Страницы

вівторок, 3 лютого 2015 р.

Формування свободи поведінки малюка та культури спілкування з дорослими та однолітками

Іванова Тетяна Олексіївна
с. Лоцкіно, Баштанський район

Формування  свободи поведінки малюка та культури спілкування з дорослими та однолітками

Реалізація завдань соціально-морального розвитку маляти третього року життя відбувається через спеціально організовану діяльність, у процесі якої використовуються особистісно-розвивальні технології, де дитина виступає не об’єктом, а активним суб’єктом цієї діяльності.

Питання формування культури поведінки та спілкування вимагає особливої уваги з боку вихователя. Необхідно дібрати ефективні методи впливу на малюка, щоб досягти позитивного результату. 


Можна скористатись не тільки загальновідомими, але й інноваційними методами і прийомами та розвивальними технологіями:
1. Приклад дорослого, його щира участь у вирішенні дитячих проблем, вміння підтримати розмову та зацікавити нею дітей.
2. Мова дорослого як зразок. Наслідування - важливий механізм формування культури поведінки дитини. Дуже важливо педагогу демонструвати правильні форми спілкування, куль¬туру мовлення.
3. Використання реальних життєвих ситуацій для обговорення з дітьми та прийняття спільного правильного рішення.
4. Організація різноманітних спеціальних ситуацій, які потребують спільного обговорення і вирішення. Вони конструюються вихователем як ігрові та імітаційні, ситуації реального практичного досвіду та умовні ситуації вербального характеру. Важливо, щоб їх зміст був зрозумілим кожній дитині, близьким йому за досвідом і викликав бажання діяти:
Ігрові ситуації типу «Інсценівки з іграшками — готові рішення». З допомогою іграшок, настільного та лялькового театрів вихователь розігрує сценки, де дає дітям знання про куль¬туру поведінки та мовлення: «Як Катруся бабусі допомагала», «Не забувайте говорити добрі слова», «Як Яна та Ніна помирилися», «Як Сашко і Коля ділилися іграшками». Діти отриму-ють зразок правильного спілкування, як потрібно вирішувати ті чи інші ситуації, як потрібно звернутися, подякувати, попросити тощо.
- Ігрові ситуації активної участі дитини в обговоренні та вирішенні проблеми «Інсценівка з іграшками - підкажи рішення». Вихователь підключає дитину до пошуку правильного рішення. З цією метою ігрові персонажі звертаються до дитини із запитаннями, сперечаються, просять підказати правильне рішення, які слова потрібно сказати (як подякувати, ввічливо звернутися із проханням, попросити іграшку, цукерку, заспокоїти того, кого образили) тощо.
- Ігрові ситуації безпосередньої дії «Допоможемо нашим іграшкам». Вихователь організовує ситуації, які вимагають від дитини самостійного рішення та безпосередньої участі: ляльці, яка захворіла, викликати швидку допомогу, нагодувати голод¬ного песика, запропонувати товаришеві разом побудувати будинок для звірят тощо. Діти не лише обговорюють проблему, а й здійснюють задумане.
1. Практичні ігрові та реальні ситуації, спрямовані на засвоєння норм поведінки та культури спілкування, розіграні як інсценівки: «Навчимо наших ляльок вітатися та прощатися», «Покажемо ведмедику, як приймати гостей», «Привітаємо Оленку з днем народження».
2. Ситуації практичної допомоги, активного виявлення ди¬тиною турботи: «Допоможемо знайти загублені речі», «Нетреба сумувати », « Ми зустрічаємо друга після хвороби. Що ми йому скажемо? Розкажемо?», «Ми обмінюємося іграшками», «Ми готуємо мамам подарунки».
3. Ситуації з труднощами: «Розсипалося намисто», «Повті¬кали від нас іграшки».
4. Практичні ситуації проблемного характеру «Як бути, що робити?» (на шафках відклеїлися картинки, пропали сервет¬ки, не вистачає окремих фарб, пластиліну на столі).
5. Практичні ситуації: «Навчи свого друга тому, що вмієш робити сам». (Пропонуючи дітям поділитися своїм досвідом, вихователь спонукає дитину бути «вихователем», розповісти, пояснити, показати, бути терплячими, пояснювати так, щоб всі зрозуміли.
6. Умовні вербальні ситуації. Вихователь бере з літератури або придумує ситуації, вони виглядають так, ніби це трапилося з іншою дитиною, знайомою з двору чи з іншого дитсадка, тим самим викликає дітей на розмову, обговорення поведінки, вчинків героїв.
