Страницы

середа, 21 січня 2015 р.

Виховання відповідальності у дітей раннього віку через трудову діяльність

Простотіна Анастасія Олегівна
м. Миколаїв, ДНЗ №10

Виховання відповідальності у дітей раннього віку через трудову діяльність

Серед широкого кола моральних характеристик особистості важливе місце посідає почуття відповідальності як переживання покладеного на неї кимсь або нею самою обов'язку, потреба звітуватися у своїх діях і покладати на себе провину за можливі наслідки. Це почуття виявляється тоді, «коли дитина дала обіцянку або з нею про щось домовились, і це вимагає від неї безумовного виконання угоди. Відповідальність визначає масштаб, обсяг особистих завдань, обов'язків, їхні межі».

Зважаючи на те, що відповідальність є поняттям узагальненим, а тому нелегким для усвідомлення дитини, виділяються у даній категорії такі компоненти, як: відповідальне ставлення до близьких людей (родини); відповідальність до всіх людей; до доручених справ; до самого себе.На початкових етапах формування виникає відповідальне ставлення до близьких людей, до виконання доручених завдань, дещо пізніше – до самого себе та до всіх людей.

Виділяються такі якісні показники різних рівнів сформованості відповідальної поведінки у дітей дошкільного віку:
– ініціативна відповідальність – поведінка дитини характеризується тим, що вона не тільки розуміє значення відповідального виконання доручених справ, а й відчуває задоволення від поведінки такого типу.
– виконавська відповідальність – дитина характеризується наполегливістю, старанністю, добросовісністю, орієнтується на моральні норми та дотримується їх. Діє за вказівкою дорослого, не проявляє власної відповідальної ініціативи;
– конформна відповідальність – характеризується тим, що дитина знає моральні норми і дотримується їх, але тільки в присутності дорослого. Поза контролем моральна поведінка зникає. Дитина вміє „пристосовуватись” до вимог дорослих, орієнтується на моральні норми, оцінюючи можливість використання їх в корисних цілях;
– безвідповідальність – дитина прагне при першій нагоді уникнути необхідної поведінки, залишає доручену справу, не розуміє значення моральних норм.

Період дошкільного дитинства характеризується тим, що вчинки дитини вперше починають викликати у неї певні емоційні стани, що є моральними за своєю суттю. Саме вони виступають основою виховання відповідальної поведінки у дошкільному віці.

Маленька дитина хоче бути хорошою в очах дорослих, намагається поводитися за правилами. Вона радіє, задоволена собою, коли відповідає очікуванням близьких дорослих і, навпаки, почуває сором і страх перед покаранням та ймовірністю потрапити до категорії «поганих дітей», коли її звинувачують у негарній поведінці.

Почуття сорому і страху є основою розвитку совісності у маленьких дітей, що забезпечує у подальшому становлення відповідальності особистості, коли ці стримуючі негативну поведінку почуття трансформуються у здатність і потребу людини керувати своєю поведінкою, своїм життям, покладаючись на власну совість як «внутрішній моральний закон».

Відповідальності набувають у процесі соціалізації. Суть процесу формування цієї якості – засвоєння дитиною зовні заданих норм поведінки і перетворення їх у внутрішні регулятори діяльності.

Прояви відповідальності з'являються вже у ранньому віці, і поступово ця якість стає більш зрілою, визначаючи внутрішній і зовнішній обов'язок особистості. Соціальна та індивідуальна відповідальність розвиваються нерівномірно. 

Відповідальність бере свій початок у найменших, слабких, але з часом усе відчутніших, порухах до самостійності й незалежності. Вже немовля має потребу рухатися, перевертатися з боку на бік, гратися іграшками, повзати. Тож забезпечення свободи рухів активізує і розвиває потенціал психічних функцій, закладених у дитини. Згодом, на другому році життя малюк активно діє з речами, у нього формується вміння ліпити, малювати, конструювати. Перетворюючи речі у знаряддя людської діяльності, маленька дитина нарешті стає суб'єктом діяльності.

У два роки дитина чітко відрізняє себе від інших, вимагаючи уваги до себе: «Богданчик хоче їсти», «Ляля гуляє».

Наприкінці третього року життя дитина вже говорить про себе: «Я хочу!», «Я сам!». Криза трьох років проявляється у негативізмі, вередливості, вимозі більшої самостійності, автономності і завершується усві¬домленням свого Я, що закладає фундамент розвитку відповідальності.

Пригнічення означених проявів призводить до становлення безвільної, безініціативної, боязкої, безвідповідальної людини.

Маленькі діти бояться того, що дорослі можуть викрити їхні погані вчинки. Норми моралі для дитини – щось зовнішнє, вона виконує правила, встановлені дорослими, з чисто егоїстичних міркувань. Спочатку вона орієнтується на покарання і поводиться «добре», аби його уникнути, потім орієнтується на заохочення, очікуючи отримати за свої правильні дії яку-небудь нагороду. Соціально і психологічно зріла молодь воліє дотримуватися правил і законів, бо це не лише «так треба», а «відповідає моїм власним переконанням».
Запобігати безвідповідальності дорослі можуть, залучаючи дітей до організованих ігор, різних видів діяльності у групі.

