Кондратюк Ольга Анатоліївна
м. Первомайськ, ДНЗ №31
Формування самостійності у дітей раннього віку шляхом привчання до самообслуговування
Необхідність виховувати самостійність, починаючи з раннього віку, продиктована сучасним життям. Саме завдяки пробудженій в дитинстві активності людина зможе розвиватися у змістовну, цілеспрямовану особистість, здатну знайти своє місце в житті. І саме від нас – педагогів та батьків – залежить, чи стане наша дитина, самодостатньою, успішною людиною в дорослому житті.
Навчання самостійності розпочинаю відразу, як дитина переступила поріг групи. Знаю з власного досвіду: здобуті у ранньому віці навички переростають у сталу звичку до самообслуговування. Привчаючи діток до цього, завжди використовую ігрові моменти. Наприклад, збираємось ми на прогулянку. Виходячи з дітьми до роздягальні, звертаю їх увагу на наявність якоїсь іграшки: «Дивіться, хто до нас прийшов! Лялька Катруся хоче подивитися, як ми вміємо одягатися. Давайте покажемо їй, які ми спритні та швидкі, як все гарно вміємо робити».
Насамперед вчу дітей дотримуватись чіткої послідовності необхідних процесів одягання. Пропоную всім зняти змінне взуття і поставити їх до шафок. Всі дії демонструю і коментую словами. «Всі зняли черевички? Молодці! А тепер вдягаємо штанці.» Питаю у кількох дітей, що саме вони повинні вдягти, якого кольору їхні речі, при потребі допомагаю. Звертаюся до ляльки: « Катрусю, глянь, чи всі діти вдягли штанці? Сашко ще не впорався? Зараз ми йому допоможемо. От і вийшло все гаразд».
Після прогулянки вправляю малят у послідовному роздяганні. Знову за допомогою запитань, показу закріплюю вміння та навички. Наприклад, «Миколко, що ти розстібнув? Оленка, якого кольору твоє пальто?»; привчаю малят до того, що кожну річ треба класти на своє місце: «Наталко, ти правильно положила черевички на поличку?», «Олексійко, а що ти маєш покласти на ось цю поличку? (шапочку)». Коли всі взули змінне взуття, звертаюсь до малят: «Ми з вами були на прогулянці, грали в ігри, збирали гілочки та камінчики на майданчику. Подивіться на свої ручки. Які вони? (брудні). Що тепер маємо зробити, аби ручки знову були чистими?». Підхоплюю чиїсь відповіді: «Правильно, ми повинні помити руки, вмитися». З перших днів перебування в дитячому садку діти вчаться мити руки після прогулянок, відвідування туалетної кімнати, перед прийняттям їжі. Коли найпростіші навички у моїх вихованців вже сформовані, ускладнюю завдання: самостійно намилювати руки, змивати мило, вмиватися, витиратися. Обов’язково нагадую, що перед умиванням необхідно розстібнути ґудзики на манжетах, засукати рукави. Виконати ці дії допомагаю сама або пропоную допомогти один одному: «Миколко, Надійко, допоможіть Олечці засукати рукави, ви це добре вмієте робити». Вчу відкривати кран так, щоб вода лилася помірно і не забризкала одяг. Процес умивання буде для дітей веселішим, коли запитання на закріплення знань назв і послідовності дій чергувати з примовками, потішками, віршиками.
Я до крану сам дістану,
Умиваюсь біля крану.
Милю милом щоки, шию,
І водою добре мию.
А ще зі свого досвіду (використовую вже довгий час), щоб дітям було цікавіше, пропоную при митті рук милом зробити бульбашки. Малята залюбки користуються милом, адже дуже цікаво самим робити диво – багато бульбашок, повні долоньки. А потім змити їх: «Ой, дивіться, бульбашки потрапили з водичкою в умивальник». Потім робимо з долоньок «будиночок» і витискаємо водичку. Діти запам’ятовують, їм стає цікаво мити руки, вони не вередують, добре запам’ятовують прийоми миття рук.
Щоб діти могли швидко знаходити свої рушники, я дібрала яскраві малюнки для вішалок, такий же малюнок присутній на стільчику, шафці та ліжечку кожної дитини, їх малята з цікавістю розглядали і швидко запам’ятали. Хорошим стимулом до ретельності є похвала: завжди звертаю увагу на тих, хто охайно повісив рушники.
