Формування самоставлення у дітей раннього віку шляхом активізації мовленнєвої діяльності

Сухорукова Тамара Вадимівна

м. Миколаїв,  ДНЗ №23

Формування самоставлення у дітей раннього віку шляхом активізації мовленнєвої діяльності

На сучасному етапі розвитку освіти відбувається модернізація її змісту відповідно до вимог державного стандарту – Базового компонента дошкільної освіти.

Важливим напрямом діяльності дорослого з дітьми раннього вік є соціалізація та соціальна адоптація . У цьому віці збагачується власний досвід кожного малюка. Він починає розуміти, що не можна заважати іншим, не слід відволікати їх. На завершення третього року життя діти здатні дотримуватись встановлених правил, можуть зробити зауваження іншому починають розуміти свій стан та стан іншого. У дитини цього віку вже яскраво проявляються почуття образи, розчарування, радості за власні досягнення та здобутки інших. Спілкування дитини з однолітками збагачує внутрішній стан дитини.

З метою модернізації дошкільної освіти, виведення процесу навчання та виховання дошкільнят на інший якісно новий рівень був розроблений нормативний документ – Базовий компонент дошкільної освіти.

У інваріантній складовій Базового компоненту в освітній лінії «Особистість дитини» йдеться про самоставлення.

Самоставлення – це базова якість особистості. Дитина має уявлення про існування свого внутрішнього світу (думки, почуття, бажання, ставлення), виявляє інтерес до нього. Здійснює елементарні мисленнєві дії (аналіз, порівняння, узагальнення). Має свої уподобання, прихильності, інтереси. Знає, чого хоче (не хоче); може обґрунтувати своє ставлення. Орієнтується в основних емоціях і почуттях; диференціює добро і зло. Встановлює причинно-наслідкові та смислові зв’язки між подіями життя, своїми переживаннями та виразом обличчя, передає свої почуття мімікою, жестами, словами. Адекватно реагує на різні життєві ситуації, намагається стримувати негативні емоції; співвідносить характер емоційної поведінки з її наслідками для інших. Передбачає результати своєї діяльності, знає їх значення для себе і тих, хто поряд, усвідомлює свою відповідальність за вчинене; здатна досягати поставленої мети.

Що ж це таке виховання ціннісного самоставлення у дітей раннього віку? На основі аналізу наукових джерел уточнімо зміст поняття «ціннісне самоставлення» як базової якості особистості молодшого дошкільника, «емоційно-ціннісного ставлення до власного Я».

На сучасному етапі розвитку українського суспільства суттєво підвищилися вимоги до здатності зростаючої особистості поводитися компетентно, у складних умовах життя виявляти мобільність, гнучкість, упевненість у собі, ціннісне ставитися до власного «Я». Зміна суспільних пріоритетів, модернізація національної системи освіти на засадах особистісне орієнтованого підходу підвищує необхідність посилення уваги до створення в сім’ї та ДНЗ сприятливих умов для розвитку самостійної, творчої, життєздатної людини з розвиненою самоповагою і почуттям самовартісності. 