7. Ігри-імітації, що дозволяють дітям за допомогою жестів та міміки передавати почуття, настрій, мовний діалог.
8. Розвивальні технології для формування активної діяльності:
Розгляд ілюстрацій, репродукцій картин.
-Ігри-інсценівки («Куркаі курчата», «Кицю, кицю, кицю, геть», «НашалялькаОленка»).
Обігрування змісту літературних творів (потішок, віршів, казок).
Дидактичні ігри, що спрямовані на засвоєння способів догляду за власним тілом, одягом та взуттям.
Ігри з дидактичною лялькою «Допоможемо ляльці Оленці одягнутись, роздягнутись, причесатись, поїсти, вмитись і т.д.».
Спортивні розваги («День здоров’я», «Веселі старти», «Швидкі та умілі», «День радісних зустрічей», «Свято мильних бульбашок», «Свято води»).
Сприймаючи навколишні предмети і явища, дитина ніколи не лишається байдужою до них завдяки високій емоційності. Міцність перших вражень дитинства пояснюється не стільки глибиною усвідомлення, скільки силою емоційного впливу на дитину. Дитина третього року життя відрізняється високою емоційністю, подразливістю, плинністю емоцій, легко переходить від веселого настрою до роздратованої гнівливості. Слухаючи музику, дитина віддає перевагу окремим пісням та танцям, емоційно реагує на них, плескає в долоні, підтанцьовує. Після прочитаної казки, співпереживає разом з її героями. Найбільша радість, задоволення виникає у дитини тоді, коли їй вдається щось намалювати, зліпити. У неї розвиваються естетичні емоції.
Дитина третього року життя реагує на звернення, придивляється до виразу обличчя дорослого, стежить за виразністю його рухів і жестів, вловлює тональність голосу, інтенсивність та зміст дій, звернених на неї. З допомогою дорослого малюк виділяє в навколишньому значуще для нього, вчиться діяти вибірково, надавати комусь або чомусь перевагу, починає розрізня¬ти різні емоційні стани людей, орієнтується в тому, коли рідні радіють, засмучуються, сердяться, вчиться проявляти співчуття (жаліти, допомагати, заспокоювати).
Входження дворічної дитини у нові умови буття супроводжується різноманітними переживаннями - вона виявляє зацікавленість, подив, радість, горе, гнів, страх, сором, провину, ревність, любов, хвилювання. Малюк всі явища навколишньої дійсності поділяє на безпечні та небезпечні, всі свої дії пов’язує з людьми, що знаходяться поряд, спрямовує їх на встанов¬лення контакту, взаємодію з ними або на уникнення конфлік¬тів, неприємних вражень. Якщо ці реакції стають постійними, то вони перетворюються на емоційні риси - веселість, оптимізм або дратівливість, боязнь. Тому дуже важливо, щоб переживання дитини мали різне забарвлення, але щоб серед них переважали позитивні емоції.
Організовуючи роботу з дитиною третього року життя, педагог розв’язує низку завдань емоційно-ціннісного розвитку:
привертає та зосереджує увагу дитини на предметах, що її оточують - яскравих, цікавих, гарних, виразних;
заохочує емоційно відгукуватись на різноманітні явища та об’єкти живої природи, гарні предмети, приємних людей, власне обличчя;
вправляє в адекватній реакції на доступні розумінню життєві події, вчинки, ситуації;
стимулює бажання бути приємною, веселою, доброзичливою, намагання стриматись від плачу, галасу, гніву тощо;
закладає базис особистих цінностей;
вчить дитину оцінювати та адекватно реагувати на оточення, рідних і чужих людей, реальні життєві ситуації;
емоційно сприймати зразки художньої літератури та зображувального мистецтва, картини природи, гарні речі, музичні твори.
Важливо надавати дитині право відстоювати своє рішення, власні інтереси, гратися або займатися художньою діяльністю за своїм бажанням. Схвалюючи прагнення дитини до самостійної діяльності, підтримуючи бажання діяти, високо оцінюючи досягнення в будь-якій діяльності, педагог вселяє у дитину впевненість у собі, формує вміння адекватно оцінювати свої можливості, результат діяльності, особистісні якості, адже невпевненість або зневіра у власних можливостях гальмує особистісне зростання дитини.
