вищих педагогічних закладів
адекватного ставлення
до статевого виховання дітей
Л.М. Олійник
Україна, що стоїть на шляху входження в систему європейських держав, сьогодні перебудовує економіку, культуру, практику міжнародних стосунків, систему освіти і виховання сучасного громадянина демократичної держави. З огляду на це, важливе місце посідає формування якісно нового світобачення і адекватного сприймання себе, як повноцінної і гармонійно розвиненої, психологічно врівноваженої особистості. Серед важливих завдань, що стоять перед сучасною освітою, є статеве виховання дитини. Це питання особливо актуальне, оскільки за часів радянської освіти воно разглядалося лише як частина морально-етичного виховання будівника комунізму, та не враховувало закономірностей та індивідуальних відмінностей сексуального розвитку дитини.
Вищі педагогічні навчальні заклади ще недостатньо орієнтовані на інформування майбутніх фахівців з питань статевого виховання дітей. Сучасний підхід у цьому питанні визначається, з одного боку, традиційними настановами, навчальними планами, з іншого – розширенням інформаційного простору за рахунок ЗМІ, компʼютерних технологій, інтернету. Подібний стан справ потребує пошуку нових підходів до змісту навчальних планів вищих навчальних закладів, де б у підготовці майбутніх педагогів враховувся такий аспект виховної роботи з дітьми, як статеве виховання. Адже «Під освітою розуміється процес і удосконалення здібностей особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання… озброює людину знаннями, уміннями та навичками, необхідними для працівника певної галузі» [2; 241-242].
Надбання світової та вітчизняної психолого-педагогічної науки стосовно статевого виховання дітей знайшли відображення в роботах таких вчених: З. Фрейд, Е. Еріксон, В.Ю. Каган, Д.В. Колєсов, І. Кон, О.О. Кудрявцева, О.А. Кузнєцова, В.П. Кравець, О.Л. Кононко, А.А. Палій В. Луценко, О. Кікінежді та іншіх.
Статеве виховання – процес цілеспрямованої взаємодії та впливу на дітей задля формування у них психології статі. Він включає усвідомлення дитиною власної статевої приналежності та пов’язаної з нею психосексуальної та соціосексуальної орієнтації, тобто, оволодіння соціопсихологічною роллю, яка відповідає за біологію статі та вважається відповідною до моральних та естетичних норм людського суспільства.
Статеве виховання дітей за своїм змістом донині залишається в Україні морально-етичним, та базується на врахуванні ґендерних відмінностей у вихованні дітей обох статей. Воно не зачіпає питань органічного поеднання біологічного та соціального аспектів у статевій соціалізації особистості; впливу статевої свідомості дорослих на становлення статево компетентної особистості дитини; сучасних тенденцій та особливостей організації статевого виховання на різних вікових етапах; психолого-педагогічних особливостей статеворольової поведінки дітей; сутності процесів статевої ідентифікації та диференціації, їхніх структурних компонентів та особливостей формування адекватних статевих уявлень.
На жаль сім’я, яка є місцем постійного проживання дитини, не завжди готова до правильного пояснення всіх статевих особливостей та вікових змін, які відбуваються з дитиною. Тому значну роль у спрямуванні виховного впливу на дитину у сприйманні себе представником певної статі, повинна відіграти суспільна освіта. Безперечно, задля цього, у дошкільних, шкільних та позашкільних закладах освіти мають працювати досвічені у питаннях статевого виховання педагоги. Адже саме у цих установах батьки повинні мати можливість отримати відповіді на питання: коли, як і про що належить інформувати дитину зі статевих питань, як поводитися з дітьми у ситуаціях, повʼязаних із природним інтересом дітей допитань статі, чи то у нестандартних фрустраційних обставинах, повʼязаних з «пробудженою» дитячою сексуальністю.
Тому безпосереднім завданням вищих навчальних закладів, які готують майбутніх педагогів, є формування у студентів адекватного ставлення до статевого виховання дітей.
Адекватне ставлення до статевого виховання дітей в майбутніх педагогів, у нашому розумінні, виявляється в усвідомленні студентами того, що статеве виховання дитини відбувається незалежно від визнання або заперечення цього факту дорослими. Від дорослих, що опікуються дитиною, залежить лише те, наскільки дитина зможе дозволити собі бути відвертою з ними у обговоренні питань, пов’язаних зі статтю, та формування адекватних (або ні) її статевих уявлень.
У статевому вихованні дітей необхідно розглянути два напрямки: з одного боку його гендерна спрямованість, ті норми поведінки, що приписує соціум індивіду, залежно від його статевої приналежності (gender − соціальна стать), з другого − біологічні особливості, індивідуальні статеві прояви, що зумовлені природою статі (sex − біологічна стать). На жаль, сьогодні немає такої концепції статевого виховання, яка могла б органічно поєднати ці два напрямки в рамках однієї цілісності. Адже, психосексуальний розвиток дитини, із закладеною в його основі генетичною програмою, і передбачена культурою статева соціалізація завжди діє і повинна розглядатися спільно, з урахуванням того, як вони заломлюються в статевій самосвідомості індивіда.
Сучасний російський вчений − доктор психологічних наук, кандидат медичних наук, профессор, академік, президент Європейскої Конфедерації Психоаналітичної Психотерапії − М.М. Рєшєтніков з цього приводу зазначає: «Я дозволю собі висловити припущення, що саме відсутність науково обґрунтованих поглядів на статеворольову та психосексуальну диференціацію особистості у ранньому дитинстві, десексуалізація шкільного та сімейного виховання і, як наслідок – створення цілої генерації громадян невизначеної статі, не в останню чергу призвели до тієї моральної деградації сім’ї та суспільства у цілому, свідками якої ми зараз являємося» [10; 3].
У двох напрямках статевого виховання наче відтворюється ця дилема: завуальований сексуальний розвиток дитини, з одного боку, і проповідь гендерних ідеалів, очищених від «непристойностей» біології статі – з іншого. Авторська позиція полягає у спробі поєднання ідей гендарного виховання із закономірностями сексуального розвитку дитини у цілісному підході до здійснення статевого виховання підростаючого покоління.
При здійсненні статевого виховання необхідно рахуватися також з особливостями вітчизняної (євразійської) цивілізації, що відрізняється специфічним відношенням до питань статі, ураховувати національно-релігійну й регіональну специфіку.
К.В. Корсак, проаналізувавши українські джерела і публікації щодо проблем статевого виховання дітей, робить висновок про поєднання усвідомлення цікавості й важливості цієї сфери з цілком слушною обережністю, яка, на його погляд, стала головною причиною того, що в Україні пощастило уникнути грубих помилок Швеції та Росії й відмовитися від спроб небезпечного експериментування у закладах освіти. Також К.В. Корсак запевняє, що наукові публікації в Україні з теми „сексуальне і сімейне виховання” „...не лише існують, а й відзначаються виваженістю і розумною обережністю висновків і пропозицій, відсутністю радикалізму і необґрунтованих закликів” [5; 168].
Статеве виховання дітей дедалі стає предметом виняткової уваги , оскільки тепер уже ніхто не вважає, що такою природною і фундаментальною функцією, як статева, можна управляти, тримаючи дітей у темноті і невіданні. Натомість, все більше дорослих розуміє, що страх і непоінформованість дітей у питаннях статі можуть привести до хвороби. От чому важливо, враховуючи вік та рівень загального розвитку дитини, супроводжувати її у напрямку цивілізованого та адекватного формування статевої культури.
Доктор філософських наук, головний науковий співробітник Російської академії наук Ігор Кон зазначає, що питання статевого виховання викликає великі пристрасті не тільки в нас, але й в усьому світі, і страсті ці раціональним аргументам непідвласні.
Цьому є три причини. Перша − те, що зміни у свідомості підлітків відбуваються у всіх країнах незалежно від їхнього благополуччя й політичної організації. Друга − наша специфічна: розвал економіки, криміналізація культури. Природно, що сексуальна культура теж стає кримінальною. І третя − украй низька сексуальна культура, тому що ця проблематика в нас завжди замовчувалася [4].
Процес статевого виховання підростаючого покоління відбувається на різних щаблях: шкільна освіта, позашкільна освіта, дитячі угруповання за інтересами, сім’я. І якщо в минулі десятиліття вирішальну роль у пізнанні статевих особливостей організму відігравали друзі, вулиця, то сьогодні цей процес має стати керованим умілими професійно-грамотними педагогами.
Потрібно або не потрібно займатися статевим вихованням в школі? Єдиною державною програмою вирішити проблему напевно неможливо. Але тоді виникає питання: хто буде цим займатися?
