Сучасні підходи до визначення обдарованості дитини

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ ДИТИНИ

Олійник Лія Миколаївна,

доцент кафедри психології, педагогіки

та менеджменту освіти МОІППО,

к. пед. н., доцент

В. О. Сухомлинський наголошував: «Своєчасно знайти, виховати й розвити задатки і здібності своїх вихованців, своєчасно розпізнати у кожному його покликання – це завдання стає тепер найголовнішим у системі навчально-виховного процесу» [6].

Сьогодні в Україні діє урядова програма виявлення і сприяння розвитку обдарованості дітей. В «Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті» зазначено, що метою української системи освіти є своєчасне виявлення ранньої обдарованості. Проте освітня програма ніколи не вирішить головної проблеми обдарованості – позитивне сприймання обдарованою дитиною себе та усвідомлення власних можливостей. І тут головна роль належить дорослому, який знаходиться поруч з дитиною та має певне ставлення до обдарованості взагалі та до конкретної обдарованої дитини зокрема.

Стосовно феномену обдарованості дитини віддавна існували дві протилежні точки зору. За соціальною концепцією визнається, що більшість дітей від народження однаково наділені розумом і різниця у рівні розвитку їх здібностей зумовлена різницею життєвих умов (Дж. Локк, К. А. Гельвецій, В. П. Єфроїмсон). Друга – теорія генетичної спадковості, за якою обдарованість є вродженим, досить рідкісним явищем, що успадковується від батьків і навіть через покоління (Ф. Гальтон, Р. Стернберг).

Важливою особливістю сучасного розуміння обдарованості є те, що це явище розглядається не як статична, а як динамічна характеристика, що реально існує в русі, постійному розвитку (Ю. Д. Бабаєва, О. І. Савєнков). За такого розуміння вважається доцільним визначити провідні фактори формування обдарованості дитини, за наявності яких підвищується вірогідність прояву неординарних здібностей особистості. Такими факторами пропонується вважати психофізичний потенціал особистості та сприятливий вплив середовища.

Вивчення виявів обдарованості тривалий час було спрямоване переважно на інтелектуальні здібності. Дослідження проводили на основі тестів інтелекту, орієнтуючись на коефіцієнт інтелекту «IQ» (ай-кью) як довгостроковий показник інтелектуальної діяльності індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов висновку, що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, і навіть не ті, у кого високий коефіцієнт інтелекту, тобто ці показники не визначають обдарованості [4].

Американські психологи з Іллінойського університету під керівництвом М. Карне найголовнішими вважають такі показники обдарованості: 

• Інтелектуальна обдарованість. Виявляється у допитливості, спостережливості, точному мисленні, винятковій пам'яті, потязі до нового, глибині занурення у справу. 

• Обдарованість у сфері академічних досягнень. У читанні: надає йому перевагу серед інших видів діяльності; швидко і надовго запам'ятовує прочитане; володіє великим словниковим запасом; використовує складні синтаксичні конструкції; цікавиться написанням букв і слів. У математиці: виявляє інтерес до лічби, вимірювання, зважування, упорядкування предметів; запам'ятовує математичні знаки, цифри, символи; легко виконує арифметичні дії; застосовує математичні вміння і терміни до ситуацій, що не стосуються безпосередньо математики. У природничих науках: виявляє інтерес до навколишнього; цікавиться походженням та призначенням предметів і явищ, їх класифікацією; уважна до явищ природи, їх причин і наслідків, намагається експериментувати. 

• Творча обдарованість. Дитина допитлива, самостійна, незалежна у міркуваннях; виявляє здатність глибоко занурюватись у справу, що її цікавить, та домагатися значної продуктивності діяльності; у заняттях та іграх схильна до точності дій, завершеності; легко змінює способи поведінки і діяльності в обставинах, що змінюються. 

• Обдарованість у сфері спілкування. Виявляє лідерські нахили, здатність до гнучкого спілкування, впевненість у собі серед знайомих і незнайомих людей; ініціативна, бере на себе відповідальність за інших.

За результатами конкурсу афоризмів Союзу обдарованої молоді України (2010 рік), який було спрямовано на підвищення рівня самоідентичності обдарованої молоді, були відмічені наступні сентенції:

• Обдарованість – це здатність творити вічність.

• Обдарованість – це те, що дуже важко в собі віднайти і дуже легко втратити.

• Обдарованість – це коли ти твориш дива, але тебе не завжди розуміють. 

• Обдарованість – це ти, не кращий чи гірший аніж хтось, а ти – справжній.

• Обдарованість - це те що відчуваєш, але завше боїшся сказати в голос. 

• Обдарованість – це не прецедент для кожного, це уміння розблокувати свій внутрішній потенціал та вдало його реалізовувати.

• Обдарованість – це здатність силою рук і розуму людського змінювати сутність речей, не порушуючи при цьому їх природного порядку.

• Обдарованість – це фарби художника за межами полотна, бо те що у межах, які нас стримують, намалює кожний. 

• Обдарованість – це дар, за котрий кожен платить свою ціну.

Обдарованість – це гусінь всередині. Вбити її чи перетворити на метелика кожен вирішує сам [2].

Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить можливість успішної діяльності. Обдарована дитина вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності. 

Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. В. Т. Кудрявцев стверджує, що дитяча обдарованість у значній мірі є не «природній» факт розвитку, а артефакт ставлення до дитини близьких дорослих та дорослого суспільства взагалі [3]. Обдарованість може розвиватися за сприятливих умов (турбота батьків, спеціальні програми і засоби навчання, гуманне ставлення до дитини тощо). Розвитку творчого потенціалу дитини сприяють допомога дорослих, багате культурне середовище, послідовна і цілеспрямована індивідуальна програма виховання і навчання. 