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХI столітті, Закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Базовий компонент дошкільної освіти в Україні спрямовують фахівців дошкільної галузі на посилення уваги до формування в ранньому онтогенезі оптимістичного світосприйняття, самосвідомості, рефлексивних рис, довіри до своїх можливостей, ціннісного самоставлення, як однієї з базових якостей особистості. У філософській, педагогічній, соціально-психологічній літературі поняття 2 «ціннісне самоставлення» застосовується у найрізноманітніших смислах: як одна з базових характеристик особистості (О. Запорожець, Є. Беклемішев, В. Губін, О. Нікітіна, П. Рудик, Т. Смолєва); як принцип існування самосвідомості та необхідна умова формування зрілої особистості (Б. Зейгарник, О. Петровський, К. Роджерс); як прояв довіри до себе та показник гармонійного зв’язку зі світом (Н. Єрмакова, А. Козирева, Л. Комарова, Т. Скрипкіна); як детермінанта творчого процесу (В. Моляко); як прояв здатності до творчої самореалізації життєдіяльності (К. Абульханова-Славська, Б. Братусь, В. Зінченко, В. Клочко); як найважливіший механізм самопізнання та саморегуляції (А. Захарова, І. Кон, А. Ліпкіна, В. Столін, О. Сухоленова); як необхідна складова соціальної компетентності (О. Кононко, М. Мішечкіна, О. Прима); як механізм становлення активного буття, формування суб’єктної позиції (Р. Ануфрієва, І. Бех, О. Злобіна, С. Рубінштейн); як прояв ціннісного самоставлення (О. Кононко, Т. Титаренко, С. Тищенко); як результат упровадження в педагогічну практику гуманістичної педагогіки (Ш. Амонашвілі, Л. Занков, С. Лисенкова). Ефективність виховання ціннісного самоставлення значною мірою залежить від визнання дорослими значущості його формування в дітей раннього дошкільного віку. Це обумовлене насамперед появою у ранньому дошкільному віці таких новоутворень, як особиста свідомість, внутрішні етичні інстанції та довільна поведінка (Л. Обухова). Проблемі ціннісного самоставлення та умовам її виховання на різних етапах онтогенезу присвячено ряд педагогічних (Ш. Амонашвілі, А. Бєлкін, Н. Віноградова та інші) та психологічних (І. Дубровіна, В. Мерлін, О. Петровський та інші) праць. При цьому дослідниками феномену «ціннісне само ставлення» розглядалася наступність у розвитку дитини, насамперед, у контексті її соціальної компетентності, допитливості, здібностей (Л. Джемендзюк, Т. Ковальчук, Г. Назаренко, Д. Струннікова, О. Чепка). У різні часи педагоги та психологи надавали означеній якості особистості певну увагу, теоретично обґрунтовували та експериментально досліджували її сутнісні характеристики. Проте слід констатувати певну строкатість у підходах 3 різних фахівців до визначення змісту та структури феномену «ціннісне самоставлення». Так, окремі автори розглядають його як прийняття особистістю самої себе, власних рішень, визначення своїх дій (Б. Висоцький, В. Ромек); інші кваліфікують вказану особистісну якість як стан внутрішньої сили, стійкості, захищеності особистості, основу її життєвого успіху, можливість діяти ефективно (І. Вагін, С. Мамонтов). На сучасному етапі, дослідники акцентують увагу на різних аспектах виховання ціннісного самоставлення, а саме: механізми формування цього процесу (І. Вайнер, В. Висоцький, Д. Ковач); специфіка її виникнення і розвитку в різних видах діяльності – суспільній (Т. Маталіна) і навчальній (В. Бутовська, О. Серебрякова); ціннісне ставлення як соціально-психологічна характеристика особистості (Т. Корчагіна, О. Папір, В. Ромек, Є. Смаглій). У переважній більшості досліджень проблема виховання ціннісного самоставлення дошкільника розглядається опосередковано, в контексті інших аспектів особистісного розвитку, у взаємозв’язку із дотичними за змістом питаннями: формуванням адекватної самооцінки (І. Колчанова, Г. Морєва, О. Мороз, Т. Токарська, С. Якобсон та інші); рівнем домагань (Л. Бороздіна, Л. Гаврищак, Є. Залученова, А. Капустін, К. Левін, Л. Фестінгер); становленням самоповаги та любові до себе як складових упевненості в собі (Л. Вереїна, Н. Дятленко, Р. Шакуров). Разом з тим ціннісне самоставлення, особливості його формування в ранньому дошкільному віці вивчені недостатньо. У психолого-педагогічній літературі відсутня єдина думка щодо природи та механізмів формування в особистості ціннісного самоставлення. Дискусійним залишається питання щодо міри бажаної, соціально прийнятної та корисної для особистісного зростання дитини міри ціннісного самоставлення. Слід констатувати, що більшість аспектів проблеми становлення у дітей вказаної якості не були предметом уваги дослідників. Зокрема, чітко не диференційована вікова специфіка, не