Зі своїми дітками в групі ми годуємо рибок, поливаємо квіти, збираємо іграшки, лагодимо книги, робимо годівнички для птахів та багато інших справ. 
Моральний розвиток відбувається поступово, піддається впливу дорослих, може бути прискореним і за нормальних умов є незворотнім. Тому так важливо створити психолого-педагогічні умови для розвитку автономної моралі.

Дітям дошкільного віку властиве бажання бути «хорошими» і отримувати за свою гідну, схвальну поведінку різні заохочення. Сором і почуття провини через невідповідність очікуванням батьків, вихователів та інших близьких дорослих примушують дитину замислюватися над своїми діями, шукаючи у собі причину невдач і відчуваючи невдоволення собою. Такий внутрішній стан спонукає до старанності й наполегливості і поступово перетворюється у совісність.
Відповідальне ставлення до обов'язків та їх виконання формується вже у дошкільному дитинстві. Дитина засвоює правила колективного життя й дотримується їх, не зважаючи на те, що ці правила поки що недостатньо нею усвідомлені.

Спільна діяльність з дорослими чи дітьми різного віку сприяє «підтягуванню» себе до старших і підтримці молодших, що є запорукою формування відповідальності і взаємовідповідальності.
Величезне значення у формуванні особистості у цілому і відповідальності зокрема має ранній емоційний досвід. Фундаментом розвитку здорової психіки дітей є відчуття ними любові, захищеності і повного прийняття батьками, вихователями, однолітками тощо. Відчуття неприйняття, зневаги, нелюбові, повної байдужості з боку найближчого оточення глибоко переживається дітьми. Маленькі діти відчувають себе нещасними, покинутими, такими, яких не люблять. А це посилює страхи, викликає почуття провини, що аж ніяк не стимулює розвиток совісності, почуття відповідальності.

Я завжди намагаюся приймати дітей, цікавитися ними, їхнім внутрішнім світом, любити їх любов'ю, яка «вміє» розпізнати справжнє, суттєве і «здатна» не принижувати дитину, не дорікати їй у негарній поведінці.

У дітей  підтримую приємні емоції, ствердне ставлення до себе, до життя, до того, що вони роблять, чим займаються й у що грають, до однолітків і близьких дорослих, до інших людей, до зовнішнього світу. На мою думку, не можна допускати неприйняття, ізоляції дитини у групі дітей, несправедливих вимог з боку дорослих, неповажного ставлення до особистості взагалі, ігнорування явних успіхів і потенційних можливостей дитини, а необхідно сприяти самовираженню кожної конкретної дитини, її індивідуалізації. Доброзичлива атмосфера позитивно впливає на прояви відповідальності.

Основними методами виховання відповідальності вважаю переконання і вправляння. Дуже важливо, щоб і батьки і вихователі створювали сприятливі умови для вправляння дітей у відповідальних вчинках, у формуванні стійких навичок і звичок.
Основою формування відповідальності є:
•  знання про те, що належить робити;
•  особистісний смисл діяльності;
•  переживання і звички, що сприяють єдності свідомості й поведінки дитини.
Відповідальність формується у різних видах діяльності:
•  при самообслуговуванні;
•  у грі;
•  під час допомоги батькам та іншим дорослим;
•  у спільній трудовій діяльності дітей, яку можна організовувати у старшому дошкільному віці, як у родині, так і у дитячому садку.

Спільна трудова діяльність може об'єднувати всіх дітей групи і бути колективною (прибирання кімнати або майданчика, висаджування квітів на клумбі тощо). Колективній праці притаманні спільна мета, відповідальність за результат, розподіл праці між учасниками залежність їх одне від одного. Така форма діяльності буде ефективною за наявності у дітей досвіду співробітництва, належного оволодіння навичками конкретних видів праці.

Виховання відповідальності неможливе без її делегування під час виконання доручень. Делегувати відповідальність можуть як дорослі, так і однолітки.

Як засіб виховання відповідальності у дітей раннього віку доцільно використовувати доручення.  Я завжди залучаю дітей до виконання простих трудових дій: розкладати і збирати пензлики, олівці, аркуші паперу для занять, переносити стільці за столи, правильно їх тримаючи. З радістю дітки подають ложки, розкладають серветки, ставлять на столи хлібниці.  Під час прогулянки діти збирають у кошик гілочки, листочки або маленькими віничками розчищають від снігу лавочки. Також ми висаджуємо різне насіння, квіти, доглядаємо за ними.

За висновками Жана Піаже, відомого швейцарського психолога і філософа, відповідальність розвивається не внаслідок безпосереднього засвоєння соціального досвіду, а під час творчої, активної взаємодії із соціальним середовищем і людей одне з одним. Такою взаємодією у дошкільному віці насамперед вва¬жають гру. Виконуючи певні ролі, діти по-чинають усвідомлювати взаємозалежності у грі, у них з'являється зацікавленість у взаємному контролі й уніфікації правил.