Є два претенденти − родина й школа. По-друге − засоби масової інформації й церква. Ніде у світі родина активним социализатором у цьому питанні не виступає. Єдине джерело − це мати. Але хлопчики із цього джерела інформації не одержують. За соціологічними дослідженнями І. Кона, отриманими кілька років назад, тільки 13 відсотків батьків розмовляли зі своїми дітьми на ці теми.
Пояснення такому становищу ми знайшли у роботі доктора психологічних наук Є.К. Субботського, який пише: „У європейських країнах на обговорення з дітьми питань статі накладена неписана заборона. Ми добре розуміємо, що було б краще, якби дитина довідалася про неминуче вдома, ніж на вулиці. Проте нелегко перебороти умовності культури, навіть якщо вони відверто безглузді. І насправді, чому розмовляти з дітьми про їжу можна, а про відносини статей – ні? Певно, така заборона – мимовільна спадщина багатовікової християнської культури з її проповіддю аскетизму й гріховності” [11; 207].
За даними опитувань виходить: основне джерело інформації − це однолітки й еротичні теле-, відеофільми, «жовта» преса.
От чому школа є єдиним ефективним інститутом, де можливо здійснювати контрольоване, професійне виховання й навчання.
У сучасному суспільстві існує два найпоширеніші види програм зі статевого виховання. Перший тип − орієнтований на релігійні норми: «Просто скажи ні». Другий − прямо протилежний: ніякої етики й естетики, медично-орієнтовані програми, що пояснюють, що робити і як, з упором на контрацепцію. І ті й інші програми неефективні, це перевіряла Всесвітня організація охорони здоровʼя. Працюють ті програми, у центрі яких стоїть не біологія, а психологія, коли сексуальність розглядається як частина загальної культури. Це найбільш важкі програми.
У даний час багато психологів (Медведєв Г.П., Над’ярний А.В., Мезеря І.В., Петрунько О., Приходько Ю.О. та інші) вважають, що дітям корисно отримувати статеву освіту, яка не замінює, а доповнює домашні уроки. Це обумовлено наступними причинами:
• Деякі батьки або діти, стикаючись у сімейному або суспільному житті з темою або подією, що мають ставлення до сексуальності, настільки бентежаться, що вони просто не можуть обговорювати цей предмет. («Мама говорить, щоб я поговорила на цю тему з татом, а тато говорить, що він зайнятий».)
• Деякі батьки чекають, поки діти почнуть ставити їм питання про секс, але діти про це не питають, або батьки не помічають питань, заданих в непрямій формі.
• Деякі батьки просто не мають необхідної інформації за винятком простих відомостей про те, звідки беруться діти, щоб відповісти на питання своїх дітей.
• Частенько людям, що отримали спеціальну педагогічну підготовку, простіше повідомити дітям інформацію ясно, дохідливо і об’єктивно, чим батькам, які надзвичайно емоційно відносяться до своїх дітей, що цілком природно і правильно.
• Коли діти вступають в пубертатний період і перед ними встають нові завдання, характерні для підліткового віку, вони особливо сильно прагнуть добитися незалежності у таких областях, як статеві стосунки і сексуальність. Вони не можуть зрозуміти, чому батьків так турбує їх статеве життя. Вони дуже хочуть фізичної і психологічної незалежності у всьому, що стосується сексу, і дійсно її потребують, але проте їм необхідно мати можливість говорити про секс один з одним і з поважаними авторитетними людьми.
• У більшості сімей у дітей мало можливостей поговорити про питання статі і сексуальності зі своїми ровесниками, адже це уміння необхідне людям будь-якого віку. Такі бесіди допомагають підготувати хлопчиків і дівчаток до взаєморозуміння зі своїм майбутнім подружжям, навчити їх ухвалювати розумні рішення і нести за них відповідальність.
• У класі можна створити «безпечну», частково структуровану ситуацію, в якій молодим людям легко висловитися, чим в більш інтимній сімейній обстановці. Крім того, у них з’являється можливість вчитися мовчки, слухаючи, як інші обмінюються думками.
Проте є батьки, які виступають проти впровадження практики статевого виховання у навчальних закладах. Противники цього введення приводять наступні доводи:
• Надання дітям інформації статевого характеру розпалюватиме їх статеву цікавість і стимулюватиме ранній початок статевого життя.
• Статеве виховання настільки тонка і делікатна матерія, що повинне здійснюватися тільки в домашніх умовах або в церковному середовищі.
• Рівень викладання і якість учбових матеріалів для статевого виховання щонайменше неоднакові у різних школах і в більшості випадків дуже низькі.
• Багато батьків побоюються, що в програмах статевого виховання і навчання основам сімейного життя висловлюватимуться або пропагуватимуться ідеї, яких вони не схвалили б.
Таким чином, головними принципом статевого виховання повинні виступати тактовність і відповідність традиційним цінностям. Деякі батьки вважають за бажане, щоб повідомлення з статевих питань хлопчикам і дівчаткам надавали роздільно, що позбавило б вчителя від необхідності дозувати інформацію.
На сучасному етапі існують спірні питання в організації статевого виховання в закладах освіти, з якими виникає необхідність познайомити студентів вищих педагогічних навчальних закладів. Перерахуємо їх:
1. Достатньо частою темою для обговорення і дослідження у медико-педагогічному середовищі і літературі останнім часом став дезадаптаційний процес у період навчання дітей у початковій школі. Тому рівень статевої адаптації, функції і особливості особистості, придбані і задіяні у цей період психосексуального розвитку у контексті статевого виховання, були включені і розглянуті під час лекційних занять спецкурсу.
Адаптація дітей до школи, як до першого суспільного і провідного в цій віковий період інституту, має особливе значення для формування соціальної зрілості кожної дитини. І природно, що статева адаптація − одна з надзвичайно важливих складових даного процесу. Той досвід, ті навики, уміння, знання, оцінні думки, з якими хлопчик або дівчинка приходять вчитися, або, як показує практика, ускладнюють, або полегшують положення дитини у шкільній структурі, тобто його адаптацію до нових умов життєдіяльності.
Незадовільне самопочуття, прояв негативного ставлення або до навчальної діяльності, або до безпосереднього спілкування з вчителькою, або до взаємодії з однолітками, класним колективом і колективом за інтересами часто стають першопричиною індиферентного ставлення дитини взагалі до життя. Достатньо широкий круг причин і симптомів виникнення дезадаптації у початковій школі. Фахівці розглядають і фізіологічний статус дитини, і функціонально-психічний, і особистісний. Жорстке розділення на одностатеві групи з своїми правилами і законами існування, наявність при цьому інтересу до протилежного мініколективу, що ретельно маскується і рідко усвідомлюється, висока значущість такого інституту формування особистості, як група однолітків, − таким чином відбувається статева адаптація у молодшому шкільному віці, що має свого роду сценарій, стереотип, і не укладання дитини якоюсь мірою у певні рамки неминуче приводить її до психічного дискомфорту.
Особливості процесу формування статевих ролей є для 7-11ти річних дітей серйозним чинником впливу на процес шкільної адаптації. В умовах сучасної зайнятості батьків, часто недиференційованого виховання (неповні сім’ї), за відсутності визнаних програм статевого виховання дітей і підлітків, і, нарешті, враховуючи зростання у сучасному суспільстві дитячих неврозів, рівня тривожності у дітей, а також підліткової злочинності на сексуальному ґрунті, школа, як і раніше залишається основною ланкою у формуванні адекватного ставлення до проблеми статі, наданні допомоги дитині будь-якого віку, її батькам у питаннях психосексуального розвитку особистості.
2. У даний час багато дослідників, а також вихователі дошкільних установ, шкільні педагоги все частіше відзначають актуальність проблеми неуцтва у питаннях спілкування дітей і підлітків, у тому числі і міжстатевого спілкування. Спостереження показують, що у дітей у віці 7-11 років спілкування, як психологічна структура набирає силу, оформляється, зумовлює орієнтацію для того, щоб на наступному етапі психосексуального розвитку стати провідною діяльністю.
Дослідники відзначають існування взаємозалежності: моменти спілкування розглядаються як прояв і реалізація статевого ваблення, і в свою чергу статеве ваблення є одним з компонентів загального прагнення людини до спілкування. Таким чином, хлопчик або дівчинка, переступивши поріг навчального закладу, починаючи взаємодіяти, спілкуватися, задовольняють тим самим, крім усього іншого, і своє статеве ваблення, що формується. Саме у формі ухвалення і переживання тієї або іншої статевої ролі дитина здійснює і орієнтує свої контакти, своє спілкування. Це період научіння мистецтву спілкування між людьми різної статі, тому інструментуванню взаємодії, при якому різниця статі вже підкреслюється, але ще не розвинена до сексуального ваблення.