Нагадую, як треба сидіти за столом, тримати ложку, набирати їжу ( якщо хтось потребує особливої уваги, звертаючись до нього, говорю тихо, щоб не відволікати від їжі інших дітей). Вчу малят підводитися з-за столу тільки після закінчення прийому їжі, присувати на місце стілець, дякувати за смачні страви: «Дякую, було дуже смачно!». Хвалю за те, що діти охайно поїли і няня тепер матиме менше клопоту з прибиранням.
Закріпити знання допомагають ігри, заняття. Приміром, дидактичні ігри «Вдягнемо ляльку», «Покладемо ведмедика спати», «Купання ляльки». Діти пригадують назви одягу, послідовність дій при одяганні та роздяганні. Настільні ігри із застібання ґудзиків та шнурування сприяють розвитку навичок самообслуговування.
Звичайно, діти засвоюють дії не однаково швидко. Тим, хто здобув певні вміння, даю доручення: «Володю, глянь ,чи правильно Сашко защебнув ґудзики, допоможи йому», «Катрусю, ти молодець, вдягла свою ляльку, а тепер допоможи Оленці».
Минає час і поступово мої вихованці набувають необхідних навичок, що закріплюються шляхом постійного повторення. До цієї роботи залучаю і батьків. Помітила, що деякі мами і бабусі, поспішаючи додому, самі вдягають своїх малят, тому ті найповільніше вчаться самообслуговуванню. Поговорила, порадила, що краще не шкодувати зайвих хвилин, а надати дітям більше самостійності. Зі свого боку, приділила цим хлопчикам і дівчаткам посилену увагу, заохочуючи до дій словами похвали (Молодець! Як добре ти впорався! Ой, яка ти чепурна), провела індивідуальну роботу і невдовзі вони вже не відставали від інших дітей. З батьками також проводжу бесіди про те, яким має бути одяг малят (зручним у одяганні й роздяганні, необтяжений зайвими застібками), як треба добирати речі по погоді. Щоб діти краще запам’ятовували свої речі, прошу тат і мам вдома частіше нагадувати призначення окремих компонентів одягу, звертати увагу на його колір, характерні ознаки, повторювати дії одягання й роздягання.
Але батьки повертаються з малятами додому, А вдома у батьків іноді не вистачає часу приділити достатньо уваги малюкові. Їм простіше зробити все самим замість дитини, і дитина втрачає бажання до самостійності.
При вихованні культурно-гігієнічних навичок велике значення має приклад оточуючих. Якщо дорослі після ранкової гімнастики приймають гігієнічні процедури, то і дитина вважає природним, обов’язковим. У сім’ї, де батьки, старші брати і сестри не сядуть за стіл, заздалегідь не вимивши руки, і для малюка це стає законом. Але загальний правильний спосіб життя у ній ще не гарантує засвоєння дитиною всіх доступних йому навичок. Їх вихованню доводиться приділяти спеціальну увагу. Перш за все потрібно забезпечити постійне, без всяких виключень, виконання дитиною встановлених гігієнічних правил. Їй пояснюють їх значення. Але не менш важливо допомогти дитині, особливо на перших порах, правильно засвоїти потрібний навик. Не слід квапити малюка, якщо він зосереджено повторює одну і ту ж дію (наприклад, милити руки). Тим більше не слід виконувати цю дію за нього. Засвоюючи навик, дитина зазвичай прагне багаторазово виконати певний рух. Поступово вона навчається все більш самостійно і швидко справлятися з поставленим завданням. Дорослий тільки нагадує або запитує, чи не забула дитина зробити те чи інше, а надалі надає їй майже повну самостійність. Але перевіряти, чи правильно малюк все зробив, доводиться протягом усього дошкільного віку.
Культурно-гігієнічні навички являються дуже важливою частиною культури поведінки. Необхідність охайності, утримання в чистоті обличчя, тіла, зачіски, одягу, взуття продиктовані не тільки вимогами гігієни, а й нормами людських відносин. Діти повинні розуміти, що якщо вони регулярно будуть дотримуватися цих правил, то у них виявляються повага до оточуючих і виникнення уявлення про те, що неохайна людина не вміє стежити за собою, своєю зовнішністю, вчинками, як правило, не буде схвалений оточуючими людьми.
Обов’язок батьків – постійно закріплювати гігієнічні навички, що виховані у дитини в дитячому садку. Важливо, щоб дорослі подавали дитині приклад, самі завжди їх дотримувалися.
Добре сформовані навички виконуються дитиною легко і швидко, з власної ініціативи, без нагадувань. Якщо малюк і забуде про одне з них, наприклад прибіжить і сяде за стіл, не вимивши руки, то найменшого натяку нагадування виявляється достатньо, щоб він ( навіть трохи зніяковіло) виправив свою помилку.
