Прийоми формування духовності та моральності дитини під час виховних заходів у школі

Прийоми формування 

духовності та моральності дитини 

під час виховних заходів у школі

Олійник Лія Миколаївна,

доцент кафедри психології, педагогіки

та менеджменту освіти МОІППО,

к. пед. н., доцент

Нині, коли людство опинилося перед численними проблемами планетарного характеру, з-поміж усіх найбільш кризовою виявилась не екологічна, технологічна, а проблема духовного спустошення переважної частини людства, яка є актуальною і дуже здободенною.

На сучасному етапі, коли на перший план виходить активізація людського фактора, як однієї з умов подальшого людського прогресу, гуманізації суспільства придаєтся велике значення. Найбільш цінні психічні якості людини − духовність і моральність. Враховуючи світський характер освіти питання религійності залишу поза межами цієї статті, тим паче, що в тій самій школі в одному класі можуть навчатися діти з родин, що належать до різних религійних конфессій. Й завданням педагогів є здійснення духовно-моральне виховання учнів спираючись на гуманістичні загально-людські цінності, не залежно від того до якої релігії долучають дітей батьки у родинному колі.

Перед школою ставиться задача не просто підготовки відповідального громадянина, але і людини, здатної самостійно оцінювати що відбувається і будувати свою діяльність узгоджуючи власні інтереси та інтереси навколишніх людей. Рішення цієї задачі повʼязано з нагальними потребами суспільства.

По-перше, сучасне суспільство гостро потребує освічених, високо моральних людей, що володіють не тільки знаннями, але й моральними рисами особистості; по-друге, в сучасному світі маленька людина живе й розвивається, оточена безліччю різноманітних джерел інформації і впливу, як позитивного, так і негативного характеру, ця інформація щодня обрушується на незміцнілий інтелект, почуття дитини й на ще несформовану сферу моральності; в-третіх, сама по собі освіта не гарантує високого рівня духовно-моральної вихованості, тому що вихованість – це якість особистості, що визначає повсякденну поведінку людини, її ставлення до себе та до інших людей на основі поваги й доброзичливості до кожної людини; в-четвертих, духовність та моральність важливі й тому, що крім суджень та переконань дитини про норми поведінки, затверджені в сучасному суспільстві, вони дають уявлення про наслідки порушення норм або наслідки певного вчинку для оточуючих.

У довідково-енциклопедичній літературі початку 2000-х років поняття “духовність” представлено не як колективний чи соціальний феномен, а як індивідуальний і гуманістично спрямований.

Так, в “Педагогічному словнику” за загальною редакцією М. Ярмаченка (2001) духовність тлумачиться як “специфічна людська риса, яка виявляється у багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, моральності”[1, с.166]. В іншому ключі подається термін “духовність” у посібнику “Педагогический энциклопедический словарь”: Духовність виявляється у спрямуванні людини до вищих цінностей, до ідеалу, в усвідомленому спрямуванні людини до досконалості; відповідно одухотворення полягає у засвоєнні вищих цінностей, в наближенні до ідеалу”[2, с.81].

На думку вчених [3; 4; 5] серйозну педагогічну проблему представляє співвідношення понять "духовне" і "моральне" виховання. Моральне виховання, орієнтоване на сформовані в культурі образи моралі, не дорівнює духовному зростанню, що визнається сьогоднішніми філософами й теоретиками педагогіки, незалежно від їхньої філософської орієнтації. З духовним вихованням моральне виховання ріднить те, що в ньому оцінюються не тільки практичні дії, але й спонукання, наміри, мотиви. Моральне виховання веде людину до здатності відносно самостійно визначати свою лінію поведінки без зовнішнього контролю, керуючись совістю, почуттям власної гідності. Моральне виховання слугує одним із засобів духовного виховання, але аж ніяк не вичерпує його.

Духовне виховання настільки ж істотно стимулюється засобами інтелектуального, естетичного, фізичного виховання, але не забезпечується, не гарантується жодним із цих засобів, ні всіма ними, разом узятими. Духовне виховання не забезпечується (не гарантується) у тому числі й релігійною освітою, тому що й з неї можна винести різні плоди.

Духовне багатство особистості, на думку В. О. Сухомлинського, – це насамперед частина духовного багатства нації. Учений рішучим образом вимагав дбайливого ставлення до духовних скарбів народу, найважливішими з яких він уважав традиції виховання дітей і молоді. Він розповідав дітям казки, разом з ними співав народні пісні, організовував проведення народних свят. В. О. Сухомлинський настільки захоплювався народними прислів’ями, називаючи їх «педагогічними мініатюрами», що за їх зразками створював свої афоризми. Він уважав ефективними народні форми збереження й розповсюдження педагогічної мудрості [6, с. 13].

Класично під виховною системою школи розуміють цілісну структуру, що сприяє успішній діяльності виховання, у тому разі й моральному становленню учнів. Правильно сплановані, організовані, проведені та оцінені виховні заходи сприяють збагаченню й уточненню знань дітей щодо етичних категорій, моральних якостей, норм і правил. Особлива увага приділяється вихованню таких етичних категорій, як: доброта, дружба, повага, співчуття; моральних якостей: ввічливість, гостинність, скромність, правдивість, чесність; моральних норм: турбота про молодших, повага до інших, взаємодопомога. Дітям пояснюється зміст цих понять, у ході етичних бесід, за допомогою цілеспрямованих запитань подаються знання про етичні категорії, моральні якості і норми, формуються навички свідомого сприймання й розуміння змісту творів моральної спрямованості.