3. Ще одне спірне питання − фемінізація інститутів освіти і виховання дітей і підлітків. У літературі наголошується, що серед вчительських кадрів загальноосвітніх шкіл 70-73% педагогів − жінки. Дефіцит у сучасних школах вчителів-чоловіків негативно діє на формування у юнаків таких рис характеру, як мужність, ініціативність, холоднокровність, спокійність, наполегливість. Зрозуміло, чому чоловіки не йдуть на роботу до школи, а саме через низьку заробітну плату. Юнаки починають зневажати труд вчителя та самих вчителів, мов ні на що більш не здатні, ось і тримаються за школу. Не раз цей момент обговорювався серед фахівців, підіймався в спеціальній літературі. Хотілося б відзначити особливості впливу фемінізованого виховання виключно на процес формування та усвідомлення статевої ролі. Так, учені В.Ю. Каган і Д.Н. Ісаєв, проаналізувавши термінологічний апарат жінок-вчителів щодо поведінки хлопчиків і дівчаток, виявили існування реальних спотворень статеворольового формування особистості дітей і стереотипних відносин між хлопчиками і дівчатками:
• «зручність» дівчаток і «незручність» хлопчиків;
• егоцентричний критерій («відноситься до мене»);
• неприйняття дітей;
• присутність альтернативи: хороший ученик або маскулінний хлопчик;
• низький статус маскулінного хлопчика або фемінінної дівчинки.
Крім того, що різностатеві діти в школі, яка для них є на даному віковому етапі новою соціальною ситуацією, спостерігають і сприймають лише одну модель статеворольової поведінки і світосприймання, цей факт посилюється ще і тим, що на даний час у багатьох сім’ях діти виховуються тільки матір’ю. Зниження авторитету батьків у багатьох сім’ях, які завдяки скрутним соціально-економічним умовам у державі не в змозі навіть прохарчувати свої сім’ї, і часто знаходяться «під каблуком» у дружини, впливає негативно на статеве виховання дітей, особливо дівчат, які в майбутньому будуть провадити таку поведінку з майбутнім чоловіком. В окремих сім’ях батьки відрізняються деспотизмом і тоді дівчата стають слухняними виконавцями волі чоловіка, а хлопчаки привчаються до принизливого відношення до жінки. При вихованні у неповних сім’ях (частіш без батька) у дівчат не має повного представлення про роль чоловіка у сім’ї. Під впливом матері у дівчат виникає переконання, що всі чоловіки погані та егоїсти. Зрозуміло, що в майбутньому це переконання ускладнить взаємовідносини молодої жінки у сім’ї та у правильному вихованні дітей. Негативно впливає відсутність батька в сім’ї на статеве виховання хлопчаків. Матері доводиться прикладати чимало зусиль, щоб виховати з сина не фемінізованого чоловіка, для цього вона повинна бути йому вірним другом, але зобов’язана зберігати певну дистанцію, підкреслюючи його чоловічу гідність.
4. В багатьох сучасних інформаційних і друкарських матеріалах немало стихійності, нерозбірливість, крикливість, поспіх, бажання розповісти всім і про все, коли йде мова про психосексуальну поведінку людини. Турбують також і достатньо конфліктні відносини молодшої дитини з поколінням вже не тільки батьківським, але навіть старших братів і сестер у питаннях сексу, статевої моралі, палітри статевих відносин, що пояснюється стрімкими змінами у поглядах і перевагах людей з цих питань останніми роками. Ми не говоримо вже про впровадження комерційного ділового духу у дану сферу відносин.
Можна перерахувати, мабуть, ще деякі «сюрпризи» нашого часу, з якими стикаються підлітки в період сексуальної орієнтації. Адже це дуже тонкий, інтимний процес, що відбувається у легко уразливому віці. Чи не з меншими втратами, без невротичних ситуацій переживе і проживе хлопчик або дівчинка цей період, знаходячи свій етичний, духовний стрижень на майбутнє, продовжуючи шлях відчуття і розуміння свого «Я», якщо трохи раніше, вже на етапі початкового навчання він або вона дістануть можливість і придбають навик цивілізованого пошуку себе, свого статевого образу, статевих уявлень, бажань, вимог?
Розглядаючи вік 7-11 років у контексті психосексуального розвитку особистості, як період формування статевих ролей, образів мужності і жіночності, з урахуванням результатів наукових досліджень та практичних прикладів, можна припустити, що вже на даному віковому етапі існують передумови, що дають можливість прогнозувати той або інший статеворольовий репертуар людини, а також його подальшу тенденцію розвитку в рамках тієї або іншої моделі психосексуального зростання, або в умовах деформації статеворольового розвитку.
Завдання школи − закласти основи, розставити деякі загальнозначущі орієнтири, уникаючи безтактності та нав’язливості, не надаючи цій сфері виховання надмірно випереджального характеру, але разом із тим з урахуванням особливостей віку та характеру фізіологічних процесів в організмі учнів.
У статевому розвитку підростаючого покоління є істотне протиріччя, що визначає складність статевого виховання. Це великий розрив у часі між статевим і громадянським дозріванням і ще більший − між статевою зрілістю й економічною самостійністю людини. Дівчинки у статевому відношенні дозрівають до 14-15-ти років, більшість хлопчиків до 16-17-ти. Однак статева зрілість у цьому віці перебуває в дисгармонії з фізичним і психічним розвитком. Розрив цей становить п’ять і більше років. Одне із завдань статевого виховання − сформувати в юнаків і дівчат розуміння змісту цієї дисгармонії, виховати волю, уміння управляти своїми почуттями.
При здійсненні статевого виховання необхідно дотримуватись таких правил:
• Статеве виховання має здійснюватись у взаємозв’язку з усіма іншими напрямами навчально-виховної роботи школи. Воно не повинне бути відокремленим.
• Необхідно, щоб зміст, форми та методи статевого виховання відповідали віковим особливостям учнів (у тому числі й етапам статевого розвитку), а також рівню їхніх знань із конкретних тем. Вони мають право отримувати вичерпні (на їхньому рівні) морально спрямовані відповіді на всі виникаючі в них запитання.
• Учні, які цікавляться більш глибокими та специфічними питаннями, мають отримувати необхідну інформацію індивідуально або в невеликій групі у ході бесід із запрошеними фахівцями.
• Сімейні, подружні, інтимні стосунки − як би їх не називати та які б їхні аспекти не розглядати, усе це − різні рівні та форми духовного та фізичного єднання. Людина, яка з дитинства виявляє схильність і здатність до взаєморозуміння, буде більш багатою й у даній специфічній сфері взаємин. Тому формування позитивних рис особистості необхідно розглядати як базисне завдання статевого виховання учнів, починаючи з дошкільних закладів.
При реалізації статевого виховання як ніде необхідне тісне співробітництво педагогів з батьками вихованців та учнів.
Діяльність школи у сфері статевого виховання має здійснюватись у зв’язку з роботою особливих центрів, що мають характер установ консультативної та соціальної допомоги підліткам (наприклад, у випадку ранньої вагітності). Учнів слід знайомити з подібними центрами та характером їхньої роботи, щоб вони були готові, якщо виникає потреба, скористатись їхньою допомогою.
Всі ці питання є невідʼємною частиною навчально-виховної роботи сучасної загально-освітньої школи й пошук шляхів їх вирішення лягає на плечі педагогічного колективу.
Однією з причин професійної некомпетентності молодих фахівців з питань статевого виховання дітей є неготовність сучасної системи вищої освіти навчити їх вирішувати такі проблеми. Зважаючи на це, прогресивна політика з статевої освіти студентів має ґрунтуватися на принципах актуальності та природовідповідності, та може впроваджуватися, насамперед, через ті дисципліни або спецкурси, які займають незаангажовану позицію стосовно сучасних педагогічних проблем.
Потріба підвищення компетентності вчителів у сфері міжстатевих стосунків, їх здатності керувати морально орієнтованим процесом духовного розвитку учнів як майбутнього чоловіка чи жінки та батьків спонукала автора до розробки спецкурсу «Статеве виховання» для студентів педагогічних ВНЗ та створення відповідного методичного керівництва й навчального посібника [8].
Зміст цього курсу увійшов й до програми підвищення кваліфікації вчителів МОІППО, адже наші дослідження показали, що 98% педагогів, які мають досвід роботи в школі 5 та більше років виявляють елементарну безграмотність у питаннях здійснення статевого виховання дітей.