виділено чинники виховання ціннісного самоставлення в ранньому онтогенезі; вимагають конкретизації педагогічні умови забезпечення наступності у вихованні цієї якості особистості в дошкільному віці; потребують уточнення характеристики ціннісного самоставлення представників різної статі. Багатьма дослідниками, зокрема Н. Єрмаковою, А. Козиревою, Л. Комаровою, Н. Молостовою, О. Примою, О. Сидоренковим, Т. Скрипкіною, Л. Сохань та іншими, ціннісного самоставлення вважається проявом довіри до себе та показником гармонійного зв’язку зі світом. Вивчаючи природу, ґенезу феномену довіри до себе, Т. Скрипкіна вважає його базовим для розвитку впевненості в собі. Явище довіри кваліфікується дослідником як повноцінне оволодіння зростаючою особистістю своєю сутністю, здатність діяти автономно, як суверенний суб’єкт власної активності, самостійно визначати цілі, будувати стратегію їх досягнення, вчиняти у відповідності з ними, зберігати адекватну критичну позицію стосовно себе. Довіра до себе, на думку автора, розвивається в поєднанні з довірою до світу. Зазначено, що феномен довіри до себе вирізняється високою динамічністю, співвідношення довіри до себе та до світу постійно змінюється. Дослідники А. Козирева, Н. Молостова, О. Прима, О. Сидоренков погоджуються з цією думкою та акцентують увагу на важливості формування у зростаючої особистості необхідної й достатньої міри довіри до себе протягом усього життя. Вони наголошують на тому, що дитина має достатній потенціал, щоб вистояти у різноманітних несподіваних ситуаціях і конструктивно взаємодіяти з довкіллям. Автори вважають, що довіра до себе не може бути абсолютною, як і не може бути абсолютною недовіра до себе. Ними підкреслено, що рівнозначність довіри до себе та світу забезпечує стійкість особистості та її діяльності. Домінування довіри до себе над довірою до світу призводить до особистісного самовтрачання, оскільки найголовнішою цінністю є сама особистість. Недовіра до себе продукує втрату особистістю своєї індивідуальності, оскільки, не довіряючи собі, вона стає залежною від інших, несамостійною. Згідно позиції Л. Сохань, почуття довіри особистості до себе, до людей та до світу виявляється у її творчому підході до виконання завдань, сміливості у висловлюванні власної думки в присутності тих, хто її не підтримує. Як зазначає автор, особистість, що довіряє собі та довкіллю, може приймати рішення, втілювати їх у життя, бути переконаною у власній правоті, вміти визнавати помилки. Здатність особистості вирішувати життєві проблеми, використовуючи конструктивні способи поведінки у різноманітних видах діяльності відповідно до власних цінностей та вподобань, кваліфікується авторкою як життєва компетентність. На думку Л. Сохань, вона «проявляється в умінні здійснювати власний вибір, виходячи з адекватної самооцінки в конкретній ситуації». Тому впевненість у собі розглядається дослідницею як компонент життєвої компетентності Як одну з базових характеристик особистості ціннісне самоставлення розглядають Є. Беклемішев, В. Губін, О. Запорожець, О. Нікітіна, П. Рудик, Т. Смолєва та інші. Досліджуючи феномен упевненості, автори вважають, що існують різні підходи до його вивчення: емоційно-вольова властивість; результат знань, досвіду прогнозування подій; функціональна психофізіологічна готовність, внутрішній зворотний зв’язок, що визначає здатність людини до взаємодії з зовнішнім середовищем; інтелектуальний стан та якість особистості. Видається важливим визначення ціннісного самоставлення, наведене в дослідженні В. Давидова. Зазначений феномен розглядається вченим як сутнісний показник морально-вольового розвитку особистості, що регулює її поведінку, кваліфікується як переживання нею своїх можливостей, адекватних життєвим завданням – об’єктивним та особистісно значущим Серед дефініцій слід виділити визначення ціннісного самоставлення Б. Висоцьким. Він класифікує його як прийняття особистістю своїх дій, рішень. По суті йдеться про її прийняття самої себе. Важливою для розуміння сутності зазначеного феномену є думка С. Тищенко. Нею було встановлено, що емоційно-ціннісне ставлення до себе виступає в процесі взаємодії з оточуючим середовищем умовою становлення образу-Я і в той же час обумовлюється його рівнем розвитку. Через усі дослідження автора проходить думка про існування тісного взаємообумовленого зв’язку між особливостями ставлення до себе, оточуючого середовища та когнітивними процесами образу-Я. Згідно її позиції, ставлення до себе визначає характер ставлення до інших людей, впливає на процеси самоусвідомлення, опосередковує ціннісні орієнтації особистості. Для нашого дослідження надзвичайно актуальними