяльності. У 3 роки успіхи і невдачі не впливають на вольову дію дитини. 

- Ставлення дорослого при оцінці дій дитини. Об'єктивна, доброзичлива оцінка дорослого допомагає малюку мобілізувати свої сили і досягти результату.

 - Уміння дитини уявити майбутнє ставлення оточуючих до результату її діяльності (Н. І. Непомнящая). 

- Співвідношення мотивів і мети. Успішніше дошкільник досягає мети при ігровій мотивації, а також коли ставиться найближча мета. Я. З. Неверович, показала, що діяльність була активнішою, коли діти виготовляли прапорець для малюків, а серветку для мами. При протилежному адресуванні діти часто не доводили справу до кінця. Вони не розуміли, навіщо мамі потрібен прапорець, а малюкам - серветка. 

- довільність - це здатність володіти собою, а вольова регуляція - найвища форма довільності;

 - вольова регуляція передбачає свідомо викликане зусилля особистості, спрямоване на подолання нею перешкод на шляху до мети;

 - у немовлячому та ранньому вікових періодах закладаються передумови вольової регуляції;

 - до трьох років у дитини виникає довільність та її складові - опосередкованість, цілеспрямованість, усвідомлюваність.

Головну роль в усіх виховних аспектах завжди відігравало й продовжує відігравати зростання дитини в родинному колі, адже родина – перший суспільний щабель у житті людини. Цьому сприяє і нова «філософія» роботи з сім’єю: за виховання дітей і їх розвиток несуть відповідальність батьки, а всі інші інститути виховання та освіти, включаючи дошкільні навчальні заклади, мають цьому сприяти.

Сім’я й дошкільний навчальний заклад – два важливі інститути соціалізації дитини. Про це наголошує базовий компонент дошкільної освіти в Україні: «Дошкільний заклад виступає своєрідним посередником між вузьким родинним колом, з якого виходить малюк, і незнайомим світом, до життя якого він має прилучитися». Тому ми маємо зрозуміти, що виховні функції ДНЗ та сім’ї є різними, але для всебічного розвитку дитини необхідна їх взаємодія. Якщо ДНЗ сприяє інтеграції дитини в соціумі, то сім’я повинна забезпечити індивідуалізацію розвитку дитини.

Ця думка підкріплюється законом України «Про дошкільну освіту», де зазначено: «Відвідування дитиною дошкільного навчального закладу не звільняє сім’ю від обов’язку виховувати, розвивати й навчати її в родинному колі». Як бачимо, у цьому законі поважне та, водночас, вимогливе ставлення до сім’ї виголошується одним із принципів дошкільної освіти, тобто сім’я із засобу педагогічного впливу на дитину перетворюється на його мету. 

Щоб найкраще, найвідповідальніше підійти до виховання дитини, батьки разом з вихователями мають будувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один одного і усвідомлення того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь дитині. Тісний контакт з батьками вихованців має на меті надання батькам допомоги в актуальних виховних питаннях, сприяє формуванню взаєморозуміння в родинно-педагогічному колективі, обміну виховним досвідом. Такий контакт необхідний і для того, щоб сформувати в батьків правильне уявлення про свою дитину, об’єктивно оцінити її та визначити оптимальні шляхи всебічного розвитку малюка.

Практика показує, що форми роботи педагогічного працівника дитячого садка з батьками вихованців можуть бути дуже різноманітними: батьківські збори, і тематичні бесіди, і лекції,  психолого-педагогічні консультації, круглі столи, батьківські конференції тощо.

Батьківські збори – важлива форма спільної роботи батьків та педагогів дитячого дошкільного навчально-виховного закладу. Саме під час батьківських зборів обговорюються актуальні питання виховання та розвитку дитини, приймаються відповідні рішення колективу з багатьох важливих проблем. Батьківські збори використовують і для того, щоб підвищити педагогічну культуру батьків.

