Єдність родинного та суспільного виховання дошкільників у гуманістичній педагогіці В. О. Сухомлинського

Єдність родинного та суспільного виховання дошкільників 

у гуманістичній педагогіці 

В. О. Сухомлинського

Олійник Лія Миколаївна, к. пед. н.

доцент кафедри психології,                        

педагогіки та менеджменту освіти МОІППО

Модернізація змісту дошкільної освіти в Україні змінює мету навчально-виховного процесу, спрямовує зусилля педагогів на створення кожній дитині сприятливих умов для оволодіння наукою і мистецтвом життя. У зв’язку з цим сучасні педагоги-дошкільники долучаються до педагогічної спадщини видатних педагогів. Виховна система українського вчителя-творця В. О. Сухомлинського, у центрі якої знаходиться дитина як унікальна неповторна особистість, заслуговує у цьому контексті пильної уваги та дослідження. 

У виховній системі В. О. Сухомлинського провідне місце займає ідея гуманізму, людяності та доброчинності. Педагог переконливо стверджує, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через любов вихователя до дітей: «Бо любов до дитини в нашій спеціальності − це плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини − це все одно, що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору» [1, с. 68].

Програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» орієнтує педагогів на впровадження в практику цілісного підходу до розвитку особистості дитини: життєздатної, гнучкої, свідомої, творчої. Фундаментом нової моделі організації життєдіяльності є розвиток особистісної культури дитини, який починається перш за все з родини. Адже «…від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло до її розуму і серця з навколишнього світу, значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк», – писав В. Сухомлинський [2].

Василь Олександрович також висував певні вимоги до педагога як керівника та організатора навчально-виховного процесу: «Ми повинні бути для дітей прикладом багатства духовного життя; – тільки при цій умові ми маємо моральне право виховувати» [3, с. 15].

Педагог наголошував, що працюючи над втіленням в практику ідеї всебічного розвитку ніколи не можна досягти однакової межі інтелектуального збагачення, пізнання, духовного удосконалення. Ця нерівність визначається природою дитини, її родинним оточенням, соціальним середовищем. У праці «Як виховати справжню людину» подається моральний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. Переконливо викладається і методика найтонших сфер морального життя людини – материнського і батьківського виховання, ставлення до батьків, старших членів родини, померлих.

Оригінально розглядав В. Сухомлинський проблеми організації навчально-виховного процесу з дошкільнятами. За рік до систематичного навчання в школі у Павлиській середній школі взяли на облік 6-річних дітей. Це було потрібно, щоб пізнати кожну дитину, глибоко вивчити індивідуальні особливості її сприймання, мислення і розумової праці. Сухомлинський вважав: перш ніж давати знання, треба навчити дітей думати, сприймати, спостерігати. За цей же час треба добре вивчити індивідуальні особливості здоров`я майбутнього першокласника. Ці завдання педагог успішно вирішував у «школі радості» − об`єднанні дошкільнят. Заняття під блакитним небом, під час яких здійснювалися мандрівки в природу, – джерело мислення й мови, розвиток думок,  почуттів, бажань, поглядів засобами казки, оповідань, подорожі до першоджерел живого слова, у світ праці, створення куточку мрії, турбота про живе і прекрасне, – ці та інші знахідки талановитого педагога збагатили арсенал виховних засобів багатьох вчителів і вихователів дошкільних закладів. 

Висока гуманістична позиція В. О. Сухомлинського виявилася в його ставленні до сім`ї. Формування єдиного колективу батьків і вчителів, на його думку, спроможна забезпечити єдність вимог педагогів і батьків, допоможе уникнути розбіжностей у виховних діях. Школа і родина, підкреслював він, «не тільки діють одностайно, ставлячи перед дітьми ті самі вимоги, а є однодумцями, поділяють ті самі переконання, завжди виходять з тих самих принципів, не допускають ніколи розходжень ні в меті, ні в процесі, ні в засобах виховання» [3, с. 188].

У багатьох своїх творах педагог показав як розвиток особистості залежить від культури батька й матері, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків. Дві важливі соціально-педагогічні проблеми: оптимізація стосунків особистості і соціуму та соціалізація в сім’ї не тільки тісно пов’язані між собою, а лише їх поєднання забезпечує успіх сімейного виховання. Василь Олександрович вважав, що батькам дуже необхідна педагогічна культура. У зв`язку з тим, що не всі батьки готові виконувати свої батьківські обов`язки, педагог рекомендує створити «батьківські школи».

