Страницы

четвер, 29 січня 2015 р.

Формування креативності як базові якості особистості дітей раннього віку засобом продуктивної діяльності

 Ярославська Ганна Анатоліївна 
м. Миколаїв ДНЗ№67

Формування креативності як базові якості особистості дітей раннього віку засобом продуктивної діяльності 

В останні роки у вітчизняній системі освіти зріс інтерес до розвитку креативності дітей шкільного та дошкільного віку. Актуальність цього питання пов'язана з динамікою сучасного світу, у зв'язку з якою підвищилися вимоги до якостей особистості. Наприклад, при прийомі на роботу все більше стали враховуватися творче ставлення до проблемної ситуації і відкритість особистості до нового досвіду.
Креативність (від лат. Creative - творчий) - здатність особистості генерувати нестандартні ідеї, швидко знаходити вихід їх проблемних ситуацій, не копіюючи при цьому традиційні схеми мислення.
Для розвитку креативності в дитини необхідно активізувати його творчий потенціал і розвивати його здібності. Дуже важливо розвивати здібності з самого раннього дитинства. Вже в ранньому віці необхідно приділяти особливу увагу розвитку у дитини творчого, а не тільки репродуктивного стилю мислення.


Розвиток креативності у дітей визначається комплексом психологічних умов: гармонійні взаємини між дорослими і дітьми; соціальне підтримання творчої поведінки; заохочення самостійності та ініціативи; сприятливий клімат у колективі; адекватна позитивна самооцінка, внутрішня мотивація до творчості.
Для розвитку креативності у дітей необхідно проводити розвивальне навчання. Воно допоможе дитині виховати у своєму мисленні творче ставлення до оточуючих речам і проблемам, а це, в свою чергу, звільнить його мислення від заданих суспільством кордонів, дозволить впливати на будь-яку ситуацію, що склалася.
Креативність припускає установку особистості на проблемне сприйняття навколишнього світу, пошук різних можливостей і способів. Це, безумовно, ускладнює вибір і прийняття рішень, але приводить до істотного підвищення гнучкості розуму, в результаті чого дитина стане «схоплювати все на льоту».
Креативність (лат. сreatio – створення) – здатність породжувати незвичні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. Раніше у літературі використовувався термін «творчі здібності», однак пізніше почав витіснятися мовним запозиченням з англійської мови: creativity, creative. Новітній термін «креативність» дійсно має специфічну суть. Так, на думку професора І. Мілославського, терміном «креативний» позначається творчість, що не тільки висуває ідеї, але й доводить їх до конкретного практичного результату. У цьому твердженні робиться акцент саме на продукти, які створюються креативністю, а також на зовнішні умови, де креативність породжує щось нове, незвичайне, оригінальне в ситуаціях, де відсутні шаблони й алгоритми. 
У визначеннях креативності також фігурують індивідуальні та особистісні характеристики людини: творче мислення, високорозвинена уява, естетичне світосприйняття, відкритість новому життєвому досвіду, незалежність, гнучкість, динамічність, оригіналь- ність, самобутність. 
 Оскільки заявлена концепцією освіти XXI століття особистісно орієнтована модель має впроваджуватися у життя, час повернутися обличчям до природної здібності дитини творити, підтримати її, створити для її прояву сприятливі умови, стимулювати прагнення дошкільнят робити по-своєму, виявляти оригінальність. 
На жаль, безліч шаблонів, зразків, готових орієнтирів, запропонованих дорослими дитині для відтворення, притлумлюють її прагнення до творчості. Вельми часто воно лишається незатребуваним, потенційним, ресурсним. Тобто таким, що не актуалізу- ється, гальмується. Під творчістю розуміють діяльність, результатом якої є створення чогось нового індивідуально-неповторного. 
Л.С. Виготський зазначав: «звичайно найвищий вияв творчості досі доступний, лише не багатьом обдарованим геніям людства, але у повсякденному житті, що оточує нас, творчість є необхідною умовою існування, і все, що виходить за межі рутини і в чому є хоча б йота нового, зобов’язане своїм походженням творчому процесу людини».
Параметри креативності (за Гільфордом):
1) здатність до виявлення і постановки проблем; 
2) продуктивність – спроможність до генерування великого числа ідей, асоціацій, варіантів вирішення проблем; 
3) гнучкість – здатність швидко змінювати способи дій, переходити від одного класу об’єктів до іншого;
4) оригінальність – спроможність відповідати на подразники нестанда- ртно, рідкісність, незвичайність, унікальність способу розв’язання пев- ної проблеми; 
