Пустотливий Андрійко

Пустотливий Андрійко

сторі спрямовано на розвиток базової якості - чуйність

Саладзе Анна В'ячеславівна,

вихователь дошкільного навчального закладу № 83 комбінованого типу

м. Миколаїв

У далекому краї, у невеличкому селі стояла непримітна хатинка. Але вона була дуже охайна та світла.

Жила в тій хатинці родина: тато, мама та їхній син Андрійко. Йому було 7 рочків. Був дуже розумним та кмітливим хлопчиком, але неслухняним. Батько був дуже суворим. Він його завжди сварив, коли той не виконував прохання, пустував.

Одного разу, ввечері, коли Анрійко грався у дворі свого дому, він почув гучне та жалісливе цвірінькання якоїсь пташки. Андрійко одразу ж хотів дізнатися, що там трапилось. Але він розумів, що батько його буде сварити, коли побачить, що його немає. Але йому дуже шкода стало пташки. Він тихенько відчинив ворота та й побіг на плач пташки. 

То була маленька синичка, яка заплуталась між тоненькими гілочками. Андрійко її швиденько звільнив і миттю повернувся додому.

Однак, коли повертався, батько його вже чекав на порозі дому. Андрійко дуже злякався. Він боявся, що тато буде сварити. Але виявляється, що тато одразу почув, як хтось відкриває ворота, бо був дуже чутким і завжди хвилювався за безпеку своєї родини.

Андрійко розповів татові історію. А тато тільки відповів: «Який же ти в мене добрий та чуйний хлопчик!». Тато пригорнув до себе Андрійка, наче подобрішав після вчинку сина, і пообіцяв, що наступного дня він з ним змайструє годівничку, де зможуть пташки прилітати та їсти зернятко.