Американський психолог Джордж Герберт Мід  убачав у грі узагальнену модель формування «самості» людини – збирання свого Я. Це сфера найповнішого самовираження, самовизначення, самоперевірки, самореабілітацїї, самоздійснення. Завдяки іграм діти вчаться довіряти собі та іншим, розрізняти, що належить приймати, а що – ні у навколишньому світі, як казав Януш Корчак, «віднайти себе у суспільстві, себе в людстві, себе у Всесвіті».
Відповідальність формується під час гри, коли малюки проживають перші колективні радості та розчарування, усвідомлюють свою причетність до успіхів та невдач, знаходять себе у цьому дійстві й прагнуть найбільшого саморозкриття. 

Сюжетно-рольова гра є потужним чинником розвитку гуманних почуттів, зокрема й почуття відповідальності. У грі діти набувають соціального досвіду міжособистісних стосунків. Вони ставлять собі мету, організують середовище для розв'язання за¬вдань, переживають різні стани. У грі надається право вільного вибору, діти приймають на себе певні зобов'язання і не просто засвоюють знання, але й вчаться співпрацювати зі старшими та одне з одним. Саме ігрова діяльність передбачає новаторство, створює умо¬ви вільної творчої праці. У такій діяльності дитина проявляє свою інди¬відуальність, може самоствердитися, реалізувати свої творчі потенції і, що особливо важливо, – «радіти життю», що відповідає головному принципу гуманізації освіти: принципу природоспіввіднесення.

Дуже чітко я бачу прояви відповідальності, коли спостерігаю за дітьми під час сюжетних ігор: "Лікарня", "День народження", "Сім'я" та багато інших.

Відповідальність як якість особистості формується під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.
До внутрішніх чинників, зокрема, належать:
•  знання суспільних норм і своїх можливостей;
•  упевненість у правильності вчинених дій, здатність перед¬бачати їхній результат, підкоряти обрані засоби поставле¬ній меті;
•  усвідомлення своєї ролі в спільній справі;
•  потреба в самостійності й творчій активності. До зовнішніх чинників належать:
• постановка педагогічних вимог;
• організація суспільно корисної діяльності;
• оптимізація умов для самовиховання. 

Дуже важливо, щоб дитина розуміла, чого саме від неї очікують, для кого потрібно те, що він неї вимагають, як саме і коли треба діяти, перед ким і як саме слід відповідати за свої дії.
Дитині варто чітко окреслити коло доручень та вимог, які вона могла б і сама хотіла б виконувати. Не треба «витягати» з дитини обіцянок, які вона через вікові особливості та певні психологічні обмеження не в змозі виконати, але за це ризикує отримати ярлик «безвідповідальна». А в розумінні дитини це означає – погана, неприємна, неслухняна, яку ніхто не любить.

Треба допомагати дитині повірити у те, що вона сама вирішила виконати якусь справу і завершити її, скориставшись при цьому усіма своїми здібностями, уміннями, навичками, – тоді вона зможе виявити і відчути особисту відповідальність.
Важливою умовою результативної психологічної допомоги дитині раннього віку є довіра до неї, її особистісного потенціалу. А ще – особиста відповідальність дорослого, який спілкується з дошкільником і спрямовує свої зусилля на створення належних умов для вияву і розвитку відповідальності дитини.

Насамперед, слід вчити дітей не покладатися цілком на авторитет дорослого або страх перед ним, а налаштовувати їх на формування власної думки, власних вражень, вчити прислухатися до власних відчуттів, бажань, тихого голосу сумління.

Я намагаюся ставити перед дитиною чіткі, недвозначні завдання. За потреби  допомагаю їх виконати, щоб дитина отримала задоволення від того, що зробила, і зрозуміла, що це важливо не лише для неї, а й для інших дітей та дорослих. Якщо ж дитина не виконає або не сумлінно виконає завдання, то почуватиме сором, невдоволення собою: так дитина вчитиметься відчувати відповідальність за зроблене перед собою та іншими.

Не варто забувати, що високі моральні принципи дорослі мають не лише декларувати, а й розкривати дітям значення таких відомих усім понять і цінностей, як краса, любов, дружба, чесність, доброта, справедливість, відповідальність, совість. Окремо, і в поєднанні одне з одним. Наприклад, дружба неможлива без чесності, доброго і чуй¬ного ставлення, відповідальності тощо.

Будь-яка гра, справа чи вчинок мають бути приводом для акцен-тування уваги дітей на певній ціннісній рисі чи якості особистості, аби дошкільники відчували і усвідомлювали значення слів і вчинків. А головне – щоб вони захотіли втілювати ці чесноти у життя.
Дорослий, який поруч з дитиною, має бути прикладом людини, яка відповідальна за себе, свою поведінку, вміє спілкуватися з людьми різного віку, стверджує власну гідність та особисту життєву позицію.

Немає коментарів:

Дописати коментар