Бесіда педагога і батьків, що спонукає до обміну думками, сприяє встановленню взаєморозуміння в тій чи іншій обговорюваній виховній проблемі. Під час бесіди батьки отримують корисну та необхідну інформацію від вихователя, а також висловлюють свої думки, судження, обмінюються власним досвідом.

Консультації, що проводяться з батьками вихованців, передбачають надання важливих відомостей про безпеку життєдіяльності дитини, її фізичний та інтелектуальний розвиток, моральне виховання тощо.

Вагому роль у роботі з батьками вихованців відводимо також таким формам, як батьківський лекторій, круглі столи, дискусії тощо.

Отже, співдружність з сім’єю – одне з першочергових завдань, мабуть, кожного вихователя. 

Сучасне життя спонукає до урізноманітнення та обновлення форм спільної роботи з батьками. Використання різних форм і методів, залучення батьків до співпраці, педагогічна творчість, дипломатичність – запорука успішної взаємодії вихователя і родини. Здійснення цієї роботи, досягнення в ній справжнього успіху можливі лише при індивідуальному підході до кожної сім’ї. Тільки тоді батьки йтимуть до дитячого садка зі своїми радощами і сумнівами, стають єдиним колективом, завжди допоможуть і підтримають педагога.

Актуальною є складна та відповідальна просвітницька робота дошкільного закладу, спрямована на розширення та поглиблення уявлень членів родини про сучасні освітні знання. 

Тому перед педагогами постають такі завдання:

• налагодити партнерські взаємини з батьками, які б допомогли батькам у розв’язанні спільних завдань;

• стимулювати інтерес батьків до змін у сучасному освітньому просторі;

• допомагати батькам розвивати здатність дивитися на ситуацію, подію, явище очима іншої сторони, брати до уваги очікування партнера.

Консультація для батьків "Сім’я як найважливіше середовище формування та розвитку особистості".

Сім’я є найважливішим середовищем формування та розвитку особистості: тут дитина народжується, зростає. Саме в родинному колі розвиваються її почуття, закладаються моральні цінності, формується соціальна компетентність. Де, як не в родині, і не тільки на генному рівні, формуєть¬ся фізичне та психічне здоров’я. Сім’я дозволяє досягти відчуття безпеки, задоволення і самореалізації.

Благополучна сім’я, теплі, довірливі взаємини – важлива умова формування у дошкільника оптимістичного світобачення, упевненості в завтрашньому дні, відчуття надійності, довіри та прихильності до людей, відчуття власної цінності, хорошого самопочуття. Саме в сім’ї дитина долу¬чається до родинних цінностей, різних традицій, отримує перші уявлення про взаємини між представниками поколінь, професій, що сприяє виробленню в особистості обра¬зу свого «Я».

Сім’я відіграє провідну роль в емоційному розвитку до¬шкільника, відкритості життєвим враженням, розвиває чуйне ставлення до людей. Особлива сімейна атмосфера, затишок, відсутність жорсткої регламентації буття, різноманітність життєдіяльності визначають специфіку сімейного виховання.

У наш час відбувається перехід людства до інформаційного суспільства (інформаційної цивілізації). Зміст інформаційних потоків і всього інформаційного середовища впливає на психіку людини, особливо дитини. Сучасне телебачення продукує негативні чинники, що можуть формувати модель агресивної поведінки дитини, вчити її виявляти агресію новими способами. У середньостатистичній сім’ї телевізор працює до семи годин на день. Діти переглядають різні передачі, мультики, які вже важко назвати дитячими. А комп’ютери в деяких сім’ях узагалі не вимикають весь день.

На жаль, у час комп’ютеризації діти менше спілкуються з батьками. Виникає дефіцит спілкування - чи через брак часу, чи через те, що батьки не знають, як установити емоційний контакт між поколіннями.

Одне з головних завдань педагогів у роботі з батьками – допомогти їм краще зрозуміти свого малюка, його внутрішній світ. Батьки мають побачити і відчути, що цей світ суттєво не відрізняється від того, в якому зростали вони самі. У їхніх дітей, власне, такі самі потреби, які були в них ко¬лись, тільки умови для їх реалізації змінилися.

