Формування самосвідомості дітей раннього віку в продуктивних видах діяльності

Тамара Леонідівна Ерднієва

м. Миколаїв, ДНЗ №77

Формування самосвідомості дітей раннього віку в продуктивних видах діяльності

У ранньому дитинстві виникнення самосвідомості пов'язане з відокремленням себе від своїх дій, з усвідомленням своїх бажань. Суттєво змінюється ставлення дитини до світу предметів. Ця зміна обумовлена формуванням у процесі оволодіння суспільно виробленими способами використання предметного ставлення до дійсності. Малюк не просто маніпулює предметами, а діє з ними відповідно до їх призначення, функцій. Засвоєння функцій предметів призводить до відокремлення дії від предмета. Дитина виконує предметну дію в нових умовах і переносить її на інші предмети: починає, наприклад, годувати ляльку не лише своєю, а й чужою ложкою, паличкою; годує не лише свою ляльку, а й інші ляльки, мишку, кішку.

Ускладнюються стосунки дорослого з дитиною. Він і далі ставиться до малюка турботливо і ніжно, але вже діє спільно з ним, оцінює його дії з предметами. У цьому процесі в малюка виникає нове ставлення до дорослого, він порівнює свій результат з його результатами. Дитина ставиться до дорослого, як до зразка для наслідування.

До трьох років дитина проявляє початки самосвідомості, у неї розвивається бажання визнання з боку дорослих. Позитивно оцінюючи ті або інші дії, дорослі додають їм привабливість в очах дітей, викликають у дітей бажання заслужити похвалу, визнання.

Своєрідною вершиною психічного розвитку 3-річних дітей є поява в них свідомого виявлення себе, свого «Я». Це є найважливішим моментом їхнього життя, оскільки саме в цей період відбувається народження особистості. Від змісту, спрямованості виховання залежать її майбутні нахили і характер.

Під час спілкування з людьми, завдяки різним видам діяльності дитина починає точніше фіксувати свої фізичні та психічні стани, відокремлювати їх від усього іншого. Поступово формується уявлення про себе, виникають елементи самосвідомості.

Основними сферами, в яких 3-річні діти прагнуть самоутвердитися, є: предметна діяльність (особливо продуктивна з конкретним наочним результатом); спілкування з дорослим як з доброзичливим помічником, який оцінює дії і вчинки; спілкування з однолітками.

Ділове спілкування з дорослим сприяє успішному розвитку «Я» дитини. При цьому важливо, щоб її увага акцентувалася не лише на оцінці результату діяльності, а й на тому, хто це зробив («Хороший хлопчик Ромчик! Він так красиво намалював дощик»). Така оцінка є ефективним засобом підвищення суб'єктивної цінності дитини. Негативну оцінку можна висловлювати лише про дії малюка, а не про його особистість («Не можна ображати дівчинку, адже їй боляче, вона плакатиме. Ти ж хороший хлопчик. Я впевнена, що ти більше не ображатимеш діток»).

Доктор психологічних наук Л.І. Божович вважала одним із наслідків інтенсивного розвитку спільної діяльності дитини й дорослого у ранньому віці є формування у дитини системи власного «Я» - центрального новоутворення, що виникає наприкінці даного етапу. Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитися до себе як до самостійного «Я», тобто у нього з'являються початкові форми самосвідомості.

Усе це призводить до розвитку прагнення дитини хоча б у вузьких межах своїх можливостей діяти самостійно, без допомоги дорослих («Я сам»). Цей період вважають критичним («криза трьох років»), оскільки дорослі зустрічаються з труднощами у взаєминах із дитиною.