Протягом двох останніх навчальних років студенти п’ятого курсу очної та заочної форми навчання, які одержували вищу освіту за спеціальністю початкове навчання (спеціалізації: українська мова і література; мова і література (англійська); хореографія; практична психологія) в інституті педагогічної освіти МДУ імені В.О. Сухомлинського, опановували зміст спецкурсу «Статеве виховання». Адже, як майбутнім педагогам, яких не обмине власний досвід батьківства, так і досвідченим вчителям початкової школи, які набувають вищу освіту, украй необхідно осягти значення статевого виховання для загального розвитку дитини.
На лекційних заняттях спецкурсу майбутні спеціалісти-педагоги засвоювали, що статеве виховання базується на інформації, яку одержує дитина. Ця інформація може мати словесну чи наочно-образну форму – особистий приклад, визначена ситуація, у якій дитина є діючою чи спостерігачем. Відомості, що відносяться до сфери міжстатевих відносин, тісно повʼязані з базисними життєвими процесами: духовним і фізичним благополуччям людини, життєздатністю суспільства. Ці відомості завжди індивідуально-орієнтовані. Інтимне життя людини уразливе й легко раниме. Тому велика відповідальність тих, хто ці відомості повинен повідомляти школярам. Тут, як ніде, необхідні стриманість, почуття міри, такт. Ефективною у виховному відношенні виявиться та інформація, що залишиться не на рівні запаʼятовування, а торкнеться особистості. Для цього необхідно, щоб ця інформація впливала на почуття, викликала конкретні емоції.
Завдання школи − закласти підґрунтя, розставити деякі загальнозначущі орієнтири, уникаючи безтактності й навʼязливості, не надаючи цій сфері виховання надмірно випереджального характеру, але разом з тим з огляду на особливості віку й характер фізіологічних зрушень в організмі учнів.
До засобів виховного впливу при статевому вихованні, відносяться:
• правильна і своєчасна реакція дорослих на ті чи інші особливості поводження , підлітка, дівчини, їх взаємини з однолітками протилежної статі, емоційна оцінка цих особливостей; правильна реакція на ті чи інші прояви сексуального розвитку , заснована на твердому знанні того, що є нормативним, а що відхиленням від норми Педагоги зобов'язані завжди пам'ятати, що їхня реакція на всі ці прояви – один з важливих шляхів статевого виховання;
• приклади правильного відношення дорослих до представників іншої статі. Дорослі не повинні доводити до відома дітей свої конфлікти, не повинні з'ясовувати при них свої відносини. Учителю варто спеціально звертати увагу учнів на позитивні приклади відносин людей різної статі один до одного, на взаємні прояви любові, увагу і турботи дорослих, супроводжуючи їх відповідними коментаріями. Це може розглядатися як спеціальний метод статевого виховання – виховання на позитивних прикладах. Приклади можуть бути узяті з художньої літератури, кіно тощо;
• повідомлення учням орієнтованої інформації – як у відповідь на їхні питання, так і за власною ініціативою, чи індивідуально у виді спеціально організованих бесід, занять, а також інформації, включеної в зміст різних предметів. Ця інформація може бути донесена як роздільно – по статевій приналежності, так і спільно для хлопчиків і дівчинок.
Інформація, що стосуються статей та відношень між ними, яка буде надаватися майбутніми педагогами дітям, у відповідь на їхні питання, повинна знаходитися на доступному розумінню рівні, бути природною по характеру, з акцентом на моральну сторону, цікавою і досить вичерпаною, щоб школярі були задоволені і не шукали інших джерел інформації, коректною за формою, навіть якщо запитується що-небудь не цілком пристойне, з погляду педагога, за своїм характером що спонукує, тобто зухвале прагнення довідатися що-небудь нове, задуматися про моральну сторону відносин представників чоловічої і жіночої статей. Правильно здійснюване статеве виховання є важливим чинником підготовки до самостійного життя, у тому числі і до сімейного.
Інформація, що повідомляється дітям, має значення лише в тому випадку, якщо дитина відчуває, що дорослі сприймають її як особистість з почуттям власної гідності, не іронізують і не лицемірять з нею. На таке спроможна лише статево вихована доросла людина, яка реалістично сприймає всі деталі власного статевого життя і чесно, у межах малечого розуміння, пояснює їх дітям.
На думку спадає перефразована стара сентенція: «Дорослий, перш ніж здійснювати статеве виховання дитини, статево виховай себе!» Адже не має потреби статево культурним батькам доводити, що ТРЕБА здійснювати статеве виховання дітей та пояснювати ЯК це робити. Чи треба говорити, що дорослі можуть допомогти дітям сформувати правильне відношення до питань статі, адекватні уявлення про призначення статей тільки у тому випадку, якщо самі не помиляються із цього приводу. А що є нормою у питаннях статі? Кожен розуміє це по-своєму. Ось де буде доречним судження: «Скільки людей – стільки й Світів».
Тоді цілком закономірно, що з студентами − майбутніми вчителями необхідно було опрацювати питання: що мається на увазі, коли мова йде про культурну у статевому відношенні дорослу людину? Якщо не відповісти на нього точно, то спроби статевого виховання дітей неодмінно зазнають фіаско. Майбутнім педагогам спочатку слід уважніше проаналізувати самих себе, або, ще краще, постаратися самим стати статево культурними, а вже потім плекати сподівання, що вони зможуть допомогти у цьому питанні дітям.
Наведемо деякі найважливіші позиції, які, на наш погляд, відрізняють статево культурну дорослу людину:
• Вона розуміє значення статевої функції у власному житті. Хоча кожний чоловік має якісь жіночі риси, а в кожній жінці є чоловічі, добре адаптована до життя людина відрізняється своєю яскраво вираженою статевою приналежністю і не змінює її. Вона не нарікає на те, що народилася жінкою або чоловіком, і у неї не розвиваються пристрасті, характерні для протилежної статі.
• Статева адаптація, як відомо, – істотна частина загальної адаптації, пристосованості до умов життя. Не можна вважати людину статево вихованою, якщо вона не дотримується найважливішої заповіді: «Полюби ближнього свого». Проте, вона по-різному контактує з чоловіками і жінками: не поводиться з чоловіками як з жінками і навпаки.
• Їй не потрібно специфічних відомостей про біологічний устрій статевих органів, навіть якщо вона достатньо обізнана у цій глузді. Теоретичні уявлення про статеве життя або практичний досвід не настільки істотні задля статевої культури, набагато важливіше те, що людина уявляє про статеву культуру і як відноситься до цієї сторони життя.
• Сексуальні стосунки займають важливе місце у ряді інших бажань і потреб статево культурної людини, проте не домінують в її житті. Маючи романтичні уявленнями та ніжні відчуття до близької людини, вона здатна сексуально-тілесно виразити свою любов.
• Статеве життя вона сприймає як абсолютно природне явище, як прояв здорової життєдіяльності, від якої одержує задоволення. Вона не зазнає від статевої близькості ні сорому або страху, ні огиди або неприязні.
Досить просто описати ознаки статево культурної дорослої людини, але зовсім непросто визначити, які з них притаманні конкретній людини. Як же ж важко зрозуміти, чи правильно розвивається у цьому сенсі маленька дитина та яким буде згодом, коли вона стане дорослою людиною, її відношення до цього питання.
Теоретично складним виявилося для слухачів спецкурсу питання про співвідношення статевого виховання й статевої освіти дітей. Справа в тому, що й перше, і друге засноване на інформації. Якщо інформація залишається лише на рівні знань, доводиться говорити тільки про освіту. Якщо ж інформація сприяє формуванню поглядів, переконань, ціннісних орієнтації й стійко позначається на поведінці, то можна говорити й про виховання. Тому відокремити «те, що виховує» від лише «того, що освічує» або «навчає» не завжди легко, як неможливо розірвати на частини життя в його безперервному плині. Для того щоб інформація набувала значення, яке виховує, вона має повідомлятися в яскравій, образній, емоційній формі. Важливі також ступінь її новизни й вік, у якому вона отримана вперше. І природно, така інформація повинна бути морально бездоганною, щоб виховання пробуджувало особистість.
Безсумнівно корисною у цьому сенсі в роботі із студентами було проведення ґрунтовних і практичних досліджень з проблем статевого виховання дітей. Варто визнати, що незнання поглядів, переконань, ціннісних орієнтації підростаючого покоління у статевій сфері наслідки безстатевої педагогіки й безстатевої психології, які й не припускали дослідження подібних питань. Але це украй необхідно для уміння здійснювати повноцінне статеве виховання дітей, що є невідʼємною частиною фахової підготовки майбутніх педагогів, психологів.