є теоретичні узагальнення В. Століна – на найбільш конкретному рівні самоставлення виступає специфічною активністю суб’єкта на адресу свого «Я»; на більш загальному – емоційні компоненти, зокрема самоповага та інтерес до себе; на найзагальнішому – недиференційоване загальне почуття «за» чи «проти» себе. На думку автора, самоставлення дитини має три різні смисли. Перший смисл йому надають батьки. Уважне, любляче, шанобливе ставлення дорослих до дитини продукує її високу самоповагу, самосприйняття. Авторитарна або байдужа позиція дорослого призводить до неприйняття дитиною самої себе, переживання своєї малоцінності та непотрібності. У другому смислі самоставлення виступає індикатором, що сигналізує про ступінь задоволення чи незадоволення потреби дитини у спілкуванні з рідними, близькими. Третій смисл самоставлення пов’язаний з потребою дитини бути прийнятою дорослим. Як зазначає В. Столін, емоційно-ціннісне ставлення до себе виявляється на позитивному полюсі в гордості, почутті власної гідності, повазі до себе, а на негативному – як усвідомлення власної малоцінності, нікчемності, зневаги до себе. Ґенеза цього ставлення визначається розвитком емоційної сфери дитини, її емоційним досвідом у цілому . Як підкреслюють Л. Занков, М. Корепанова, А. Сілвестру, В. Слуцький, І. Чеснокова, у процесі складання цілісного і послідовного образу-Я значну роль у ранньому онтогенезі відіграють дорослі, які організовують предметно-практичну діяльність і допомагають дитині визначитися стосовно себе. Одним з важливих положень є думка провідного педагога Л. Занкова про залежність розвитку уявлень про себе у дітей раннього дошкільного від характеру оцінок інших людей (рідних та авторитетних). Саме це є зворотною соціальною інформацією про активність особистості, оптимізує внутрішню модель, дозволяє адекватно оцінити себе і власну поведінку на основі сформованого судження. Близьким до попереднього є узагальнення І. Чеснокової, згідно з яким усвідомлення дитиною знань про себе здійснюється завдяки засвоєнню нею оцінних ставлень авторитетних дорослих. На думку автора, ставлення зростаючої особистості до себе спочатку нестійке, проте внаслідок багаторазових аналогічних усвідомлень у неї складається уявлення про себе як особистість. На залежність образу-Я зростаючої особистості від того, як оточуючі її сприймають, вказує В. Слуцький. Саме під впливом оцінки дорослого, на його думку, формується не тільки уявлення дитини про себе, а й тип мотивації її поведінки та діяльності, орієнтації на мотивацію досягнення успіху або, навпаки, уникнення неуспіху. Як зазначає автор, батьки та інші дорослі формують у дитини певні особистісні цінності, ідеали, еталони, до яких треба прагнути; накреслюють плани, цілі, визначають стандарти тих чи інших дій. Реалістичні, відповідні можливостям дитини, цілі формують позитивний образ-Я, позитивну самооцінку, впевненість у собі. У разі нереалістичних планів, зависоких вимог та стандартів дитина втрачає віру в себе; у неї формується занижена самооцінка, негативні уявлення про себе, невпевненість. З позицій ставлення людини до власного «Я» та інших розглядає ціннісне самоставлення Е. Берн. Автором виділені такі аспекти ставлення: «Я хороший, ти хороший» (характерне для позиції впевненої людини); «Я поганий, ти хороший» (позиція, властива невпевненим людям); «Я хороший, ти поганий» (відповідає поведінці самовпевнених людей); «Я поганий, ти поганий» (позиція безнадійності, проявляється у клінічних випадках невпевненості). Погляд на ціннісне ставлення до власного «Я» як форму базальної довіри, що виявляється у ставленні дитини до світу вже на ранній стадії її психосоціального розвитку, властивий Е. Еріксону. Автор зазначає, що базове почуття довіри, сформоване в дитинстві, може бути настільки сильним, що жодні життєві обставини не можуть змусити людину втратити віру в себе, у прихильність оточення. Значущими для розуміння феномену ціннісного самоставлення є погляди О. Кононко, яка вважає рефлексію суто людською здатністю, що дозволяє дитині робити свої думки, переживання, дії та вчинки предметом спеціального аналізу, оцінки і практичного перетворення. У контексті проблеми впевненості в собі особливого значення набуває рефлексивність, оскільки процес вироблення особистістю ціннісного ставлення до себе неодмінно передбачає «звернення» до себе. Сказане переконує в необхідності при вивченні ціннісного самоставлення звертати особливу увагу на рефлексію як механізм, що забезпечує ефективність процесів самопізнання та вироблення ціннісного ставлення до себе в ранньому онтогенезі. Оскільки не лише вік, а й статева належність певним чином впливає як на