Доручені обов’язки дитина виконує краще, якщо добре розуміє їхню користь для сім’ї, і отримує похвалу та винагороду. На перших порах, даючи дитині якесь доручення, батьки повинні бути впевненні, що вона з ним упорається і не буде протестувати. В іншому випадку маля може втратити інтерес до допомоги батькам у домашніх справах.
Батьки обов’язково повинні заохочувати добровільну ініціативу малюка допомогти в прибиранні дитячої кімнати, складанні іграшок, сервіруванні столу тощо. В іншому випадку вони відіб’ють у нього бажання допомагати, і привчать жити на всьому готовому. Навіть якщо дитина пропонує допомогу невчасно, батьки, тим не менш, повинні прийняти її. Якщо малюк намагається зробити щось непосильне, дорослим слід переключити його увагу на більш легше завдання, підкресливши при цьому його важливість або запропонувати свою допомогу і зробити це разом. Наприклад, замість забивання цвяхів можна заохотити маленького помічника до вибору цвяху потрібного розміру, а якщо дитина хоче допомогти в приготуванні обіду, його можна попросити розкласти продукти на столі в певному порядку, по кольору, по розміру тощо.
Тільки в спільній роботі з батьками досягаємо хороших успіхів. І так втішно потім чути від маленької людини гордовите і радісне: «Бачите, я вмію сам!».
Пропоную конспект на тему: «Я до крану сам дістану!»
Мета:закріпити знання дітей про призначення предметів гігієни (мило, рушник), про необхідність культурно – гігієнічних навичок. Продовжувати розвивати мовлення малят, навчити їх відповідати на запитання. Виховувати охайність.
Діти заходять в умивальну кімнату. На стільчику посеред кімнати чарівна торбинка.
Що за торба? Дивина!
Звісно, не проста вона,
Бо лежать в торбинці речі,
Що потрібні і малечі, і дорослим.
Всі малята ці предмети мають знати.
Так давайте гру почнемо,
До торбинки зазирнемо,
Будем речі діставати,
Будем ми їх називати.
Дитина за бажанням дістає з торбинки по одному предмету. Називає його і розказує (при необхідності за допомогою вихователя) про його призначення. В обговоренні можуть взяти участь й інші діти.
- Що це? (Мило). Для чого воно? (Щоб мити руки).
- Малята, ви вмієте мити руки милом? Як ви миєте ручки? (Показ).
- Яке мило?
- Це що? (Рушничок).
- Навіщо нам рушничок?
- Який він?
- Як ви витираєте руки?
- Малята, а навіщо ми миємо руки? (Щоб були чисті, щоб не боліли животики).
- А крім мила та рушничка, що нам потрібно для вмивання? (Водичка).
- Водичка яка? (Тепла, чиста).
- Як хлюпає водичка? (Хлюп – хлюп – хлюп).
- Як капають крапочки водички з крану? (Крап-крап-крап).
Хлюп, хлюп, водичко,
Хлюп, хлюп, на личко,
Хлюп, хлюп, на ручки,
Хлюп, хлюп,хлюп.
- З чого тече водичка? (З крану).
- Давайте підемо до крані і розкажемо закличку:
«Водичко, водичко
Умий моє личко
Рожеве та біле
Як яблучко спіле».
Діти миють руки (по черзі) з милом, підходять до свого рушничка і насухо витирають ручки.
ХУДОЖНЄ СЛОВО
Вмиває кішка кошенят,
вмиває кізка козенят,
мене водою з милом
Щоранку мама миє.
Я до крану сам дістану,
Умиваюсь біля крана
Милю милом щоки, шию,
І водою добре мию
.
Хлюп, хлюп водиченька,
Хлюп, хлюп на личенько,
І на ручки, і на ніжки
Хлюп, хлюп, хлюп
Рости, коса, до пояса,
Чи не упусти ні волоса.
Рости косичка до п’ят -
Всі волосинки в ряд.
Рости, коса, не плутайся -
Маму, доньку, слухайся.
Я завжди біля порога
Витираю добре ноги.
А у мене, а у мене,
Є гребінчик зелений,
Я нікого не прошу,
Сам голівку причешу.
Я коли кінчаю їсти,
За столом у мене чисто.
Скатертину не звалюю,
Бо порядок я люблю.
Водичка, водичка,
Умий моє личко,
Щоб оченята блищали,
Щоб щічки червоніли,
Щоб сміявся роток,
Щоб кусався зубок.
Немає коментарів:
Дописати коментар