Згідно з «Базовим компонентом» проявом формування самосвідомості є те, що дитина оперує займенником «Я», вирізняє себе з-поміж інших, усвідомлює, що може обходитися своїми силами, вміє знайти спільне і відмінне між собою та іншими. Має певну думку про себе, може сформулювати узагальнене судження про себе. Розуміє, що власне ім’я вказує на її індивідуальність, статеву належність. Радіє своєму імені, усвідомлює, що прізвище та ім’я по батькові вказують на її належність до роду, своєї родини, її традицій і звичаїв. Вміє порівняти себе (досягнення, якості, вчинки) з іншими. Усвідомлює зв’язок своєї самооцінки з реальними досягненнями та оцінками авторитетних дорослих. Співвідносить свої домагання з можливостями, успіхами та невдачами; розуміє, чим викликане позитивне і негативне судження про неї інших. Орієнтується у своїх чеснотах і вадах, виявляє самоповагу, елементарну гідність. Прагне утвердитись у своїх моральних якостях, виявляє впевненість у своїх можливостях. Розуміє, що самовихваляння є негативним проявом, який зачіпає гідність іншої людини.

Усвідомлює і переживає своє минуле та сьогодення, орієнтується у майбутньому, пов’язує з ним свої елементарні плани; може назвати основні ознаки різних вікових періодів (дитинство, юність, зрілість, старість). Знає, що минуле, сьогодення і майбутнє залежать від обставин життя і здатності допомагати самій собі. Пов’язує із сьогоденням і майбутнім переважно позитивні зміни та події. Орієнтується у своїх основних правах і обов’язках, усвідомлює їх значення та відмінності.

У межах роботи самосвідомості функціонують процеси ціннісного ставлення до себе, в тому числі й самоповага. Самоповагу неможливо відокремлювати від процесів самопізнання і самооцінювання.

Малюкам потрібно допомогти зрозуміти себе, свої сильні та слабкі сторони, накопичити необхідний досвід переживань щодо свого «Я» (радості та смутку за себе, симпатії, прихильності); гармонізувати процеси самозбереження та захисту свого «Я». Фактично мова йде про три основні складники: емоційний (викликати у дитини позитивні почуття щодо інших та самих себе); когнітивний (збагатити уявлення про інших та себе) і поведінковий (допомогти реалізувати позитивні уявлення щодо «Я» та світу в конкретних вчинках і накопичити новий досвід).

У сучасній освіті прийнято виділяти три основні виховні стилі: демократичний, авторитарний та ліберальний. Особливого значення в змісті кожного з названих стилів набуває тип ціннісного ставлення до дитини з боку значущих дорослих.

Найсприятливішим типом демократичного стилю є «Дорослі – друзі, партнери, помічники». Він найбільшою мірою продукує розвиток самоповаги у дітей. За умов його використання складаються сприятливі обставини для формування гармонійного «образу-Я» з одного боку завдяки безумовному прийняттю дитини дорослими та постійними тривалими, насиченими емоційно забарвленими зв’язками, з іншого – спеціальному опікуванню виробленням дитиною ціннісного ставлення до себе. Батьки та педагоги не просто демонструють різними способами шанобливе ставлення до дитини (збагачуючи таким способом емоційний компонент), а й дбають про розширення та уточнення уявлень дитини про себе, впливаючи на когнітивний компонент «образу-Я» уявленнями про самостійність, вмілість, старанність, вимогливість до якості. Такий підхід у вихованні сприяє виробленню реалістичної самоооцінки і разом з тим – позитивному оптимістичному сприйняттю себе в цілому.

Самосвідомість формується у всіх сферах діяльності дитини, зокрема у зображувальній та конструктивній.

Образотворчу й конструктивну діяльність дитини ще називають продуктивною, маючи на увазі, по-перше, її націленість на отримання результату, а по-друге, її творчий та оригінальний характер. Водночас, ці види діяльності допомагають дитині відобразити оточуючу дійсність так, як вона її сприймає та розуміє. Створюючи малюнок, аплікацію, скульптурну форму чи конструкцію, дитина втілює на доступному їй технічному рівні свої індивідуальні та суб'єктивні образи предметів та явищ оточуючого, тому така діяльність носить моделюючий характер. Продукти образотворчої та конструктивної діяльності – це моделі оточуючої дійсності.

Моделюючий характер продуктивної діяльності дитини зближує її із грою, де моделюються відносини між дорослими.

Продуктивна діяльність становить форму пізнання дитиною світу, тісно пов'язану із потребою у самовираженні малюка.