характер особистісного зростання, так і на розвиток упевненості в собі, доцільно зупинитися на аналізі літератури, присвяченої вказаному аспекту проблеми. Вивчення психолого-педагогічних джерел дозволяє говорити про існування гендерних розбіжностей у проявах ціннісного самоставлення. Тому актуальним є визначення статевих особливостей досліджуваних, які тією чи іншою мірою впливають на прояви впевненості в собі. Саме період раннього дитинства визнається В. Асєєвим, Л. Божович, В. Мухіною вирішальним у набутті дитиною статевої ідентичності образів-Я- дівчинка/хлопчик. У дитини цього віку формується первинна статева ідентифікація: вона усвідомлює та приймає свою статеву належність, виявляє інтерес до поведінки, яка відповідає чоловічій та жіночій статі, знає, що залежно від статі до людини висуваються різні вимоги.9 За даними О. Кононко, Т. Титаренко та інших, відмінності, пов’язані зі статтю, виявляються вже з перших років життя дитини. Хлопчики рухливіші за дівчаток, орієнтовані на відкриття нового, частіше поводяться ризиковано, виявляють допитливість, настирливість, активні у розподілі ролей. Поведінка дівчаток передбачає збереження набутого. Хлопчики орієнтуються на ідею, проте менш вимогливі до якості. Вони вибірково та яскраво реагують на емоційне подразнення, досить швидко знімають емоційну напругу, переключаючись на продуктивну діяльність. У дівчаток висока виконавська дисципліна, хоча вони нерішучі у контактуванні з незнайомим світом, чутливі до характеру стосунків у грі, активно реагують на все Як зазначає О. Кононко, у спільній діяльності уточнюється й виробляється поведінка зростаючої особистості, зорієнтована на статево-рольові стандарти, встановлюються особливості статево-рольової поведінки. Автор акцентує увагу на залежності статевої самосвідомості дитини від суспільних установок батьків та вихователів дошкільного закладу, важливості для її особистісного зростання на ранніх етапах онтогенезу додержання дорослими прав дитини, її прагнення до розширення меж своєї свободи. Разом з тим, дослідження О. Кононко засвідчило, що соціальне оточення здебільшого відстає від властивих віку прагнень і тенденцій, штучно гальмує соціальний розвиток дошкільника, орієнтуючи його перш за все на соціокультурні стандарти, ігноруючи первинні – біологічні. Це, на думку автора, дезорієнтує зростаючу особистість, позначається на її свідомості, поведінці в соціумі. Теоретичний аналіз наукових праць засвідчив усю складність означеної проблеми. Узагальнюючи існуючі уявлення фахівців про зміст поняття “ціннісне самоставлення”, виділено основні підходи до розуміння та дослідження цього феномену вітчизняними та зарубіжними вченими: емоційно-вольова властивість; результат знань, досвіду прогнозування подій; функціональна психофізіологічна готовність, внутрішній зворотний зв’язок, що визначає здатність людини до взаємодії з зовнішнім середовищем; інтелектуальний стан та якість особистості. Аналіз поглядів вітчизняних і зарубіжних дослідників на процес розвитку і формування ціннісного самоставлення дозволяє говорити про існування в цих підходах як спільного, так і відмінного. Зокрема, у вітчизняних фахівців концептуальні положення більшості досліджень полягають у тому, що ціннісне самоставлення кваліфікується як результат цілісного психолого-педагогічного процесу, спрямованого на активізацію її особистісного потенціалу, саморозвитку та самореалізації. Зарубіжні вчені акцентують увагу на тому, що впевненість у собі є комплексною характеристикою, яка включає в себе емоційні, когнітивні та поведінкові компоненти. Зазначена якість розглядається ними з позицій ставлення людини до власного “Я”, сформовані установки якої дуже важко змінити без зміни ставлення людини до себе. Інші дослідники кваліфікують її як форму базальної довіри, що виявляється у ставленні дитини до світу. Треті вчені підходять до визначення впевненості як вродженої якості, рушійними силами якої є інстинкти. Дослідження ціннісного самоставлення вимагає нового, доповненого останніми досягненнями в галузі загальної, дошкільної та соціальної педагогіки обґрунтування. Складність вивчення явища полягає в тому, що зазначене поняття на сьогодні не має однозначного визначення. І хоча зроблено спроби дослідити даний феномен як складне інтегральне явище, проте не розкрито психологічних та педагогічних детермінантів його формування. Зазначений феномен є складним утворенням, пов’язаним зі специфічним ставленням дитини до свого внутрішнього світу, суб’єктності як цінності. Цю якість важко виміряти, оскільки вона виявляється у вчинках людини, перш за все тих, які відповідають ціннісним уявленням про себе. 