Слід розрізняти обдарованість і прискорення темпів розвитку дитини, яке може виявитися тимчасовим. Така «талановитість» швидко згасає, оскільки відсутній прояв творчого компонента або його розвиток був несвоєчасним. Іноді дитина є носієм «прихованої обдарованості» (відсутність яскраво виражених ознак талановитості), що може бути спричинене негативним ставленням дорослих до успіхів дитини або її побоюваннями з приводу того, що її не зрозуміють.

До ранніх виявів обдарованості дитини належать: потужна енергійність, значна фізична, розумова і пізнавальна активність, порівняно низькі втомлюваність і потреба у відпочинку; раннє навчання ходьби та інших рухів; інтенсивний розвиток мовлення; допитливість, прагнення до експериментування; легке і швидке засвоювання та використання нової інформації; ранній інтерес до читання, часто – самостійне опанування його.

Варто згадати вияви обдарованості у дітей в початковій школі, де у кожному класі виділяються діти, які легко вчаться, виразно читають вірші, непогано малюють. Вони завжди на виду, завжди «головні» – і на уроках, і на святах. Саме їх розхвалюють на батьківських зборах. І вже в першому класі більшість цих дітей стають майстерними імітаторами. Діти чудово відчувають, чого насправді хочуть від них дорослі, і тому властиві їм артистизм, гарну пам’ять, уміння аналізувати факти використовують для того, щоб угадати і догодити. Мало того – їм подобається бути на «передовій», бути най-най, а якщо при цьому вдалося уникнути зарозумілості, то і друзі-однокласники, виховані тими самими дорослими, підтверджують цінність подібної діяльності, і в початковій школі зберігається видимість повного благополуччя.

Проте, за даними московських психологів, складовими ранньої обдарованості є домінуюча роль пізнавальної мотивації; дослідницька творча активність, яка полягає у виявленні нового під час формулювання і розв’язання проблем; уміння знайти оригінальні рішення; здатність до прогнозування; створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки [1].

Обдаровані діти наділені високим творчим потенціалом і високим рівнем розвитку здібностей. Т. І. Поніманська виокремлює найважливіші характеристики обдарованих дітей: 

• надзвичайно ранній вияв високої пізнавальної активності й допитливості; 

• швидкість і точність виконання розумових операцій, що зумовлене стійкістю уваги та оперативною пам’яттю; 

• сформованість навичок логічного мислення; 

• багатство активного словника; 

• швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій; 

• виражена установка на творче виконання завдань; 

• розвиток логічного мислення й уяви; 

володіння основними компонентами уміння вчитися [5].

Важливою характеристикою обдарованості є креативність – здатність до творчості. Згідно із психологічними дослідженнями основою обдарованості є закладений від народження творчий потенціал, який розвивається впродовж усього життя людини. Він не залежить безпосередньо від рівня розумових здібностей, оскільки діти з високим рівнем інтелектуального розвитку іноді володіють незначним творчим потенціалом. 

Згідно з новітніми ідеями вітчизняної педагогічної науки головною умовою розкриття потенціалу креативності учнівської молоді є перетворення традиційного навчально-виховного процесу, побудованого на засадах суб’єкт-об’єктних відносин педагогів з учнями, на освітній простір життєтворчості, насичений різноманітними інтерактивними заходами за всіма можливими сферами.

Обдаровані діти часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні. Вони використовують особливі способи спілкування з дорослими й однолітками, чутливі до ситуації спілкування, виявляють уміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо), легко вступають у контакт з однолітками, прагнуть до лідерства у спільній діяльності. Обдаровані діти частіше за своїх однолітків обирають роль дорослого в творчих іграх, змагаються з іншими дітьми. Не уникають вони відповідальності, демонструють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість, талановитість. Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей. 

Обдарованим дітям більше властива емпатія (співпереживання), а низький рівень розумового розвитку поєднується з агресивним типом поведінки. Обдаровані діти відповідальніші, глибше за своїх однолітків переживають як успіх, так і невдачу.

У навчанні обдарованих дітей надзвичайно важлива роль належить батькам і педагогам, які повинні створити умови для їхнього гармонійного розвитку: атмосферу любові, довіри, уваги до потреб та інтересів. За словами американського психолога Наталі Роджерс, творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, надання їй права на свободу і самостійність.

Обдаровані діти – не просто носії таланту, а передусім люди. У загальному їхньому розвитку більше спільного зі звичайними людьми, ніж відмінного. Водночас ставлення до обдарованих дітей є однією із суттєвих характеристик суспільства.

Список використаних джерел: 

1. Богоявленская Д. Б. Психологическая структура одаренности (комментарии к «Рабочей концепции одаренности») // Работа с одаренными детьми в образовательных учреждениях Москвы. Выпуск 3. М.: Центр «Школьная книга», 2007. – С. 110-115.

2. Конкурс афоризмів та фоторобіт Cоюзу обдарованої молоді України спрямований на підвищення рівня самоідентичності обдарованої молоді [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www.good-luck.com.ua/actions/konkurs-aforizmiv-ta-fotorobit-vid-som-obdarovanist-ce/

3. Кудрявцев В. Т. Две проблемы в изучении одаренности. [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www.tovievich.ru/book/3/425/1.htm

4. Одаренные  дети: Пер. с англ. / Общ. ред. Г. В. Бурменской, В. М. Слуцкого. – М. : Прогресс, 1991. – 376 с.

5. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка. Навчальний посібник. К. : Академвидав, 2004. − С. 43-49.

6. Сухомлинський В.О. Розвиток індивідуальних здібностей і нахилів учнів: 4 кн. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т.5. – С. 123.