5) здатність удосконалити об'єкт, додаючи деталі;         6) уміння вирішувати проблеми, тобто здатність до аналізу і синтезу.
Педагог має усвідомлювати: розвиток у вихованців креативних здібностей — важлива мета навчально-виховного процесу. Креативними мають бути як процес діяльності, так і її результат, як процес виховання, так і навчання. 
Для розвитку творчих здібностей потрібно підштовхувати дітей до рішення, а не вирішувати за них. Творче мислення починає працювати в кожної і будь-якої нормальної людини, коли саме життя, практика наражають її на якісь труднощі, перепони, що виступають у вигляді більш чи менш складних задач, які збуджують їх розум, примушують мислити, шукати і знаходити відповідні рішення.
Реалізація досвіду творчості передбачає створення педагогом різноманітних умов, які поєднують принципи індивідуальності й варіативності. До числа умов, які сприяють творчості, відноситься комплекс, який починається з створення особливостей ситуації, що сприяє інтуїтивному схопленню ідеї рішення творчої проблеми, і закінчується вихованням необхідних здібностей, створенням творчого клімату, якостей особистості творця, адже створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця та сили його внутрішньої мотивації. 
Якщо педагог прагне виховати креативність (здатність дитини до творчості), в цьому йому допоможуть: 
1. нерегламентоване середовище,
2. демократичні відносини,
3. можливість наслідувати творчу особистість
   Основні етапи творчого процесу:
 1. Виникнення в дитини відчуття неясності чогось (поява проблеми).
 2. Виникнення ряду запитань до дорослого, однолітків, самої себе. 
3. Виділення значущих для успішного розв'язання проблеми елементів, диференціація головного і другорядного.
 4. Усвідомлення проблеми.
 5. Формулювання гіпотези. 
6. Пошук і знаходження розв'язку. 
На третьому році життя дитини образотворча діяльність містить у собі унікальну можливість творчої переробки малятами набутої від дорослих інформації. Тому планування продуктивних видів діяльності передбачає не самостійну, відокремлену тематику, а підпорядковується пізнавальним темам із соціального оточення, природи та тим випадкам, коли дітям пропонується зобразити свої враження від літературних творів. Зміст нижченаведених занять з продуктивних видів діяльності розрахований на дев’ять місяців, протягом яких іде навчальний процес, тобто з вересня до травня. Кожен місяць розподілено на 4 тижні. Вся система занять складається з 36 тижнів по 4 заняття в кожному, та є оригінальним доповненням до орієнтовного щотижневого планування навчально-виховного процесу у першій молодшій групі.
 На початку кожного місяця відповідно до пізнавальних тем вихователь робить зміни в інтер’єрі приміщення групи, доповнює предметне розвивальне середовище іграшками, ілюстраціями, посібниками тощо, робить заготовки для спільної з малятами образотворчої діяльності. З понеділка починається знайомство малят із пізнавальними темами. Щоденно проводиться по одному заняттю з продуктивних видів діяльності. У плані їхні види подані у тій послідовності, яка дає малятам можливість «зануритися» у пізнавальні теми засобами образотворчого мистецтва, навчитися не просто копіювати певні зразки, а творчо переосмислюючи, змінювати їх; а також вдосконалити свої уміння й отримати певний продукт: творчо переробити свої пізнання та вдосконалити уміння й отримати певний продукт: малюнки чи вироби, щоб використовувати їх надалі у побуті, іграх, у процесі пізнання. 
 Заняття з продуктивних видів діяльності, складаються з таких структурних частин: попередня робота перед заняттям, підготовча робота, мотивація, процес творення, підсумок роботи.
Розглянемо детальніше частини та їхні складові. 
Попередня робота перед заняттям виконується напередодні:
 • спостереження за предметами та явищами, розглядання іграшок, ілюстрацій, реальних об'єктів, «творчого доробку» малят;
 • читання художньої літератури, перегляд діафільмів, слухання платівок, показ театральних вистав;
 • різноманітні ігри: сюжетні, дидактичні, рухливі тощо, логічно пов’язані з темою та метою заняття.
Підготовча робота – поступовий перехід від нерегламентованих видів діяльності до заняття, створення атмосфери зацікавлення тим, що буде відбуватися:
 • інтригуюча бесіда, розповідь вихователя, запитання до дітей, відповіді на їхні запитання;
 • розглядання малюнків, ілюстрацій, дитячих виробів;
 • читання віршів та уривків з великих за обсягом творів;
 • прихід до дітей різноманітних «гостей»;
 • пригощання та частування;
 • міні-вистави.