Як я розумію модернізацію із своїми малюками  базову якість «самоставлення»? Звичайно через усі види діяльності ,впродовж всього дня: спілкування, виховання, навчання, через плідну роботу з сім'єю.

Наприклад: в мовленнєвому розвитку я використовую тему «Чого мені хочеться?» Мета: розвивати чуття власної гідності, уміння радіти своєї практичної спроможності, виховувати чутливе ставлення до оцінки з боку інших.

Фізкультхвилинку «Хочу бути спритним»:

Хочу бути спритним,

Хочу буть завзятим,

Щоб усе уміти,

Щоб побільше знати,

Ось які у мене рученьки умілі,

Оченьки уважні,

Ніжки дуже сильні,

Успіхом радію, лиха не боюся,

А чого не вмію – 

Значить научуся

Дидактична гра «Твої бажання»:

Малята пропонує продовжити речення добираючи якомога більше варіантів.

Мені хочеться сьогодні ……. (гратися, бігати, гуляти, співати).

Я хочу вирости ……(великим, сильним, умним, добрим).

Я хочу щоб мене…..(хвалили, жаліли, любили).

В темі «Капризувати ніколи не варто». Мета: формувати у дітей уміння контролювати свої негативні емоції,намагатися напри рів сліз тощо.

Я використовувала твір Г.Бойко «Вереда»,(уривок).

Мама супу із каструлі налила,

Мама ложку Вередулі подала.

- Нащо ложка? Забери ти!

Хочу суп з тарілки пити! -

І руками обома вій тарілку підніма. 

Ма! Ма! Ма!

Тут за шию потекло -Гаряче! 

Верещить він: 

- Ой, пече! Ой, пече!

Як затупає ногами

Та до мами із сльозами:

- Суп гарячий... їж сама!

Дай того... чого нема!

Ма! Ма! Ма!

Стала мама одягать Вереду, 

Вереда - Галасувать: - Не піду!

Хочу дома я сидіти! Вже набридло мені літо!

Хочу, щоб була зима!

Ма! Ма! Ма!

Мама слоника купила заводного.

Вереда Горла щосили: - Не такого!

Я не хочу заводного! 

Ти купи мені живого, 

Із ногами чотирма! 

Ма! Ма! Ма!

В темі «Моя сім'я».

Мета :формувати у дітей уявлення про сім'ю,її склад,взаємини між членами родини ,виховувати ввічливість,почуття поваги до старших.

Я звернула увагу на розглядання картинки дружна родина,питання:

• Що робить мама,тато,бабуся,дідусь?

• Хто піклується про діток?

• Як ви ставитись до своїх близьких?.

Пальчикова гімнастика.

«Моя сімейка»

Перший пальчик – наш дідусь,

Другий - то бабуся,

Третій пальчик – то татусь,

А четвертий  - то матуся,

А мізинчик - то це я

От і вся,моя сім'я.

В темі «Допоможемо вилікувати ведмедика»

Мета: розвивати пам'ять, мислення; виховувати гуманність, доброзичливість, людяність та співчуття до хворого ведмедика.

