Формування ініціативності дитини раннього віку шляхом трудових доручень

 Юлія Атаджанова

м. Миколаїв, ДНЗ №111

Формування ініціативності дитини раннього віку шляхом трудових доручень  

    Ранній вік – це час, коли закладаються основи фізичного, психічного, особистісного розвитку людини. Втрати, допущені в цей період, непоправні повною мірою в подальшому житті. Ця обставина накладає особливу відповідальність на дорослих за долю зростаючої людини.

     Таким чином, головна мета розвитку особистості – більш повна реалізація дитиною самої себе, своїх здібностей і можливостей. Тому ініціативність, прагнення до самореалізації стосується всіх  сторін життя і діяльності, де ініціатива грає одну з найбільш важливих ролей у формуванні повноцінної особистості, вона розглядається як один з основних компонентів активної особистості дитини.

     Е. Еріксон в періодизації життєвого шляху особистості основними засадними новоутвореннями при повноцінному розвитку дітей перших семи років життя вважав довіру, автономність, ініціативність. У вітчизняній літературі розвиток базової довіри  дитини до світу і людей опрацьовано в теорії спілкування. За Е. Еріксоном автономність – це результат відстоювання дитиною своєї незалежності. Вона починається з того моменту, як дитина починає ходити, тобто вона пов’язана з твердженням  свого нового автономного «Я».

     У «Довіднику з психології і психіатрії дітей і підлітків» ініціативність визначається як «характеристика діяльності, поведінки та особистості людини, що означає здатність діяти за внутрішнім бажанням». Ініціативність показує розвиток діяльності й особистості, особливо на ранніх етапах розвитку.

     Орієнтуючись на вимоги суспільства, знаючи закономірності розвитку особистості, педагоги у визначенні завдань, виборі способів взаємодії з дітьми повинні йти від дитини, помічаючи, розкриваючи, можливості його особистісного зростання і сприяючи розвитку особистості. У процесі спільного спілкування з дитиною важливо розуміти, визнавати і приймати його таким, який він є. У міру розвитку дитини спілкування будувати на принципах співробітництва, партнерства.

     Про важливість такого ставлення до дитини говорить М. І. Лисина: «Ставлення дорослих до дитини як до особистості – вирішальна умова становлення комунікативної діяльності. Відсутність такого ставлення або його недостатність перешкоджає виникненню комунікативних потреб і залишає дитину на положенні «личинки»,  яка не реалізувала свою природну можливість стати людиною».

     Дістати, висунути, вкласти – все це дитина не може або не може виконати сам – стає приводом звернення до старших. Серцевинна устремлінність – практичне співробітництво з дорослим. Малюк хоче, щоб старші разом з ним включилися в заняття з предметами, він вимагає від них участі у своїх справах.  Комунікативною потребою цієї форми спілкування стає потреба дитини в співпраці з дорослим. Чим більше ситуацій, предметів підштовхують дитину до спілкування з дорослим, тим активніше розвивається дитина. Аналізуючи цю форму спілкування А.Г. Гузская у своїй статті «Форми спілкування» пише:«Оптимізм і впевненість в собі при діях з предметами властиві дітям у цей час. Вони сміливі і їх треба оберігати, але розумно. Цей час формування ініціативності і самостійності, якому можуть перешкодити надлишкові обмеження. Але разом з тим дитина стає і зосередженим спостерігачем: він уважно слухає настанови старших, намагається підпорядкувати свою поведінку розумним цілям».

    Необхідною умовою розвитку ініціативної поведінки є виховання його в умовах розвивального спілкування. Педагогічне спілкування, засноване на принципах любові, розуміння, толерантності та упорядкованої діяльності, стане умовою повноцінного розвитку позитивної свободи і самостійності дитини.

     Мета такого спілкування та навчання в тому, щоб дитина навчилася тим чи іншим способам дії та поведінки в певних життєвих ситуаціях, але й могла переносити ці способи дії на інші предмети, у нові ситуації без підказки дорослого. Сама шукає способи досягнення мети, сама вибирає засоби і матеріали, необхідні їй. Ініціативна дитина повинна вміти реалізувати свою діяльність творчо, проявляти пізнавальну активність.

     Ініціативність проявляється у всіх видах діяльності та є необхідною умовою вдосконалення всієї пізнавальної діяльності дитини, особливо творчої.

     Однією з ефективних форм формування ініціативності є трудові доручення. 

    Трудові доручення – найдоступніша форма залучення дітей раннього віку до посильної повсякденної трудової діяльності. Систематична участь у трудовій діяльності сприяє загальному розвитку малюків та надає їм упевненості у власних силах. Видатний психолог Даниїл Ельконін виділяв два чинники, які спонукають дитину дошкільного віку до трудової діяльності: тенденція до самостійності та інтерес до всього, що стосується життя і праці дорослих. Уже двохрічний малюк намагається самостійно одягатися: «Я сам», - говорить він на спробу дорослого допомогти. 