Мотивація – те, задля чого треба робити запропоноване. Ми переконалися в тому, що діти раннього віку можуть намалювати, зліпити, сконструювати гарні речі, якщо все, що вони роблять, позитивно сприймається дорослими. Якщо результат творчої діяльності комусь потрібний, то лише така діяльність розвиває здібності людини. А кому потрібні дитячі малюнки, вироби? Де, у якому світі можуть прислужитися намальовані дітьми сонечко й дощик? На щастя, такий світ є – то світ дитячої гри. Тут відразу, з користю для себе малюк може послуговуватися всім, що він намалював, наклеїв, зліпив.
Дуже важливо, щоб вихователь виголосив мотивацію, щоб її почули всі малята та погодилися з тим, задля чого буде виконуватися робота. По-перше, так увага дітей привертається до етико-естетичної спрямованості їхніх зусиль, по-друге, малята вчаться виявляти ініціативу, приймати рішення. Діти поступово самі починають висловлювати мотивацію, коли іграшки звертаються до них по допомогу. Мотивація, наприклад, може бути такою:
 • навести лад, прикрасити, прибрати;
 • порадувати, здивувати красою;
 • зробити подарунки;
 • зробити речі, щоб використовувати їх в іграх та в побуті;
 • почастувати, пригостити тощо.
Процес творення – спільна діяльність та спілкування вихователя і дітей. Під час такої взаємодії актуалізується потреба дитини висловлюватися. Цьому сприяють і увага з боку дорослого до запитань та ініціативних висловлювань дитини, і приязне оточення однолітків, і дії на досягнення спільної мети в колективних роботах. Важливе значення для розвитку мовлення має також розуміння дитиною інструкцій, доручень, прохань дорослого в умовах їхньої спільної діяльності та невимушеної комунікації. Під час робочого спілкування вихователь має можливість з’ясувати для себе, на якому рівні володіння інформацією з тижневих тем перебувають його вихованці, й передбачити, якої конкретної допомоги потребуватиме кожна дитина, щоб могти провести індивідуальну роботу з нею. 
У цій частині відбувається: 
 • висловлювання пропозицій дітей та порад вихователя стосовно виконання роботи;
 • надання дітям можливості самостійно обрати матеріал, спосіб, послідовність дій;
 • задоволення від спільної праці, ініціативне наслідування малятами дій дорослого;
 • набуття малюками уміння погоджувати свої бажання і дії з прагненнями та діями однолітків;
 • орієнтація на позитивний результат;
 • привчання до охайності в роботі, до самоорганізації;
 • надання допомоги дорослим на прохання дитини.
І хоча малята зазвичай прагнуть самостійно досягти позитивного результату в продуктивних видах діяльності, в разі труднощів чи невдачі вони звертаються до дорослого: тоді його допомога буде саме вчасною. Також малята демонструють педагогу свої успіхи, які без його схвалення значно втрачають для дитини свою цінність. Негативне чи байдуже ставлення вихователя до процесу або результату діяльності малюка викликає в нього образу та смуток, бо 3-річна дитина дуже вразлива й чутлива до оцінок її досягнень з боку дорослого. Малята очікують або ж вимагають оцінки процесу образотворчої діяльності: «Подивіться, як я малюю!» та її результату: «А я гарно зліпив?» тощо. 
Наслідки роботи:
 • емоційне піднесення від результату праці;
 • вдячність тих, хто звертався по допомогу;
 • позитивна оцінка будь-якого результату;
 • використання зробленого в іграх та у побуті;
 • розгортання сюжетних, рухливих та дидактичних ігор за змістом заняття;
 • використання робіт як ігрового та наочного матеріалу в подальшій роботі;
 • стимулювання дітей до відтворювання змісту занять у самостійній діяльності.
Розвиток дітей успішніше відбуватиметься під час взаємодії дорослого з дітьми, в їх спільній діяльності, яка проходить у невимушеній, необов'язковій формі, де вихователь – рівноправний партнер, який висловлює свої пропозиції та приймає задуми малят, демонструє різноманітні способи дій, вирішує проблеми разом з дітьми без жорстких оцінок «правильно» – «неправильно», «добре» – «погано». Коли педагог використовує прийом АСД, діти отримують задоволення, виявляють цікавість, приймають правила гри, а головне – у захопливому творчому процесі пізнають навколишній світ.