Плануючи виховні заходи, педагоги зазвичай більшу увагу приділяють їх змісту, формі, місцю та регламенту проведення. Конспектами виховних заходів педагоги можуть обмінюватися один з одним. Проте, чомусь у одного вчителя той самий захід буде сприяти духовному та моральному зростанню учнів, а в іншого, проведений за тим самим конспектом і майже із залученням таких самих інформаційних, демонстрайіних матеріалів, ІКТ засобів − не залишить виховного відбитка в душах та серцях вихованців.

У чому ж справа? На мій погляд, це залежить від неповторної особистості педагога, від його власних моралі та духовності та умінь, які часто залишаються на підсвідомому інтуїтивному рівні. Це ті їндивідуальні прийоми та методи виховної роботи, які у педагога гуманістичної спрямованності проявляються інтуїтивно, натомість вчитель, який є прихильником авторитарно-дисциплінарної моделі взаємодії з учнями, про них навіть не підозрює й не помічає, не придає їм значення. Для нього під час проведення виховного заходу найважливішим є чітке дотримання сценарію та регламенту заходу. Такі ефімерні поняття, як виховний вплив не тільки інформації, а й атмосфери заходу − залишається пустим звуком.

Спробую на конкретних прикладах розкрити ті прийоми, які сприяють формуванню у дітей моралі та духовності під час проведення виховних заходів.

1. На стадії підготовки сценарію − достовірність інформації, що надається під час заходу, її вивіреність та переконливість.

2. Продуманність доречності та спрямованності заохочувальної атрибутики.

3. Змінність інформаційної та розважальної частин програми під час заходу, чітка регламентація.

4. Під час підготовки заходу слід виключити несчисленні «прогони» за сценарієм. Якщо ми маємо намір, щоб захід був цікавим та захопливим для всіх його учасників слід готувати окремих учасників за індивідуальною програмою, щоб підтримати атмосферу свята та новизни для всіх учасників.

5. Перед початком − ознайомлення всіх учасників з правилами проведення заходу та підконтрольне їх дотримання під час проведення (непрямими втручаннями у хід дійства: погляд, міміка, інтонації, паузи, тембр та гучність голосу).

6. Взаємодія педагога та учнів. Зацікавленність тим, що відбувається під час проведення заходу, свіжість сприйняття того, що відбувається тут і зараз, повага до тих, хто робить повідомлення, читає вірші, співає, танцює.

7. Естетика та відповідність оформлення приміщення, одягу та атрибутики темі меті та завданням заходу.

8. Доброзичливість всіх учасників (педагога як взірця для наслідування дітям) − відповідні інтонації, міміка, жести, висловлювання. Підтримка на противагу менторству, контролюючо-оцінювальному судженню активних учасників дійства.

9. Звертання до всіх учасників на власне імʼя.

10. Отримання задоволення від участі у заході, ситуація успіху.

11. Можливість висловлювання власних суджень та думок всіма учасниками заходу.

12. Якщо під час заходу присутні третті особи − колеги, батьки, запрошені гості − вони теж стають учасниками заходу, а не глядачами, для яких діти та педагог «відпрацьовують» захід.

Діти у школі крім того, що навчаються, виховуються й розвиваються ще й проживають певний час власного життя. Виховні заходи є чудовим засобом для дітей проявити на практиці сформовані в них мораль та духовність, а для педагога, можливістю побачити результати власних виховних зусиль та намітити проблемні моменти, на які слід звернути увагу у подальшій роботі з дітьми.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Педагогічний словник /За ред. М.Д. Ярмаченка. -К: Пед. думка, 2001. - 516с.

2. Педагогический энциклопедический словарь /Под ред. Б.М. Бим-Бад. - М.: Большая российская энциклопедия, 2003. − 527 с.

3. Даведьянова Н.С. О понимании духовности в современном обществе / Н. С. Даведьянова // Православная педагогика: традиции и современность. – Сборник лекций и докладов ВГПУ, 2000. – 128 с.

4. Дорошенко С. И. Духовно-нравственное воспитание в истории отечественной педагогики / Дорошенко С. И. // Православная педагогика: Традиции и современность: сборник лекций и докладов ВГПУ, 2000. – 128с.

5. Сурова Л. В. Православная педагогика как общественное и духовное явление: Електронний ресурс. Назва з екрану: http://pedagog.eparhia.ru/for_pedagog/

6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-ти т. / В. О. Сухомлинський. – К. : «Радянська школа», 1976. – Т. 4. – 640 с.

Надруковано:

Весняні педагогічні читання. Дитина замовляє розвиток : збірник наукових праць / Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського. Інститут педагогічної освіти. Кафедра педагогіки початкової лосвіти / [ред. кол.  : С. І. Якименко (гол. ред.) та ін.] Миколаїв, 2012. С. 19-22.