Розглядали картинку «Ведмедик хворий»

Читання А.Барто «Ведмедик»

Впав ведмедик на підлогу

Покалічив собі ногу

Я в біді його не лишу – 

Він для мене най міліший .

• Про кого розповідалось у віршику?

• Що трапилось з ведмедиком?

• Як ви вважаєте чи добре з ведмедиком повелися діти ?.

В темі «Я - дорослий»

Мета :виховувати вміння в дітей думати про себе як про індивідуальну та соціальну істоту.

Я використала твір Г.Бойко «Я вже велика дівчинка»

Мене мама як маленьку умивала

І що ранку дві косички заплітала

Заплітала мені мама дві косички

Одягала рукавички,черевички

А тепер скажу я мамі;

Що такою вже не хочу бути більше 

Я малою

Сама буду я що ранку умиватись,

Заплітатись,узуватись,одягатись,

Ще й найменшенькому братику Андрію

Черевички узувати я зумію.

• Хто допомагає  маленьким діткам одягатись?

• А ви ,малята,що вмієте самі,без допомоги дорослих?

Базову якість самоставлення я розвиваю у малят через різні ігрові ситуації де ми з малятами розглядаємо вчинки того чи іншого малюка.

Наприклад:ігрова ситуація в грі з кубиками:

Віка ставить кубик на кубик, кубик на кубик і побудувала високу вежу. Прибіг Дмитрик :

- дай вежу!

- - не дам!

- - дай хоча б кубика!

- - один кубик візьми!

Дмитрик протягнув руки і схопив кубик із самого низу. І вежа – трах – трах – рах!

Вся Вікина вежа роз – ва – ли – лась!

Після цього я провожу дидактичну гру «Навчимо ляльку ділитися іграшками»

Мета: формувати поняття про елементи правила що регулюють взаємини між дітьми,людьми;виховуємо чуткість,бажання ділитися іграшками.

Також цю якість я модернізую через логіко – математичний розвиток: 

«Працьовита родина»

Мета :виховувати шанобливе ставлення до праці дорослих викликати бажання допомагати їм.

Я люблю свою родину,

І привітну і гостинну.

Ви малята не чекайте 

Рідним всім допомагайте .

Пальчикова гімнастика «На роботу»

Старший став – не лінувався,

Вказівний за ним піднявся

Розбудив сусід його.

Той – свого ,а той – свого

Встали вчасно всі брати – 

На роботу треба йти.

Через художньо – естетичний розвиток. Тема : «Подаруємо матусі вазу для квітів»

Мета :викликати у дітей радісний настрій від створення подарунків для матусі,виховувати бажання порадувати і здивувати інших,зокрема своїх батьків своїми виробами.

Мамо .

Нас голубить рідна ненька

З хмарки сонце вирина,

В небі сонечко одненьке

І матуся в нас одна.

Тема : «Рушничок»

Мета : розвивати у дітей естетичний смак,бажання прикрашати предмети,виховувати наполегливість,старанність.

Ігрова ситуація:

Киця прокидається – 

Лапками вмивається.

Квітка прокидається – 

Росами вмивається.

Сонце покидається – 

Хмаркою вмивається.

Ну а ми з сестричкою,

Вмиваємось водичкою.

При малюванні я спонукаю до власного самовираження схвалюю будь які результати  роботи ;заохочую дітей спілкуватись під час малювання.

Наприкінці третього року життя я використовую творчу гру  «Герої казки і ті »

Я розміщую перед малятами на дощці кілька ілюстрацій знайомих малятам казок. Колобок, Півник та двое мишенят, Ріпка,. Діти розглядають картинки і за допомогою вихователя пригадують зміст відповідних творів 

Педагог (Я) задаю малятам індивідуальні запитання. Ти Дмитрик ,хочеш мати таку дружню родину,як була у дідуся в казки «Ріпка»

Ти Катруся, хочеш бути такою лінивою як мишенята з казки «Півник та двоє мишенят».

Бажаючим малюкам можна запропонувати поміркувати і розказати, як би змінилися і казки ,коли б їх герої також стали іншими 

Я сподіваюсь що всі ці прийоми  я користуюсь і володію в розвитку і втіленні тих складових базових якості «самоставлення» сприятиме повноцінному навчально-виховному процесу молодших дошкільнят, їхньому подальшому розвитку.