Термін «активізація» – пробудження до активності, підсилення дії – передбачає оволодіння педагогом майстерністю входити в спонтанну діяльність дітей, не порушуючи при цьому її розвивального характеру. Треба викликати зацікавлення малюків до запропонованого, створити стан захопленості, розумового напруження, спрямувати зусилля малят на усвідомлене сприймання інформації та набуття умінь, а потім поступово і непомітно зменшувати свою активність, поступаючись першістю дитині.
У продуктивних видах діяльності використання прийому АСД дозволяє розвинути світосприйняття дитини, її здатність емоційно відгукуватися на враження від навколишнього світу, сприяти зростанню в неї бажання зображувати навколишнє засобами образотворчого мистецтва, робити це із задоволенням і творчо.
«Творчою» називають таку спонтанну діяльність малят, під час якої дитина не просто копіює дії та висловлювання дорослого, а на основі ініціативного наслідування і набутих знань виявляє особистісні риси у результатах своєї діяльності.
Я звернула  увагу на можливість нетрадиційної організації різних видів продуктивної діяльності.
На заняттях з малювання я звертаю увагу дітей на сліди, які залишає олівець, фарба, крейда, фломастер, можна розгледіти знайомі малятам предмети та явища. Примочування, штрихи, крапки, прямі та округлі лінії можна «перетворити» на дощик, травичку, сонечко тощо. Вважаю за доцільне надати можливість дитині самостійно вирішити, в якій руці тримати олівець.
У ліпленні ми з дітьми працюэмо не тільки з глиною, а й виготовляють вироби з пластиліну, снігу, піску, солоного та їстівного тіста. Малята вподобали працювати із тістом, бо за своїми якостями це дуже пластичний матеріал, який потребує набагато менших зусиль для ліплення будь-яких форм, ніж пластилін, та залишає менше бруду, ніж глина. Рецепт його виготовлення простий: я змішую по дві частини борошна та дрібної солі й додаю одну частину підфарбованої води. Вироби з цього матеріалу, підсушені в ледь теплій духовій шафі, стають іграшками у забавах малечі.
Малюємо і ліпимо піском 
Пісок є чудовим засобом для розвитку та саморозвитку дітей, а гра з ним позитивно впливає на їхній емоційний стан. Пісок складається з окремих піщинок. Які символізують індивідуальність людини, а піскова маса – життя у Всесвіті. Податливість піску дає кожній дитині можливість відчути себе творцем.
Коли діти торкаються піску, занурюють у нього руки, в них розвиваються тактильна чутливість та дрібна моторика. Крім того, пісок має дивовижну здатність «заземлювати» негативну психічну енергію, тож є чудовим психопрофілактичним засобом.
Граючись у піску, реалізуючі свій задум, малюк здобуває життєвий досвід, навчається взаємодіяти з однолітками, висловлюючи свої думки та підтримуючи діалог, презентуючи свої споруди, передаючи власні почуття. У нього інтенсивніше розвивається мовлення, пізнавальні процеси. Маніпулювання з піском сприяє розвиткові фантазії, образного мислення, відпрацювання точності рухів.
Немає нічого простішого та доступнішого, зручнішого та різноманітнішого, природнішого та об’ємнішого, ніж пісочна гра.
Для роботи з піском знадобляться: пісочниця, пісок, вода, набір мініатюрних фігурок, природні матеріали (камінці, мушлі, шишки).
Ігри та завдання:
 «Чарівні візерунки» (створення візерунків відбитками пальчиків, кулачків, долоньок)
 «Числа і цифри» (діти відкопують сховані в піску предмети, класифікують їх, лічать, порівнюють)
 «Що в тебе справа, зліва, зверху, знизу?» (орієнтування у просторі)
 «Що відчуваєш?» (опис дітьми своїх відчуттів під час взаємодії з піском)
 «Сюрпризи для друзів» (виготовлення у пісочниці тайників, де сховані дрібні іграшки, мушлі)
«Театр на піску» (розігрування сюжетів казок за допомогою іграшок та природного матеріалу).
Аплікація – вид образотворчої діяльності, який був оцінений та широко використовувався художниками першої половини XX сторіччя – Пабло Пікассо і Анрі Матіссом. Існує думка, що він занадто складний для малят раннього віку. Тому в першій молодшій групі аплікація проводиться без наклеювання, а шляхом розкладання на фланелеграфі готових форм. 