Необхідно враховувати й таку особливість засвоєння статевої інформації: деякі сцени, образи, ситуації, сприймані у віці, коли дитина ще не здатна до якої-небудь моральної їхньої оцінки, можуть фіксуватися у підсвідомості, як такі, що самі по собі, у той момент незначущі, й разом з тим, як зразки майбутнього поводження в аналогічній ситуації. Підростаюче покоління повинне бути обгороджене від сцен насильства й порнографії, навіть якщо дорослим і здається, що вони ще «нічого не розуміють, проте це правило не завжди діє бездоганно.
Студенти, виконуючи практичну роботу, переконалися у обʼєктивності та корисності такого методу дослідження статевого розвитку людини, як ретроспекція − спогади дорослих про їхнє дитинство. Цей метод, з метою вивчення сексуального розвитку дитини вперше запропонував та практикував у 1935 році П.П. Блонський [1; 207].
Адже для того, щоб здійснювати статеве виховання дітей, вихователю слід розібратимя у тому, як відбувалася його власна статева ідентифікація, статевий розвиток, які дитячі враження й наскільки суттєво вплинули на його статеву орієнтацію та статево-рольову поведінку.
Первинна статева ідентичність, тобто знання своєї статевої приналежності, складається зазвичай уже до півторарічного віку і є найбільш стійким, стержневим елементом самосвідомості. З віком об’єм і зміст цієї ідентичності змінюється, при чому це часто пов’язано з розумовим і соціальним розвитком дитини.
Статева ідентичність базується, з одного боку, на соматичних ознаках (образ тіла), а з іншого боку – на поведінкових та характерологічних властивостях, що оцінюються за ступінню їх відмінності чи подібності нормативному стереотипу маскулінності чи фемінності. При чому, як і всі інші самооцінки, вони багато в чому похідні від оцінки дитини оточуючими. Всі ці характеристики, багатовимірні і часто неоднозначні. Уже у дошкільному віці може виникнути проблема співвідношення статеворольових орієнтацій дитини, тобто оцінки нею ступені своєї маскулінності-фемінності, і її статеворольових уподобань, які визначаються шляхом отримання відповіді на запитання "Ким би ти хотів бути – хлопчиком чи дівчинкою?" і експериментів, коли дитина змушена вибирати між чоловічим і жіночим зразком чи роллю.
Сучасний американський психотерапевт А. Лоуен наводить приклад наслідків неадекватної статевої ідентифікації: „Дівчинкою вона питала себе: „Звідки вони знають, що я – дівчинка, а не хлопчик? Я думала про пеніс та відчувала його, проте у мене його не було. Якби я була хлопчиком, він би у мене був”. Остаточна ідентифікація цієї пацієнтки була ні чоловічою, ні жіночою; вона стала „хлопчиком без пенісу”, юною гомосексуалісткою» [7; 107].
Істотну частину питань зі сфери статевого виховання дітей студенти вивчали та опрацьовували індивідуально та обговорювали на практичних заняттях. Найцікавіші з таких робіт:
Інна Прасол: дослідження інтернетного форумного обговорення питання: «У я кому віці і за яких обставин ви дізналися про секс?»; Ірина Соляник: доповідь на нараді методистів дошкільних закладів міста Миколаєва з темою: «Формування у дітей адекватних уявлень про себе, як представника жіночої чи чоловічої половини людства засобами казки»; Вікторія Ярмолюк: пілотажне дослідження серед студентів педагогічного інституту за опитувальником Сандри Бем «Маскулінність − фемінність»; Тетяна Катеринюк: дипломна робота за темою: «Статеве виховання молодших школярів у позакласній роботі засобом казки» тощо.
Тривалий час при підготовці педагогічних кадрів у нашому суспільстві приділялось мало уваги формуванню й усвідомленню власного «Я» як представника певної статі. Статева соціалізація особистості − оволодіння підростаючого покоління нормами поведінки з представниками протилежної статі, підготовка молоді до інтимних стосунків, створення сім'ї та виховання дітей − залишалась у тіні. В.О. Сухомлинський писав, що важко навчити будь-якої професії, бо їх багато, але всі хлопчики й дівчатка стануть дружинами та чоловіками, батьками та матерями, і навчити їх цьому необхідно. Тому важливим напрямком у здійсненні суспільного статевого виховання є формування статевої свідомості дитини.
Самосвідомість − це сприйняття людиною самої себе як члена певної соціальної групи суспільства, усвідомлення своїх взаємин з навколишнім світом і людьми, власних учинків, думок, почуттів, розмаїття тілесних і духовних людських характеристик. Завдяки самосвідомості людина стає суб'єктом персональної активності.
Предметом або обʼєктом самосвідомості є сама людина. Вона оцінює своє тіло та порівнює його з тілесними характеристиками оточуючих, усвідомлює саму себе, свій світогляд, ставлення до інших людей, до свого місця серед них тощо.
Самосвідомість виникає в людини рано, тому важливо з перших років дбати про подальший розвиток та індивідуальне становлення дитини.
Виховуючи дитину, дорослі мають памʼятати, що виховують не просто людину взагалі, а дівчат і хлопців, які б високо цінили почуття дружби, кохання, мали глибоке усвідомлення своєї відповідальності за долю коханої людини, сімʼю, яку вони створять, за дітей, які народяться.
Чоловік і жінка відрізняються за своїм психічним складом і світосприйняттям, що виявляється в емоційній сфері, потребах, бажаннях, інтересах. Більшості батьків не байдуже, хто в них народиться, особливо, коли в сім'ї чекають не першу, а другу або третю дитину. Свою статеву приналежність усвідомлює й сама дитина, коли починає розуміти, що вона хлопчик або дівчинка. Це стає для неї одним з найважливіших елементів її самосвідомості.
Проблема статі людини включає принциповий аспект. Це сприйняття сучасної моделі справжнього чоловіка, справжньої жінки, понять мужності й жіночості.
Дівчата (жінки) за своєю природою та вихованням відрізняються від хлопців (чоловіків) здатністю тонше відчувати й виразніше за чоловіків виявляють свої внутрішні переживання в зовнішній поведінці (сльозах, жестах тощо). Їм більш властиві мрійність, ліричність, ніжність, скромність. Ці риси завжди приваблювали хлопців і чоловіків. Такими вони уявляють собі подруг, дружин, матерів. Дівчата у хлопцях (чоловіках) хотіли би бачити мужню, розсудливу, урівноважену, чесну та справедливу людину.
Названі риси представників чоловічої та жіночої статі є наслідком виховання − загального і специфічного (статевого). Без урахування статі у вихованні конкретної дитини не можна сформувати повноцінної гармонійної особистості.
У ході вивчення матеріалів спецкурсу майбутні педагоги засвоювали, що педагогічний процес, який враховує статеве виховання особистості, вимагає делікатності, якісної фахової підготовки до розвʼязання завдань, якими є:
• відновлення та збагачення зразків чоловічої та жіночої поведінки в суспільстві; орієнтація на врахування в кожної дитини (хлопчика й дівчинки) характерних психологічних відмінностей у світогляді; формування навичок і вмінь, необхідних для виконання статевих ролей особистості в родинному та суспільному житті, розвитку емоційної сфери;
• засвоєння статевих моделей чоловічої та жіночої поведінки в навчально-виховному процесі, позанавчальних видах діяльності - творчості, іграх, спорті тощо;
• підвищення педагогічної культури батьківської сім'ї, оскільки дитина ідентифікує себе та свою поведінку з батьківською;
• визначення критичних періодів розвитку статевої свідомості й самосвідомості дитини; включення до змісту навчальних предметів гуманітарного циклу матеріалу, який допоможе дитині свідомо засвоїти статеву роль.
Усталені педагогічні методики, які діють на вітчизняному освітньому просторі, головним чином спрямовані на те, щоб надати дитині певні знання, уміння, навички і обов’язково отримати від неї зворотній зв’язок, щоб констатувати якість засвоєних ЗУНів. Зрозуміло, що такий підхід у здійсненні статевого виховання дитини від народження до досягнення нею повноліття неприпустимий. Тому наголос робиться на умінні педагога вчасно, індивідуально дозовано та педагогічно грамотно задовольнити природний інтерес дитини до статевих питань. Така педагогічна діяльність має інтегрований характер, оскільки включає в себе етичні, психологічні, правові, фізіологічні, гігієнічні, педагогічні та інші аспекти статевої поведінки.