Однак, малюк часто діє вибірково, відповідно до бажань приймає елементарні самостійні рішення, надає перевагу якомусь одному виду діяльності і легко переходить до іншого, не завершивши роботу. Під час ігор, предметної діяльності, малювання, конструювання, музикування, театральних дійств педагог вчить дитину доводити розпочате до кінця, оптимістич¬но ставитися до труднощів, використовувати надану допомогу, з допомогою дорослого помічати свої помилки, виправляти їх, пишатися успішним досягненням, акуратно прибирати знаряддя праці та матеріали після занять.
Емоційна сприйнятливість та здатність долати труднощі на шляху до мети - важливі складники життєвої компетентності, основи якої закладаються у ранньому віці й вдосконалюються протягом всього життя.
Найяскравіше у дитини проявляються емоції під час гри. Вона емоційно реагує на іграшки, найбільше полюбляє гратися з лялькою: вкладає її спати, колише, годує, одягає, розмовляє з нею, співає колискову, при цьому виражає емоції радості, здивування, задоволення.
Крім того, в іграх малюк дуже часто копіює дорослих: міміку, жести, інтонації, до своїх ляльок звертаються так, як педагог до нього. Тому, коли в групі складаються довірливі взаємин між педагогом та дітьми, правильно організоване буття малюків, там діти емоційно розкуті, веселі, життєрадісні.
Зв’язок між емоціями і діяльністю дитини тісний. Емоції удосконалюються в міру ускладнення її діяльності. В цьому віці дитина дуже емоційно реагує на все, що відбувається навколо, її емоції короткочасні та нестійкі, не завжди адекватні з ситу¬ацією. У зв’язку з цим, турбота педагога виявляється в тому, щоб почуття та емоції дитини були адекватними до ситуації, що склалася, правильно нею оцінювалися. Сміх у малюка викликає іграшка, яка зламалася, книжка, що рветься на шматки, дитина, що плаче, бо в неї відібрали іграшку. В такому разі, педагогу самому необхідно пояснювати дитині ситуацію: з сумом розповісти, що з поламаною машинкою більше не можна гратися, не можна прочитати розірвану книжку, ніхто не захоче більше з тобою гратися, а самому гратися не цікаво. Необхідно звернути особливу увагу на розвиток у дитини таких почуттів, які спонукають її чинити відповідно до правил, вказі¬вок дорослих і з врахуванням потреб однолітків.
Малюки досить чутливі до оцінних суджень батьків, рідних, знайомих, у них з’являються нові переживання: впіевненість- невпевненість у собі, сором, ніяковість, засмученість, бажання подобатися іншим, дитина вчиться оцінювати ситуації, оволодівати емоціями та співвідносити свої дії з почуттями, бути відповідальною. Педагог ставить перед собою завдання вільного, при¬родного розвитку дитини, прагне створити у групі атмосферу, близьку до домашньої. Діти дуже люблять, коли їх називають лагідними іменами (сонечко, квіточка, зайчик), але не так реа¬гують на зміст слова, як на інтонацію, якою воно було сказане. Для того щоб нормально розвиватися, дитині потрібна насампе¬ред Любов дорослих, від яких залежить, в яких умовах, в якій мо¬ральній та емоційній атмосфері вона буде рости та виховуватися.
Створення емоційного комфорту необхідне дитині, оскільки почуття захищеності і задоволення своїми стосунками з навколишнім сприяє формуванню почуття довіри до людей, що є основою для розвитку самооцінки. Емоційно захищена дитина більш активна, самостійна, що сприяє встановленню емоційного контак¬ту з дорослим, заснованого на довірі і взаєморозумінні.
Емоції та почуття, які переживає дитина, впливають на все, що вона робить. Якщо перебування дитини в дошкільному закладі супроводжується позитивними емоціями, Воно проходить легко і продуктивно. Особливо це стосується діяльності дитини на заняттях. Так як дитина цього віку не завжди здатна до прояву довільних зусиль, вона не може змусити себе виконувати те, що не викликає інтересу. Тому її успіхи визначаються не тільки доступністю програмного матеріалу, але й емоційним ставленням до заняття і зацікавленістю. Дитина буде займатися охоче та із задоволенням, коли все, що їй показують, буде мати привабливий вигляд: іграшки цілі і яскраві, картинки кольорові, будівельний та ігровий матеріал яскраво та різноманітно пофарбовані. Розглядання та маніпулювання ними приносять їй радість і дитина більш емоційно реагує на отримані знання і враження. Велике значення мають також привітні та веселі інтонації в голосі педагога. Емоційність сприйняття у дитини зростає, коли предмети навколишнього світу, іграшки, казкових героїв показують їй у дії: лялька танцює, котик бігає, собачка гавкає, машина щось перевозить, колобок котиться, курочка кудкудаче, педагог малює, ліпить, співає для неї.