У практиці такої школи, створеній при Павлиській середній школі на Кіровоградщині, діяло сім груп, в одну з яких входили батьки дітей дошкільнят. Заняття в «Батьківській школі» проводилися регулярно, двічі на місяць. До роботи з батьками залучалися керівники школи, вчителі, лікарі, практикувалися виступи батьків з досвіду сімейного виховання [4].

Виходячи з того, що сім’я це цеглинка великої споруди, що зветься суспільством і від її міцності залежить міць держави, родинному вихованню Сухомлинський відводив особливе місце у своїй творчості, при цьому відзначаючи, що воно мусить бути одночасно і суспільним. Адже не тільки для себе плекають дитину батьки, вони виховують її для суспільства: «У сім’ї найтоншими доторканнями батька і матері до дитячого серця і розуму пишеться наймудріша, найскладніша і водночас найпростіша − тому що вона доступна кожному батькові, кожній матері − сторінка книги, яку ми всі називаємо суспільним вихованням»                    [5, с. 581 – 582]. 

Сьогодні дошкільна освіта є першою ланкою у безперервній освіті України. У Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» йдеться про те, що дошкільний навчальний заклад не є «школою для маленьких», де дитину вправляють у знанні математики, читанні й письмі. 

Дошкільний заклад відповідальний за процес соціального розвитку особистості, покликаний полегшити входження дитини у широкий світ і розвинути її внутрішні сили. Він виступає своєрідним посередником між вузьким родинним колом, з якого виходить малюк, і незнайомим світом життя, до якого він має незабаром залучитись. 

Це завдання сьогодення дошкільної освіти співзвучно з думкою В. О. Сухомлинського, що «розвиток суспільного виховання не може відбуватися без більш активної і безпосередньої участі сім’ї, батьків. Мова йде не про епізодичну допомогу школі з боку сім’ї, а про комплекс спільних цілеспрямованих дій школи і сім’ї на особистість, про те, щоб виховання дітей становило важливий громадській обов’язок сім’ї, було виконанням їх обов’язку перед суспільством» [6, с. 41].

Вчений – педагог обґрунтував провідні принципи у відповідності з якими має здійснюватися педагогічна пропаганда серед батьків:

• виховання дітей – почесний суспільний обов`язок батьків, батько і мати повинні бути не менш мудрими творцями людини, ніж педагоги;

• за змістом педагогічна пропаганда має охоплювати всі складові виховання;

• у вирішенні складних проблем сімейного виховання необхідно забезпечувати індивідуальний підхід і додержання педагогічного такту;

• систематичність педагогічної пропаганди і всебічне охоплення батьків.

На думку В. О. Сухомлинського, робота «батьківської школи» повинна відповідати таким умовам:

• чітка організація усієї системи освіти, що об`єднує в собі масові, групові та індивідуальні форми роботи педагогічної пропаганди;

• диференціація змісту освіти батьків з урахуванням вікових особливостей дітей і рівня педагогічної культури батьків;

• практична спрямованість усіх ланок;

• зацікавленість учителя у здійсненні цієї роботи;

• позитивне ставлення батьків до педагогічної освіти, активне сприйняття педагогічних знань.

Отже, все вище викладене дозволяє зробити висновки про те, що В. О. Сухомлинський зробив значний внесок у розв’язання проблеми єдності родинного та суспільного виховання починаючи з дошкільного віку. Ідеї гуманістичної педагогіки видатного вченого-вчителя з цього питання відбилися у новітній програмі розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі», яка розрахована не лише на роботу у дошкільних навчальних закладах. Її можуть використовувати й педагоги, які працюють з дошкільниками на базі інших закладів, а також педагоги, яких запрошують для роботи в сім’ї, батьки або особи, які замінюють їх.

Література:

1. Сухомлинський В. О. Як любити дітей / В. О. Сухомлинський // Радянська школа. − 1967. − №7. − C. 68 – 74.

2. Сухомлинський В. А. Как воспитать настоящего человека. − К. : Радянська школа, 1975. − 236 с. 

3. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5 т. Т.1. – К. : Рад. школа, 1976. 

4. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. − К. : Радянська школа. − 1978. − 263с. 

5. Сухомлинський В. О. Ми продовжуємо себе в дітях // Вибрані твори у 5 т. – К. : Радянська школа, 1977. – Т.5. – С. 578 – 584.

6. Сухомлинский В. Этюды о коммунистическом воспитании // Народное образование. – 1967. – № 2 – 6. 

Надруковано: Педагогічний вісник № 1 : періодичне видання / укл. Катерина Федорівна Нор. – Миколаїв : ОІППО. – 84 с. С. 23-26.