Академік Антонина Хрипкова, автор книг зі статевого виховання дітей, що написані близько 30 років тому, зауважує: «Підтримуючи необхідність статевого виховання, я категорично проти окремого предмета. Я не згодна, що все на себе повинна взяти школа. По-перше, немислимо подготовити такого вчителя, а по-друге, напевно, і не треба. У цьому проекті (статевого виховання) повинні бути відпущені кошти для того, щоб інформувати батьків, що їм треба робити [3; 2].
Наша авторська позиція збігається з цією думкою. Вважаємо, що відповіді на одні запитання зі сфери міжстатевих стосунків людини діти мають усвідомити у школі, на інші − з бесід із батьками, на треті − наодинці з собою та доброю книгою.
Важливо, щоб, здійснюючи статеве виховання дітей у закладах освіти, молоді фахівці дотримувалися принципів, що сформульовано О.А. Кузнєцовою:
• врахування вікових та індивідуальних особливостей статі;
• довірливість;
• врахування інтелектуального рівня, знань про статі, які є в наявності;
• ефект „першого враження”;
• зрозумілість;
• диференційований характер, адресність;
• поетапність, послідовність;
• правдивість;
• індивідуальний підхід;
• єдність моральних знань, установок і реальної поведінки, відносин між статями [6; 38].
Та при здійсненні суспільного статевого виховання дотримувалися наступних правил.
Статеве виховання повинне здійснюватися у взаємозв'язку з усіма іншими напрямками навчально-виховної роботи школи. Воно не повинне бути відособленим.
Необхідно, щоб здійснення, форми й методи статевого виховання відповідали віковим особливостям учнів (у тому числі й етапам статевого розвитку), а також рівню їхніх знань по конкретних темах. Вони мають право одержувати вичерпні (на їхньому рівні) морально напрямні відповіді на всі виникаючі в них питання.
Учні, що цікавляться більш глибокими й специфічними питаннями, повинні одержувати необхідну інформацію індивідуально або в невеликій групі − з бесід із запрошеними фахівцями.
Студенти − майбутні педагоги − в ході вивчення спецкурсу, осягали ряд конкретних педагогічних задач, що необхідно вирішити у процесі здійснення статевого виховання дітей:
• виховати почуття відповідальності у взаєминах між людьми чоловічої і жіночої статей за кожний вчинок;
• виховати прагнення мати міцну, здорову і дружну родину, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправність батька і матері в родині, народження дітей і почуття свідомого і відповідального відношення до їх виховання;
• виховати здатність розуміння інших людей і почуття поваги до них не тільки як до людей взагалі, але також як до представників чоловічої і жіночої статей, здатність враховувати і поважати специфічні статеві їхні особливості в процесі спільної діяльності;
• виховати здатність і прагнення оцінювати свої вчинки у відношенні інших людей з обліком їхньої статевої приналежності, виробити поняття гарного і поганого вчинку в сфері цих відносин;
• виховати відповідальне відношення до свого здоров'я і здоров'я інших людей, сформувати переконання про шкоду і небезпеку ранніх полових зв'язків, про неприпустимість, безвідповідальність і легкодумства у відносинах з особами іншої статі, сформувати поняття дозволу і недозволенності в цих відносинах;
• виробити правильне розуміння дорослості – її зміст, щирі ознаки, прояви і якості.
Знання майбутніми педагогами особливостей та проблем, що можуть виникати на різних етапах статевого розвитку дитини, дає змогу краще зрозуміти стан особистості дошкільника або школяра і педагогічно доцільно будувати стосунки з ним, організовувати виховний вплив. Також, студентам педагогічних ВУЗів, майбутнім фахівцям, слід знати, що статеве виховання, на кожному віковому етапі має певні завдання. Вони можуть бути конкретизованими відповідно до етапів статевої вікової соціалізації.
І період − дошкільне дитинство, до шести-семи років. Це вік первинної статевої соціалізації, набуття дитиною досвіду наслідування зразків поведінки, що відповідають її статевій приналежності. Протягом раннього та дошкільного дитинства під час проведення гігієнічних процедур малюк вивчає своє тіло, у тому числі й статеві органи. При цьому він з’ясовує ознаки, які відрізняють хлопчиків від дівчаток, чоловіків від жінок.
Завданнями статевого виховання в цей період є:
• задоволення зацікавленості дітей репродукцією функцій дорослої людини;
• програвання у сюжетно-рольових іграх ролей «батька» й «матері»;
• вироблення стійкого імунітету проти «вуличної» просвіти;
• формування уявлень про відмінності жіночої та чоловічої поведінки;
• засвоєння норм дівчачої та хлопчачої поведінки;
• засвоєння санітарно-гігієнічних навичок;
• набуття досвіду міжстатевого спілкування з однолітками.
ІІ період − молодші підлітки, 7-10 років. Це період поглиблення психологічних відмінностей, статевої диференціації в поведінці хлопчиків і дівчаток (в іграх, навчанні та творчих видах діяльності). У молодшому шкільному віці відбувається самоусвідомлення дітьми своєї статевої належності, закладаються психологічна та емоційна основи сексуальності — соромʼязливість чи розвʼязність, різкість чи мʼякість, ласкавість чи грубість, доброта чи злість, щедрість чи скупість тощо. Еротична чутливість виявляється через внутрішню рецепцію (зона геніталій). У цьому віці діти активно засвоюють принципи спілкування людей різної статі. Більшість молодших школярів ще шукають розгадку секрету дитинонародження, таємниці материнства. Власне сексуальна сфера перебуває у стадії спокою.
Завдання статевого виховання у навчально-виховному процесі у цьому періоді повʼязані з:
• поглибленням розуміння дітьми етичних, естетичних критеріїв краси людського тіла, міжстатевих взаємин;
• накопиченням досвіду співпраці з однолітками та дорослими у школі й поза її межами;
• розширенням уявлень про роль чоловіка й жінки в народженні дитини та виконанні батьківських ролей;
• розумінням значення дружби, кохання у створенні сім'ї;
• умінням відрізняти прояви нормативної статевої поведінки (жести, рухи, дотики, слова) від поведінки, пов'язаної з відхиленнями від норми;
• умінням знаходити вихід із ситуації, коли хлопчики та дівчатка стають об'єктом сексуальної агресії з боку однолітків або дорослих;
• розширенням знань про фізіологію організму людини, здоровий спосіб життя, рід і родину як основу життя суспільства.
ІІІ період − старші підлітки, 11-15 років. Цей період відіграє вирішальну роль у сексуальній соціалізації особистості, бо проходить на тлі статевого дозрівання організму, інтенсивного формування самосвідомості особистості. У період статевого дозрівання у підлітка зростає інтерес до протилежної статі, збільшується статевий потяг, стає актуальною інформація сексуального характеру. Велику увагу представники обох статей звертають на вторинні статеві ознаки, їх своєчасна поява і типовий для цього віку стан дає змогу відчути себе повноцінними чоловіками і жінками, проте вони відчувають невпевненість щодо повʼязаних з цим статусом ролей і функцій. Зʼявляється схильність виділяти вторинні статеві ознаки як переваги зовнішності саме представників іншої статі.
Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у дівчинці подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише біологічно протилежну стать. Самоповага й повага до протилежної статі є тим моральним гальмом, яке регулює взаємини між статями. Найінтенсивнішу виховну роботу слід проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають швидше і спостерігається розрив у стосунках хлопців і дівчат, що може позначитися на ставленні до протилежної статі в майбутньому.
Завдання статевого виховання у навчально-виховному процесі у цьому періоді спрямовані на:
• розширення наукових знань про фізіологію та анатомію, розвиток організму, дію статевих гормонів на сексуальні вподобання, потяги, переживання людини;
• зниження психологічного напруження хлопчиків і дівчаток, яке викликане перебудовою образу «Я», розвиток умінь управляти власним психічним потенціалом;
• просвіту в питаннях сексуального дозрівання організму, перших відчуттів сексуального збудження й розрядки;
• пропаганду сексолого-гігієнічних знань як необхідної умови правильного статевого виховання підлітків;
• ознайомлення з моральними засадами міжстатевих контактів, етичних, естетичних і психологічних витоків маскулінності та фемінінності.