     Саме за допомогою трудових доручень розвивається у дітей така базова якість особистості, як ініціативність.

У роботі з дітьми ми використовуємо такі прості і корисні правила:

• усе, що я можу, — зроблю сам;

• якщо я не вмію, то навчуся;

• умію сам — допоможу іншим.

Просте доручення полягає у тому, що дитина має виконати якесь одне нескладне завдання, скажімо, принести стілець, подати книгу, чашку тощо. Такі доручення мають епізодичний і короткотривалий характер, тому ми даємо їх молодшим дошкільникам. Але у малюків іноді не вистачає наполегливості, а то й бажання зробити це самостійно.

Коли я даю дітям доручення, дуже важливо показати, як правильно його виконати, і пояснити, навіщо це потрібно. Скажімо, доручаю дитині розкласти ложки до сніданку, варто показати, що слід узяти декілька ложок у ліву руку, а потім брати по одній і класти справа від тарілки, щоб іншим дітям зручно було брати ложку правою рукою. Поступово показ і вказівки замінюю нагадуванням і контролем. Сором'язливих, нерішучих дітей заохочую, а занадто активних, умілих, які намагаються виконати доручення за іншого заради похвали — стримую, пропоную допомогти іншому, показую, як краще впоратися із завданням.

   

     Для дітей раннього віку слід правильно добирати доручення. Насамперед воно має бути посильним і разом з тим потребувати від дитини невеликого зусилля, щоб вона ставилася до доручення, як до важливої та серйозної справи. Одне з головних завдань вихователя – навчити дітей доводити розпочату справу до кінця. Часто для дітей це складно, бо їхня вольова сфера ще недостатньо розвинута. У таких випадках ми намагаємось підтримати дитину, бо дуже важливо, щоб вона хоч раз пережила почуття радості від того, що впоралася з труднощами й довела розпочату справу до кінця. 

  Варто пам’ятати, що дитина працюватиме охоче лише тоді, коли розумітиме, що її праця потрібна. Якщо ж дитина відчуватиме, що виконує щось нікому не потрібне, то й працюватиме без зацікавленості, що може спричинити формування у неї зневажливого відношення до своєї і чужої праці. Тому у своїй роботі з дітьми я намагаюся виділити прояв ініціативності у дітей. «Дякую, що ви допомогли мені, бо сама б я не впоралася», «Молодець, Ангеліна, без твоєї допомоги ми б не змогли  прибрати кубики», «Петро нарвав травички на дитячому майданчику і разом з групою погодував кролика, щоб він не загинув, а Катруся любить доглядати за квітами, моя маленька-помічниця».

   

     Формування ініціативності через трудові доручення значною мірою залежать від характеру педагогічної оцінки, яку дає дорослий. Правильна педагогічна оцінка може посилювати почуття радості в разі успіху і послабити негативні емоції при невдачі.

     Свою доброзичливість чи задоволення я намагаюся передавати не лише словами, але й мімікою, інтонацією, поглядом. Щира радість дорослого за щонайменший успіх дитини посилює її позитивні емоції, а позитивна оцінка в присутності інших дітей додає радісних переживань дітям,  чия поведінка заслуговує схвалення і опосередковано впливає на однолітків. Я обов’язково звертаю увагу дитини на те, що у неї вже добре виходить., до невдач дітей ставлюся терпляче, намагаюсь заохотити дитину і допомогти в її власному розвиткові.

     У ході оволодіння дітьми новими трудовими навичками звертаю їхню увагу на те, що вміння самі собою не з’являються: «Не кажи  - не вмію, а кажи – навчусь».

     Становлення творчо активної особистості – важливе завдання сьогодення. Вона повинна вносити прогресивні зміни до суспільного життя, вміти здійснювати вибір, визначати та вирішувати проблеми, бути винахідливою, мати творчу уяву. Процес становлення, на основі всіх вікових особливостей та за сприятливих психолого-педагогічних умов, розпочинається вже в ранньому віці. У цей період відбуваються якісні зміни в психіці, у результаті яких малюк стає істотою активною та діяльною.

     На третьому році життя поглиблюється суперечність між прагненням малюка до ініціативності, що швидко зростає, бажанням брати участь у діяльності дорослих та його реальними можливостями. Ця суперечність може бути вирішена за доцільної організації продуктивних видів діяльності, якщо в спільних з вихователем діях задовольняється прагнення дитини до свободи, ініціативності, незалежності, якщо вихователь сприяє реалізації потреби дитини у визначенні та самотвердженні в оточенні однолітків.

     

     Я думаю, що найкращий спосіб розвинути ініціативність у дитини -  це підтримати її зусилля та схвалити досягнення. Розвиток ініціативності вимагає доброзичливого ставлення дорослих, які повинні всіма силами підтримувати і розвивати цю якість особистості. Але ініціативність повинна бути розумною і морально виправданою.