Страницы

четвер, 5 грудня 2013 р.

Компетентності та компетенції: співвідношення понять

З приводу понять компетенція та компетентність у сучасній вітчизняній педагогічній думці до сьогодення не існує одностайності.
Хоча ці терміни увійшли у новітні державні документи дошкільної (Базовий компонент дошкільної освіти 2012) та початкової (Державний стандарт початкової освіти 2012)  освіти в Україні.

Практика викладання на курсах підвищення кваліфікації працюючим педагогам ДНЗ та вчителям початкової школи ЗОШ свідчить, що освітяни подекуди не розуміють які співвідношення існують між цома двома поняттями й не усвідомлюють, яким чином формуються ці самі компетентності та компетенції.
Сподіваюся, що публікація статті Скворцової С. О. та Цимбалюк Я. С. та слайди допоможуть практикам розібратися із цим питанням.

Актуальність. Основними категоріями компетентністного підходу є «компетенція» і «компетентність». Причому до цих пір в педагогічній науці немає єдиного їх розуміння, часто вони вживаються як синоніми. Тому існує необхідність у визначенні змісту цих понять, і якщо це два різні поняття, то слід з’ясувати їх співвідношення. Звернемося до їх тлумачень, поданих у словниках.

Словник Ожегова  трактує ці терміни таким чином: 
Компетенція: 
1) коло питань, в яких хто-небудь добре поінформований; 
2) коло чиїх-небудь повноважень, прав. 
Компетентний: 
1) знаючий, обізнаний, авторитетний в якій-небудь галузі; 
2) володіючий компетенцією [10].
Словник «Професійна освіта» дає наступні визначення:
Компетентність:
1) міра відповідностей знань, умінь і досвіду осіб певного соціально-професійного статусу реальному рівню складності виконуваних ними задач і вирішуваних проблем; 
2) область повноважень управляючого органу, посадовця; коло питань, по яких вони володіють правом.
Компетенція:
1) коло повноважень, прав і обов'язків конкретного державного органу; 
2) коло питань, в яких даний посадовець володіє пізнаннями, досвідом. 

Як бачимо, у словниках ці поняття майже не „розведені”, незрозуміло їх співвідношення.
У словнику іншомовних слів ці поняття трактуються так. 
Компетентність - 
1) авторитетність, обізнаність; 
2) володіння компетенцією. 
Компетенція - 
1) коло повноважень певної установи або посадової особи; 2) коло питань, в яких дана особа добре поінформована, має знання, досвід, що дає їй змогу фахово розв'язувати проблеми [11].
Компетенція в перекладі з латинського competentia означає коло питань, в яких людина добре поінформована, володіє пізнаннями і досвідом. Компетентна в певній області людина володіє відповідними знаннями і здібностями, що дозволяють йому обґрунтовано судити про цю область і ефективно діяти в ній.

Очевидно, що визначення поняття «компетенція», дані в цитованих словниках не цілком співпадають, а його другому значенні основний упор робиться на правовій складовій. Навіть, у словниках, співвідношення цих понять трактується по-різному:
1) вживаються у одному значенні;
2) компетентність розглядається ширше, ніж компетенція; компетенція є складовою компетентності.
Відповідно, й вчені або ототожнюють ці поняття, або підпорядковують їх: компетентність передбачає володіння певною компетенцією. Тому, існує необхідність звернутися до тлумачення „компетентності і компетенції зарубіжними і вітчизняними вченими.

Метою статті є аналіз та узагальнення існуючих трактувань понять «компетентність» та «компетенція» та визначення співвідношення цих понять.
Н.Челишкова з’ясувала, що «на цей момент немає єдиного розуміння змісту терміну компетенція / компетентність; а в нашій країні до того ж немає єдиного прийнятого терміну через неоднозначний переклад» [14].
Між тим,  й в Європі зміст  цих понять до кінця ще не визначено. Так, в доповіді В. Хутмахера (Walo Hutmacher) на симпозіумі в Берні в 1996 році «Ключові компетенції для Європи» (Key Competencies for Europe), зазначається, що «… саме поняття компетенція, входячи в ряд таких понять, як уміння, компетентність, здатність, майстерність, змістовно дотепер не визначено» [1]. Але з цього висловлювання можна зробити висновок, що компетенції є складовими компетентності.