IV період − молодший юнацький вік, 15-18 років. Це період завершення статевого дозрівання, утвердження сексуальних орієнтацій, життєвих цінностей, розширення міжособистісних контактів, професійного самовизначення, усвідомленого вибору певної лінії статевої поведінки. В юнацькому віці особистість загалом досягає фізичної зрілості, остаточно формується статева система. У юнаків цей період бурхливіший, ніж у дівчат, і характеризується підвищеною статевою збудливістю, різким зростанням еротичних інтересів і фантазій, потягом до осіб протилежної статі й підвищеною закоханістю. Завершується первинна соціалізація, громадське становлення особистості, її соціальне самовизначення, активне входження в суспільне життя, формування духовних цінностей. У статевому вихованні учнівської молоді важливо зосередитися на формуванні моральних «гальм», які б запобігали відхиленням від норми у статевій поведінці, підготовці до сімейного життя. Педагоги повинні акцентувати на морально-психологічних питаннях, розв'язання яких сприяло б формуванню правильних взаємин між статями, унеможливлювало статеву розпусту, закладало підвалини міцної сім'ї в майбутньому. Передусім необхідно виховувати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність.
Виходячи з потреби врахування особливостей статі в підготовці молоді до сімейного життя, В.О. Сухомлинський стверджував, що хлопці повинні отримати «чоловіче виховання» (загартовування, важчі роботи, допомога старшим і дівчатам тощо). Нагадування: «Ти чоловік» сприяє вихованню лицарського ставлення до дівчини. У свою чергу, дівчата мають отримати «жіноче виховання». При цьому строгість дівчини, її вимогливість і нетерпиме ставлення до зла і несправедливості, прагнення бути самобутньою, яскравою, незалежною особистістю є своєрідним засобом виховання в юнаків якостей чоловіка. «Виховання стійких, мужніх, незламних, непримиренних до зла жінок − це, на наш погляд, одне з найважливіших завдань формування людини».
Завдання статевого виховання у навчально-виховному процесі на цьому етапі спрямовані на:
• пропаганду сексуальної культури, яка полягає у відповідальному ставленні до статевого життя, шлюбу та створення сім'ї;
• організацію просвітницької роботи з етичних, психологічних, гігієнічних, фізіологічних аспектів статевого життя та сім'ї.
Основні напрями статевого виховання дітей передбачають:
• науково-методичне забезпечення змісту навчально-виховного процесу;
• підготовку педагогічних кадрів і підвищення їх кваліфікації;
• запровадження організаційних заходів із сексуально-просвітницької роботи у відповідних соціальних інститутах (освітньо-культурних дитячих та юнацьких закладах, засобах масової інформації).
Майбутнім учителям, психологам, педагогам необхідно оволодіти технікою спілкування з вихованцями зі статевих проблем, учитись поважати світоглядний, етичний суверенітет учнів під час диспутів, полеміки, проведення уроків-версій, уроків-сповідей, спостережно-рольових ігор.
Майбутні фахівці, студенти вищих педагогічних закладів у ході вивчення спецкурсу «Статеве виховання» засвоювали, що такий процес, як статева диференціація розпочинається в сімʼї від народження малюка та повʼязаний з його анатомо-фізіологічними особливостями, зумовленими біологічною статтю дитини та соціально-психологічними факторами. До останніх відносяться:
• імʼя дитини;
• відмінності в одязі дівчаток і хлопчиків;
• оволодіння мовою (у два роки діти вже розуміють, до представника якої статі відноситься слово «він», «вона», про кого кажуть «ходив», «ходила»);
• ігри дітей, особливо сюжетно-рольові (діти середнього та старшого дошкільного віку без допомоги дорослих можуть поділити ролі у грі відповідно до статті);
• ставлення дорослих до дитини як до представника чоловічої або жіночої статі;
• товариські стосунки, дружба між дівчинкою та хлопчиком;
• довірливі стосунки із значними для дитини дорослими (батьками, іншими дорослими членами сімʼї, педагогом).
Ставлення до дитини як до безстатевої істоти може стати головною причиною серйозних відхилень у формуванні її самосвідомості. Сюди можна віднести фемінізацію хлопчиків і маскулінізацію дівчаток. У наступні роки життя, у молодшому шкільному або підлітковому віці, такі відхилення в поведінці можуть ускладнювати процес соціалізації особистості. Не можна будувати статеве виховання на протиставленні іншій статі («Ти не дівчисько», «Соромно плакати, як дівчинка», «Так ведуть себе тільки дівчата» та інше). Це породжує неповагу й нелюбов до осіб протилежної статі (образливі слова, прізвиська на адресу дівчат, небажання сидіти за однією партою з дівчатками).
При належному ставленні до проявів дитячої дружби чи навіть кохання з боку дорослих, такі стосунки завжди справляють позитивний вплив на розвиток особистості дитини, особливо підлітків. Бажання подобатись обʼєкту своєї симпатії стає для підлітків стимулом до поліпшення своєї поведінки, навчання та самовдосконалення.
Авторитетний для дитини вчитель може стати тією людиною, до якого дитина може звернутися з питаннями, що її зацікавлять у статевій сфері. Втім педагоги мають памʼятати, що родина займає паритетне місце у здійсненні статевого виховання й пропагувати сімейні цінності під час реалізації його завдань, працюючи з дітьми та їхніми родинами. Адже, якщо в сімʼї склались довірливі стосунки між усіма її членами, якщо син або донька впевнені, що батько та мати ніколи не дозволять собі глузувати над ними, кривдити їх почуття, вони завжди звернуться до них за порадою, поділяться своїми потаємними думками та переживаннями. Батьки та матері розумними й тактовними порадами допомагають дочці або сину зрозуміти, що такі прекрасні почуття, як дружба, кохання, повинні поєднуватися з глибокою відповідальністю за кохану людину. Виховуючи в дітей з перших років життя почуття поваги до людей, гуманності, самодисципліну та інші риси, батьки тим самим готують їх до відповідної поведінки в майбутньому шлюбі та самостійному сімейному житті. На своїх дітей як на майбутніх жінок і чоловіків батьки впливають прикладом власного подружнього життя.
Формуванню адекватної статевої свідомості в родині сприяють:
• Почуття взаємної любові та поваги між матірʼю й батьком, виявлення цих почуттів у щоденних взаєминах, а також гуманне ставлення батьків до інших людей. Добрі діти виростають у тих сімʼях, де мати й батько по-справжньому люблять один одного, поважають інших людей. У такої дитини мир і спокій у душі, справжня віра в добро, віра в людську красу.
• Систематична участь у виконанні домашньої роботи. Завдяки цьому діти набувають і вдосконалюють загальні та специфічні знання, навички, які знадобляться їм, коли вони створять власну сімʼю.
• Ціннісні орієнтації, що впливатимуть на вибір друга чи коханої людини (фізичні, антропоморфічні дані − сильний, високий, кремезний, стрункий, здоровий; моральні, духовні якості − добрий, чесний, щедрий тощо).
Студенти, серед шквалу літератури для дітей з питань статі вчилися обирати педагогічно доцільні, такі, що відповідають віку дитини та її обізнанності та ступеню зацікавленості статнвими питаннями. На сучасному етапі виникає необхідність створення книг і посібників, які б містили інформацію, що педагог може порекомендувати батькам вихованців з метою здійснення родинного статевого виховання. У цьому напрямку автором зроблено перші кроки [9].
Адже, обʼєктивна складність проблеми здійснення суспільного статевого виховання міститься у протиріччі між інтимно-особистісним характером межстатевих стосунків і суспільним характером виховної роботи. Разом з тим студенти педагогічних ВНЗ в ході опрацювання матеріалів спецкурсу усвідомили, що не можна перекладати відповідальність за здійснення самостійного статевого виховання на підростаюче покоління. Однак, введення особливого й обовʼязкового для всіх учнів навчального предмета «Статеве виховання» на даному етапі розвитку суспільства й школи недоцільно.
У суспільному статевому вихованні слід використати різні форми й методи. Це й включення відповідних відомостей у різні навчальні предмети, і бесіди класного керівника й фахівців різного профілю з учнями (шкільні психологи, медики, соціальні працівники, працівники правоохоронних органів).
Організаційні форми статевого виховання:
• фрагменти уроків і окремі уроки у межах таких навчальних предметів, як біологія, література, суспільствознавство, історія; із цією метою необхідно вводити відповідні зміни в навчальні програми, підручники й методичні допомога з названих предметів без порушення загальної логіки, структури й утримування їх як предметів базисного навчального плану;
• факультативні заняття: необхідні навчально-методичні комплекти, що відповідають вимогам, які предʼявляються до такого роду матеріалів, бажано, щоб на вибір учнів були запропоновані різні, варіанти предметів для факультативного вивчення, розроблені різними авторами й авторськими колективами;
• семінари для батьків: тематика, розробка й організація таких семінарів повинні відповідати їхнім запитам;
• консультації, що організуються для учнів і батьків у спеціальних центрах.