Особливе значення в емоційному розвитку дитини перших трьох років життя відіграють задоволення і біль. Тому малюк прагне різними способами одержати задоволення і водночас уникнути болю та неприємностей. Враховуючи цю особливість дітей раннього віку, зусилля педагога спрямовуються на розвиток емоцій радості, задоволення, любові, симпатії, співчуття та на пригнічення негативних емоцій: страху, гніву, тривож¬ності, агресивності, образи. Позитивні емоції та прихильність у дитини викликає той, хто є джерелом задоволення, полегшить біль, приголубить, допоможе. Ця роль відводиться батькам і педагогам. Розвиток емоційної сфери малюків педагог розпочинає із формування позитивних емоцій та виховання любові та довіри до членів її сім’ї, де особлива увага звертається на емо¬ційний стан рідних, формуються уявлення про те, що вони можуть бути сердитими і веселими, добрими і злими.
Друге найближче оточення малюка - це дитячий садок, люди, що в ньому працюють, група однолітків, іграшки та предмети, які його оточують. Педагог свою діяльність спрямовує на розвиток емоцій співчуття, любові, товариськості, прихиль¬ності до вихователів, знайомих, одногрупників.
Найбільший емоційний сплеск викликають у дитини зустрічі із домашніми тваринами та птахами. Домашні улюбленці стають яскравими об’єктами, що викликають у дитини почуття довіри і радості, бажання турбуватися і доглядати за ними. Вихователь спрямовує свої зусилля на розвиток у неї інте¬ресу до рослин і тварин, формування позитивних емоцій, вихо¬вання доброзичливого ставлення до об’єктів живої природи.
На кінець третього року життя емоції набувають соціального забарвлення, що говорить про здатність маленької дитини до вибірковості: уміння комусь (чомусь) надавати перева¬гу, а комусь (чомусь) відмовля¬ти у прихильності, спроможності здійснювати власний вибір, приймати самостійні рішення, що засвідчує довіру дитини до світу, її здатність встановлювати контакти.
У силу своїх вікових можливостей, дитина переживає різні емоції протягом всього дня. Переважна більшість з них пов’язана з безпосередніми бажаннями малюка. З наближенням кризи трьох років все частіше спостерігаються афектні реакції на відсутність уваги з боку дорослих, на труднощі, з якими стикається дитина, через ревнощі до молодших братика чи се¬стрички. Такі емоційні спалахи найкраще нейтралізувати спокійною реакцією на них дорослого, а по можливості взагалі ігнорувати. Педагог має допомогти малюку справитися з ними, навчити адекватно реагувати на різні ситуації. Діти зустрічаються з різними емоціями, однак, вони досить чутливі і до емоційного стану дорослих. Але вони не завжди можуть пояснити, що з ними відбувається, назвати свої емоції, контролювати їх. Від прояву негативних емоцій дорослий може легко відволікти дитину, показавши їй нову книжку чи іграшку, намалювати їй малюнок чи виліпити щось цікаве або просто погратися з нею.
Щоб навчити малюків розпізнавати свій емоційний стан, називати його, порівнювати з емоційним станом інших, педагог організовує ігрові заняття на розвиток емоційного світу дитини. Під час таких занять малюк вчиться спілкуватися з іграшками, однолітками, бути більш уважним і привітним до одногрупників та дорослого. Робота з розвитку емоційної сфери дитини раннього віку проводиться щоденно, під час різних режимних процесів. Педагог разом з малюком виражає свої емоції, ставлення до навколишнього світу, дивується, радіє, співпереживає, сумує. Цінними у роботі з малюками є ігри емоційного змісту, все, що може викликати у дитини позитивні емоції, добрі почуття, сміх, веселощі та створити внутрішній психологічний комфорт.

Немає коментарів:

Дописати коментар