Перш за все відзначимо, що є два варіанти тлумачення співвідношення цих понять: вони або ототожнюються, або диференціюються.  Так, в Глосарії термінів ЕФО (Європейський форму освіти) (1997), компетенція  ототожнюється із компетентністю і визначається як:
1. Здатність робити що-небудь добре або ефективно.
2. Відповідність вимогам, що пред'являються при пристрої на роботу.
3. Здатність виконувати особливі трудові функції.
Там же наголошується, що «… термін компетентність використовується в тих же значеннях. Компетентність звичайно уживається в описовому плані». 
В робочих документах ЕС поняття „компетенція” визначається через природжену схильність (обдарованість), здібність (як властивість особистості), вміння, навички [2]. Компетенції являють собою динамічну комбінацію знань, розуміння, навичок і здібностей. Між тим, терміни „здатність” і „готовність”, „здібності” використовуються й для розкриття поняття „компетентність”.
У вітчизняній науці накопичений певний науковий досвід осмислення суті категорій «компетенція» і «компетентність» (А.Дахин, О.Лебедев, Г. Голуб, С. Раков, А. Баранників, О. Чуркова, О. Пометун, А. Хутірський та ін.), проте до цих пір немає єдиного загально прийнятого розуміння цих понять.
Ототожнюючи їх Л. Болотов, В. Ледньов, Н. Нікандров, М. Рижаков підкреслюють саме практичну спрямованість компетенцій – «Компетенція є, таким чином, сферою відносин існуючих між знанням і дією в людській практиці» [4], а «Компетентностний підхід припускає значне посилення практичної спрямованості освіти» [9]. Ця ж позиція не розмежування понять компетенція/компетентність характерна і для більшості зарубіжних дослідників цієї проблеми.
С. Шишов, орієнтуючись на матеріали симпозіуму «Ключові компетенції для Європи», що відбувся в Берні в 1996 р., визначає компетенцію як загальну здатність фахівця мобілізувати в професійній діяльності свої знання, уміння, а також узагальнені способи виконання дій [15]. Фахівець проявляє свої компетенції тільки в діяльності, в конкретній ситуації. Автор розглядає категорію компетенції «як загальну здатність, засновану на знаннях, цінностях, схильностях, що дає можливість встановити зв'язок між знанням і ситуацією, знайти процедуру (знання і дія), відповідну для проблеми».
Аналогічного трактування цього поняття притримуються В. Байденко та Б. Оскарссон, вони вважають, що компетенції «охоплюють здатність, готовність пізнання і відносини (образи поведінки), які необхідні для виконання діяльності [3] .
Відповідно другому підходу, поняття компетентність в порівнянні з компетенцією набагато ширше. Воно включає разом з когнітівно-знаннєвим мотиваційний, регуляторний компоненти, та компонент відношення. 

В результаті роботи семінару МОН України та Проекту ПРООН «Освітня політика та освіта «рівний – рівному»» було визначено зміст поняття «компетентності» і «компетенції»:
Компетентність – це інтегрована характеристика якості особистості, результативний блок, сформований через досвід, знання, вміння, ставлення, поведінкові реакції.
Компетентність побудована на комбінації взаємовідповідних пізнавальних відношень і практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань та вмінь, всього того, що можна мобілізувати для активної дії.
Компетенція – об'єктивна категорія, суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень тощо у певній сфері діяльності людини як абстрактного носія [6 ].
Дотримуючись трактування компетенції, запропонованого ще Н. Хомськім, і розмежовуючи поняття «компетенція» і «компетентність» на підставі потенційне – актуальне, когнітивне – особистісне, І. Зимняя під компетентністю розуміє актуальну, формовану особистісну якість, що ґрунтується на знаннях, інтелектуально і особистісно обумовлену соціально-професійну характеристику людини, його особистісну якість [8]. Виходячи з цього І. Зимняя визначає компоненти, що включає компетентність: 
а) готовність до прояву цієї властивості в діяльності, поведінці людини; 
б)  знання засобів, способів, програм виконання дій, рішення соціальних і професійних задач, здійснення правив і норм поведінки, що складає зміст компетенцій; 
в)  досвід реалізації знань, тобто уміння, навики; 
г)  ціннісно-смислове відношення до змісту компетенції, його особову значущість; 
д)  емоційно-вольову регуляцію як здатність адекватно ситуаціям соціальної і професійної взаємодії проявляти і регулювати прояви компетентності.
І. Зимняя розглядає компетенції як деякі внутрішні, потенційні, приховані психологічні новоутворення (знання, уявлення, програми (алгоритми) дій, системи цінностей і відносин), що виявляються в компетентностях людини.
А. Хуторський [13], розрізняючи поняття «компетенція» і «компетентність», пропонує наступні визначення:
Компетенція – включає сукупність взаємозв'язаних якостей особи (знань, умінь, навиків, способів діяльності), що задаються по відношенню до певного круга предметів і процесів, і необхідних для якісної продуктивної діяльності по відношенню до них. 
Компетентність – володіння людиною відповідною компетенцією, що включає її особове відношення до неї і предмету діяльності.
Автор має на увазі під компетенцією деяку відчужену, наперед задану вимогу до освітньої підготовки учня, а під компетентністю – його особистісну якість, що вже відбулася (характеристику).
Компетенції – це узагальнені способи дій, що забезпечують продуктивне виконання професійної діяльності. Це здібності людини реалізовувати на практиці свою компетентність. Ядром компетенції є діяльнісні здібності – сукупність способів дій.
Компетенції можна визначити як сукупність здібностей реалізації свого потенціалу (знань, умінь, досвіду) для успішної творчої діяльності з урахуванням розуміння проблеми, представлення прогнозованих результатів, розкриття причин, що утрудняють діяльність, пропозиції засобів для усунення причин, здійснення необхідних дій і оцінки прогнозованих результатів [12].
Компетенції – це інтеграційна цілісність знань, умінь і навиків, що забезпечують професійну діяльність, це здатність людини реалізовувати на практиці свою компетентність. Оскільки реалізація компетенції відбувається в процесі виконання різноманітних видів діяльності для вирішення теоретичних і практичних задач, то в структуру компетенції, крім діяльнісних (процедурних) знань, умінь і навиків, входять також мотиваційна і емоційно-вольова сфери. Важливим компонентом компетенції є досвід – інтеграція в єдине ціле засвоєних людиною окремих дій, способів і прийомів розв’язування  задач [7]. 
Мабуть, повинні мати місце обидва терміни, оскільки компетентність слід трактувати, на нашу думку, як інтегральну характеристику, що розпадається на спектр окремих компетенцій. Отже, фахівець, що володіє певним набором професійних, соціальних, особистісних тощо компетенцій може бути названий компетентним, тобто тим, хто володіє компетентністю в тій або іншій області людської діяльності.
Таким чином, в результаті розв’язання поставлених завдань ми дістали висновків:

  • компетентність, по суті, визначає систему взаємовідносин набутих знань, вмінь і навичок і здатності ефективно використовувати їх в реальній практичній діяльності;
  • компетентність  -  володіння людиною відповідною компетенцією, що включає його особистісне відношення до неї і предмету діяльності;
  • компетенції -  узагальнені способи дій, що забезпечують продуктивне виконання професійної діяльності. 

Компетенції включають:
- знання і розуміння (теоретичні знання, здібність знати й розуміти);
- знання як діяти (практичне оперативне застосування знань до конкретних ситуацій);
- знання як бути ( цінності, що є невід’ємною частиною сприймання життя з іншими в соціальному контексті) 

Використані джерела інформації
1. Hutmacher Walo. Key competencies for Europe // Reportof the Symposium Berne, Switzerland 27-30 March, 1996.Council for Cultural Co-operation (CDCC) a Secondary Education for Europe. Strasburg, 1997.
2. Project Tuning. EC. 2006.
3. Бейденко В.И., Оскарссон Б. Базовые навыки (ключевые компетенции) як интегрирующий фактор образовательного процессе // Професиональное образование і формирование личности специалиста. – М., 2002. С. 22-46.
4. Болотов Л.Н. Базовые социальные компетенции в курсе обществоведения//Преподавание истории и обществознания в школе. № 9. 2002.
5. Глоссарий терминов рынка труда, разработки стандартов образовательных программ и учебных планов. Европейский фонд образования. ЕФО, 1997.
6. Додаток 2. Реалізація компетентністного підходу в 5 класі //Компетентністний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з олсвітньої політики / Під заг. ред. О.В.Овчарук. – К.: „К.І.С.”, 2004. – 112 с. – С. 93 – 102.
7. Зеер Э., Сыманюк Э. Компетентностный подход к модернизации профессионального образования // Высшее образование в России. – 2005. – № 4. – С. 23-30.
8. Зимняя И.А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата образования // Высшее образование сегодня. – 2003. – № 5.
9. Леднев В.С., Никандров Н.Д., Рыжаков М.В. государственные образовательные стандарты в системе общего образования: теория и практика. — М., 2002.
10. Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка : 80000 слов и фразеологических выражений / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова. – [4-е изд., доп.] – М. : ООО “ИТИ ТЕХНОЛОГИИ”, 2003. – 944 с.
11. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень// уклад. Л.О.Пустовіт, О.І. Скоп ненко, Г.М.Сюта, Т.В.Цимбалюк. – К.: .Довіра, 2000. – 1017 с.
12. Стрюков М.Б., Сущенко М.И., Беленький П.П. Компетентностый поход в подготовке специалистов по информационной безопасности в ГОУ СПО РКСИ: [Электронный ресурс ] : http://www.rksi.ru/rksi
13. Хуторской А.В. Ключевые компетенции и образовательные стандарты // Интернет-журнал "Эйдос". - 2002. - 23 апреля. http://www.eidos.ru/journal/2002/0423.htm
14. Челышкова Н.Б. О возможных направлениях модернизации образовательных стандартов: Материалы 11-ой Всероссийской научно-методической конференции. - М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2001. - С. 53-55.
15. Шишов С. Е. Понятие компетенции в контексте качества образования // Стандарты и мониторинг в образовании. – 1999. – № 2.

Немає коментарів:

Дописати коментар