Учитель має бути підготовлений до того, щоб давати точні і ясні відповіді на питання учнів, а також мати вміння вчасно й правильно реагувати на будь-які конкретні моменти взаємин учнів різної статі протягом усього періоду їхнього навчання. Умілий вплив педагогічного колективу на характер міжстатевих відносин безпосередньо в школі − важливий і необхідний елемент системи статевого виховання.
Питання статевої тематики повинні розглядатися в тісному звʼязку з питаннями здоровʼя. Необхідно використовувати сучасні досягнення з галузі особистої гігієни й догляду за тілом для збереження й зміцнення здоровʼя, у тому числі й репродуктивного. Культура має бути самобутньою, а цивілізованість − сучасною.
Під час реалізації статевого виховання, як ніде, необхідно тісне співробітництво вчителів й школи в цілому з родителями учнів.
Діяльність школи в сфері статевого виховання має здійснюватися у звʼязку з роботою спеціальних центрів, що мають характер установ консультативної й соціальної допомоги підліткам (наприклад, у випадку ранньої вагітності). Учні повинні бути ознайомлені з подібними центрами й характером їхньої роботи й бути готові, якщо буде потреба, скористатися їхньою допомогою.
Багато попередніх спроб рішення проблем статевого виховання учнів натрапляли на непідготовленість учителів і недоробленість програм. Досить відзначити, зокрема, труднощі при реалізації в школі предмета «Етика й психологія сімейного життя». Необхідне підвищення компетентності вчителів у сфері питань статі, його здатності керувати морально-орієнтованим процесом духовного розвитку учнів як майбутніх чоловіка й жінки, батьків.
На допомогу вчителям, класним керівникам та батькам в процесі статевого виховання молодого покоління приходить і шкільний психолог. Маючи можливість проводити індивідуальні заняття, він може особливу увагу приділити тим підліткам, що мають якість проблеми, важко переживають власну відмінність від однолітків, надто боляче сприймають свою «не таку, як в інших» зовнішність, форми тіла, особливості в швидкості статевого дозрівання. Але у вирішенні цієї проблеми дуже важливо навчити дитину відверто говорити із дорослими. На жаль, наше суспільство ще не доросло до розуміння того, що кожну проблему можна вирішити, і найкраще це вдається зробити тоді, коли про неї знає ще хтось, хто має відповідні знання та досвід і може допомогти. Навчити дитину бути відвертою, не приховувати від дорослих свої переживання та проблеми, − одне із важливих завдань статевого виховання. Адекватно реагувати на труднощі, з якими зустрічається дитина − завдання всіх дорослих, що займаються навчанням та вихованням підростаючого покоління.
Висновки. Теоретичне опрацювання літературних та інтернетних джерел з питань статевого виховання, власне дослідження здійснення статевого виховання дітей, студентської молоді, професійних педагогів та батьків дозволяє констатувати, що батьківське та педагогічне соціальне оточення не завжди є об’єктивним в оцінці здійснення статевого виховання дітей. Воно подекуди нав’язує свої вимоги, відповідно до яких діти не повинні цікавитися статевими питаннями, призводячи, таким чином, до формування у них хибних статевих уявлень. Як підсумок, слід сказати, що проблема суспільного статевого виховання криється не тільки у неадекватному представленні матеріалу, в якому губиться логічна послідовність складових елементів сфери статевості людини, а також в самому суспільстві, представниками якого в даній ситуації є вчителі шкіл, і ці вчителі, представляючи тематику статевості, не можуть подати її у належний спосіб.
Сучасні педагогічні часописи та педагогічна преса намагаються адекватно підходити до висвітлення питань здійснення суспільного статевого виховання. Натомість як молоді фахівці так й досвічені педагоги, нажаль, виявляють елементарну безграмотність стосовно питання здійснення статевого виховання дітей. Батьки або перекладають здійснення такого важливого аспекту виховної роботи на навчальні заклади, або, не вникаючи у зміст цього аспекту виховної роботи, категорично заперечують його суспільні форми організації.
З метою підготовки молодих фахівців до реалізації особистісно орієнтованого підходу у здійснені професійного статевого виховання дітей введено у навчальний план інституту педагогічної освіти МДУ імені В.О. Сухомлинського спецкурс «Статеве виховання». У ході його вивчення майбутні фахівці отримували:
• добірні наукові знання психології статі дитини;
• уміння якісно здійснювати консультування батьків з питань психосексуального розвитку їхніх дітей, надання родинам адекватних порад з статевого виховання дітей;
• вправність дібрати певні психолого-педагогічні методи та прийоми, щоб відповідно та тактовно у педагогічній практиці розрішити ситуацію, коли діти власною статевою поведінкою бентежать педагога або демонструють йому пізнання з питань статі, що отримані не завжди з придатних джерел.
Підвищення фахової грамотності зі статевих питань майбутніх педагогів, сприятиме реалізація завдань суспільного статевого виховання, серед загальних виховних завдань: кращого знання учнів, розуміння мотивів їхнього поводження; повсякденної й послідовної виховної роботи.
Система вітчизняного суспільного статевого виховання проходить перші етапи створення. Потрібні серйозний культурологічний і соціолого-демографічний аналіз статевої соціалізації, поглиблення знань про шляхи статевого виховання, розробка його нових засобів і методів. Але це не повинно лякати: прокладати дорогу завжди важко. Про наявність статевого виховання можна буде по-справжньому говорити лише тоді, коли дана система органічно розчиниться в повсякденному житті і стане її невідʼємною частиною, коли в необхідності статевого виховання нікого вже не потрібно буде переконувати. Адже, вміло і тактовно організована система статевого виховання допоможе зберегти здоровʼя підростаючого покоління, а отже, і здоровʼя населення України в недалекому майбутньом. Найважливішим фактором, що наближає цей час, є зацікавленість студентів − майбутніх вчителів та їхній творчий підхід до вирішення нових педагогічних завдань.
Література:
1. Блонский П.П. Очерки детской сексуальности (Под ред. и с предисл. Э.Ю. Шурпе и В.Н. Скосырева – М.–Л., изд. Центр. ин-та охраны здоровья детей и подростков, 1935. – 325 с.
2. Гончаренко С., Український педагогічний словник. – Київ, Либідь, 1997. – 376 с.
3. Каменский С. Сомнительный эксперимент неизвестных специалистов // Первое сентября. – 1997. – № 32. С. 2.
4. Кон І. Сексуальна освіта − глобальне завдання ХХІ століття // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. − 2009. − № 1. С. 94-114.
5. Корсак К. Приховані небезпеки статевої освіти // Освіта і управління. – 2003. – № 1. – С. 162-169.
6. Кузнєцова О.А. Статеве виховання школярів: Навчальний посібник. – Миколаїв: Вид-во „ІЛІОН”, 2004. – 176 с.
7. Лоуэн Адександр. Предательство тела // пер. англ. Елена Поле. Екатеринбург: Деловая книга. – 1999. – 328 с.
8. Олійник Л.М. Статеве виховання. Навчальний посібник з питань здійснення статевого виховання дітей від народження до юнацького віку. Миколаїв:ПП «Принт-Експрес», 2009. – 112 с.
9. Олійник Л.М. Дорослим та дітям про Життя у Світі: Навчально-методичний посібник з статевого виховання дітей від народження до 10 років. − Миколаїв, 2009. − 72 с. іл.. та кольорові вкладки О. В. Левенець
10. Решетников М.М. Возвращая забытые имена / Хорни Карен. Женская психология. Восточно-Европейский институт психоанализа, 1993. – с. 3-5.
11. Субботский Е.К. Ребёнок открывает мир. – М.: Просвещение, 1991 – 207 с.
Надруковано: Олійник Л.М. Формування у студентів вищих педагогічних закладів освіти адекватного ставлення до статевого виховання. − Формування професійної компетентності майбутнього вчителя в умовах вищого навчального закладу. Науковий посібник / Під загальною редакцією професора С.І. Якименко. − Київ: Видавничий дім «Слово», 2011. − С.266-304. Розділ наукового посібника з грифом МОН України для вищ. навч. закл. лист № 13/г-404 від 26.10.2009
Надруковано: Олійник Л.М. Формування у студентів вищих педагогічних закладів освіти адекватного ставлення до статевого виховання. − Формування професійної компетентності майбутнього вчителя в умовах вищого навчального закладу. Науковий посібник / Під загальною редакцією професора С.І. Якименко. − Київ: Видавничий дім «Слово», 2011. − С.266-304. Розділ наукового посібника з грифом МОН України для вищ. навч. закл. лист № 13/г-404 від 26.10.2009
Немає коментарів:
Дописати коментар