Перші продуктивні дії дитини виникають на основі предметних дій із такими зображувальними засобами, як олівець, пензлик, з такими матеріалами, як папір, пластилін.

Маніпулюючи олівцем у два роки дитина відкриває його властивість залишати на поверхні слід. Перші помітки олівцем дитина робить не тільки на папері, а і на стінах, на меблях, не розуміючи смислу цих поміток. Поступово дитина дізнається про зв'язок між рухами своєї руки та лініями, які залишає олівець на папері. З цього починається формування техніки малювання, вироблення навичок володіння олівцем.

Дорослий спонукає дитину до осмислення перших карлючок, запитуючи «Що це?», або говорячи «Це м'ячик. Це яблучко». Дитина знайомиться з дитячими книжками, вчиться впізнавати намальоване, встановлювати його зв'язок із почутим. Процес створення власного малюнка відбувається за схемою: випадкові лінії олівця - їх осмислення. Перші зображення олівцем дуже приблизно передають зовнішні властивості предметів. Так, дитина часто малює замкнену лінію, форма якої наближається до кола, яка для неї позначає різні предмети: це і кулька, і дівчинка, і сонечко. Дорослому важко впізнати в них певний предмет. Він пояснює дитині: якщо це яблучко, то домалюємо черешок чи листочок. Зв'язок карлючок із предметом дитина запам'ятовує, про що свідчить впізнавання ним предметів на своїх малюнках. Згодом дитина сама починає називати намальоване.

Називання дитиною своїх карлючок становить перший етап у розвитку образотворчої діяльності. У цьому процесі бере участь знакова функція свідомості. Малювання дитини набуває сутнісної ознаки образотворчої діяльності як творення образів оточуючих предметів. 

Діти люблять малювати квіти, тварин, різні візерунки, орнаменти. За допомогою кольору дитина зображає не тільки зовнішній вигляд предмета, але й своє ставлення до нього. Дитина часто має певний улюблений колір, яким розмальовує все, до чого ставиться позитивно.

Тому на малюнках дітей бачимо предмети, розмальовані у невластиві для них кольори: червоні листочки, червоний ведмедик тощо. За допомогою кольору діти відображають динаміку явищ: листочки весною зелені, а восени жовте; вдень небо блакитне, а вночі – темно-синє, чорне.

Конструктивна діяльність є різновидом творчості дитини, в якій молодші дошкільники виявляють свою індивідуальність та оригінальність. Вони здатні по-своєму використати наявні у їх розпорядженні споруди: пірамідка стає «деревом», грибочок, виготовлений з природного матеріалу, перетворюється на лісовичка тощо. Іноді дитина ініціює конструювання, але самостійно його реалізувати не спроможна. Тоді на допомогу приходить дорослий. 

Без участі дорослого успішна результативна діяльність дитини раннього віку неможлива. Це вимагає уваги до організації та керівництва дитячої діяльності.

Ось дворічний малюк намагається побудувати вежу з кубиків. Тільки-но встановлює третій кубик, як споруда падає. Повторює все з самого початку, поклавши в основу дещо більшу за розмірами цеглину. Намагається ставити кубики обережно, майже не дихає. Нарешті вийшло! З яким переможним виглядом дитина озирається навкруги, ніби говорить: «Усі бачили, я можу, я – молодець!» Якщо ж відчуває, що визнання недостатньо, приводить за руку бабусю, тата – і всі мають захоплюватися цим чудовим витвором. Дитині, як повітря, уже в цьому віці потрібне визнання її успіхів значущими дорослими, щоб раз у раз переживати приємні відчуття свого «Я».

Ранній вік із повним правом можна назвати початком, фундаментом, основою, на яких у подальшому формується самосвідомість та виростає ціннісне ставлення до себе. Трирічна дитина, що зростає в умовах симпатії, прихильності, ділового співробітництва, має відповідний вікові досвід успіхів у предметно-практичній діяльності, володіє достатніми для віку знаннями про себе, має всі підстави пишатися собою, радіти за себе та переживати почуття вдоволеності собою та оточуючим світом.