На початку навчального року демонструю дітям, як підклеювати деталі, які я розклала; потім заохочую малят до прикладання намазаних клеєм деталей до робочої поверхні та вчю користуватися серветкою для притискання деталей, що наклеюються. З другої половини року, орієнтуючись на індивідуальні можливості малят, я поступово вчю кожну дитину користуватися клеєм. Сучасна промисловість випускає клеєві олівці: вони не течуть, не бруднять рук, їх можна наносити рівномірним шаром, вони не так швидко висихають. Користь від зроблених аплікаційних робіт дуже велика і варта тих зусиль, що дорослий докладає до цієї справи поза програмовими вимогами. Роботи з аплікації більш ефективні порівняно з першими «пробами пензля» малят: вони стають додатковими наочними матеріалами. Ми з малятами  із задоволенням розглядаэмо їх і через декілька днів та тижнів після роботи, під час цього виникає невимушена бесіда стосовно тих властивостей речей, що сприймаються зором: колір, форма, розмір. На цих роботах малюки бачать кращий результат своїх зусиль, ніж в інших продуктивних видах діяльності. Це сповнює їх відчуттям досягнення мети, власної вправності та значущості.
Найкращий спосіб розвинути образотворчі здібності дитини – це підтримка її зусиль та схвалення досягнень. Якщо вихователь постійно робитиме зауваження, підкреслюватиме невміння або нездатність дитини до образотворчих занять, критично відгукуватиметься з приводу їхніх результатів, то у малюка пропаде зацікавлення цією справою і він буде прагнути позбутися її будь-що.
Під час виконання робіт із зображувальної діяльності в дитини відбувається тренування рухів пальців рук. Відомо, що розвиток зон мозку, які відповідають за мовлення, відбувається під впливом імпульсів, що йдуть від пальців. Якщо розвиток рухів пальців відстає, то затримується і розвиток мовлення, хоча загальна фізична активність дитини при цьому може бути нормальною.
Стимулювання мовленнєвого розвитку дітей шляхом тренування пальців рук є одночасно й підготовкою руки до письма.
Таким чином, стає зрозумілою важливість засвоєння дітьми вмінь і навичок із зображувальної діяльності  саме на етапі дошкільного виховання.
В дитинстві мені найбільше подобалися малюнки на вільну тему. Ось тоді, нарешті,  можна було вирватися за рамки обмежень, дати волю фантазії! Адже дорослі постійно намагаються навчити дітей прийомам «як намалювати все правильно». А якщо в навчанні мистецтва не пригнічувати дитячу довіру своїм почуттям, своїй руці, своїм можливостям, а спиратися на них? Потрібно лише створити умови, за яких усі знання діти одержують через свій особистий досвід у результаті своєї художньої практики.
Працюючи з дошкільнятами, завжди пам’ятаєш, що все велике починається з малого. Тому потрібно якомога раніше розпочинати розвивати у дітей логічне та абстрактне мислення, фантазію, спостережливість та увагу, формувати художньо-творчі навички. Дошкільникам треба навчитися бачити красу, відчувати її, реагувати на красиве емоціями і почуттями. Але дитина самостійно не розвине чуттєве сприйняття світу і не сформує естетичне ставлення до нього. Вона потребує підтримки дорослого.
Особливого значення  в зображувальній діяльності я надаю формуванню відчуття кольору, адже колір займає особливе місце в ряді виражальних засобів і рано освоюється дітьми. Опанування кольору як засобу виразності має свою динаміку: від однобарвності через багатобарвність до чітких співвідношень кольорів і до засвоєння законів кольоропоєднання. 
Я помітила, що ознайомившись із кольорами веселки та їх послідовністю в спектрі, дітям легше зрозуміти і кольорову модель тижня та послідовність днів. 
Для розвитку уяви, творчої активності використовую нетрадиційні техніки малювання, що демонструють незвичне поєднання матеріалів та інструментів. Малювання зубною щіткою, губкою, ватними паличками, картопляними штампиками, пальцями викликає у дітей сплеск емоцій: подив («Замажуться пальці»), радість («А гарно виходить»), задоволення («Я зміг!»).
Розв’язувати композиційні завдання та розвивати вміння розрізняти жанри живопису допомагають дидактичні ігри та вправи, які широко використовую у повсякденному житті.
Оволодіння дитиною не лише певною сумою знань і вмінь, але й здатністю в розумних межах фантазувати, активно мислити, ризикувати ― завдання не з простих, і що раніше починати це робити, то краще, доки у малюків ще не сформоване стереотипне мислення.         
Творчу дитину може виховати лише творчий педагог. Щоб залучити малюка до образотворчої діяльності, вихователь повинен сам бути в захваті від неї. Якщо він не любить продуктивних видів діяльності або долучається до спонтанної діяльності малят лише з обов'язку, відчуваючи під час цього негативні емоції, цілком можливо, він передасть подібне ставлення до цього і своїм вихованцям, як би не намагався приховати свої почуття. 

Немає коментарів:

Дописати коментар