Ефективним засобом покращення взаєморозуміння та взаємопідтримки, консолідації зусиль, спрямованих на виховання дітей дошкільного віку, виступають спільні заходи дошкільного навчального закладу та сім’ї.

Вступ до дошкільного навчального закладу – важлива подія в житті дитини, що знаменує новий етап розвитку, пов’язаний із входженням у широкий соціум.

Модернізація дошкільної освіти не може не зачепити сім’ю, залишивши її стороннім спостерігачем змін першої ланки освіти.

Завдання педагогів - залучити батьків до процесу оновлення змісту, форм і методів освіти дошкільнят, підтримувати бажання перенести найкращі її здобутки до практики сімейного виховання.

Об’єднавши зусилля, педагоги та батьки зможуть ство¬рити широкий розвивальний простір, сприятливий для пов¬ноцінного буття дитини в сім’ї та дошкільному закладі.

Дитину замало просто любити. її треба поважати і бачити в ній особистість. Не забувайте про те, що виховання – це тривалий процес, миттєвих результатів очікувати не слід. Якщо дитина з якихось причин не справджує ваших споді¬вань, не гарячкуйте. Спокійно, виважено подумайте, що ви можете зробити, щоб ситуація з часом змінилася.

Не намагайтеся зробити з дитини найкращу чи схожу на вас. Так не буває, щоб людина однаково добре все знала і вміла. Навіть дорослі та мудрі не здатні на це. Ніколи не говоріть: «Ось Андрійкові тільки 4 роки, а він уже читає, а ти?» або «Я в твої роки вміла почистити картоплю». Проте ваша дитина краще за вас користується комп’ютером. Напевне, знайдеться ще якась справа, з якою вона впорається краще за інших. Тож похваліть дитину за те, що вона знає та вміє, і ніколи не сваріть за те, що вміють інші, а ваша – ні!

Не порівнюйте вголос вашу дитину з іншими дітьми. Сприймайте розповіді про успіхи чужих дітей просто як інформацію. Адже нас самих звістка про те, що наш одно¬літок став видатним піаністом чи досяг яких-небудь інших висот, не сповнює соромом та образою. І якщо у відповідь на те, що Іванко із сусіднього будинку добре малює, вам нібито нема чого сказати про свою дитину, усе одно знайдіть щось хороше і обов’язково скажіть. Наприклад: «А мій Андрійко іграшки складає на місце». Важливо, щоб дитина знала, що ви її любите такою, як вона є!

Щоб досягти взаєморозуміння у стосунках із дітьми, припиніть їх шантажувати. Назавжди вилучіть зі свого словника такі вислови: «Я стомилась, а ти…», «Я ось хворію, а ти…». Це дуже нечесно щодо дитини і дуже неефективно.

Якщо в якійсь ситуації вам соромно за поведінку дитини, краще твердо і рішуче забрати її з місця події й поговорити з дитиною без свідків, а не соромити її при всіх.

Адже почуття особистої гідності притаманне не тільки дорослим. Спокійно поясніть, чому так робити не можна, скажіть, що вас засмутила така поведінка дитини. Пам’ятайте головне - у всьому потрібно знати міру.

Рекомендації щодо формування довірливих стосунків:

• Навчіться не тільки слухати, а й чути.

• Будьте передбачуваним для дитини.

• Ставтеся з повагою до потреб дитини.

• Активно обговорюйте з дитиною загальнолюдські цін¬ності, принципи моралі та етики.

• Хваліть дитину, коли вона каже правду, особливо якщо це вимагає від неї певних зусиль.

• Не обговорюйте поведінку дитини з іншими людьми в її присутності.

• Кожну роботу дитини сприймайте,  як витвір мистецтва.

• Будьте щирими, доброзичливими.

• Приймайте дитину такою, яка вона є.

• Дотримуйтесь обіцянки або не давайте її взагалі.