Снігур

Снігур

Історія спрямована на розвиток базових якостей самосвідомості, самооцінки, шанобливого ставлення до природи

Сосненко Ольга Василівна,

вихователька Миколаївського 

закладу дошкільної освіти № 85

У парку поблизу будинку, гуляючи,  дідусь Василь часто  приходив на одне й те саме місце.  Тут росла велика ялина, берізка, а поруч кущі шипшини. Підійде дідусь до ялини, зупиниться, підніме голову догори. Стоїть довго. Спостерігає. Що ж там? 

А там снігурі.

Зима. Усі доріжки навколо засипані снігом.  Ялинки в білих шубках стоять. Залишились  в парку тільки снігурі. Зимі вони дуже раді. Дивиться дідусь на Василь на красивих птахів. Он з рожевою грудкою сидить, он ще один.

Аж тут прилетів і третій, з червоною як калина грудкою. Веселун та стрибунець: на голівці аж пір’ячко збилося, чирк-чирк, чирк-чирк. Сподобався птах дідусю. Став він підгодовувати снігура,  хлібні крихти принесе, або смачних зернят жменьку. 

Ранок. Як тільки сонце встало - снігурі вже тут як тут. Чекають, коли ж дідусь з’явиться.   

Одного разу прийшов він до парку, та не побачив свого улюбленого птаха на місці. Походив по інших доріжках, повернувся до ялини, а його немає. 

Не знав дідусь, що пташку спіймав Дмитрик, хлопчик з будинку поблизу парку. Посадив у клітку, повісив її на балконі. Тужить снігур у неволі.

Не знайшов дід Василь снігура, але зустрів Дмитрика. Хлопчик знову прийшов розставляти силки для птахів.

 -Ти не бачив тут снігура з червоною грудкою? - запитав дідусь. - Бачив! -хотів було сказати Дмитрик. Але зупинився та віповів, що не знає. - Невже замерз снігур ? - подумав дідусь. 

Хотів бува щось сказати хлопчина, але не зміг, потупив очі, соромно йому стало.  - Замерз, замерз, веселун та щебетун - бідкався дідусь. - Чи може кіт його спіймав…

Прийшов дідусь Василь наступного дня до берізки, дивиться, а на гілці снігур сидить. А під берізкою Дмитрик стоїть. Подивився дідусь на пташку, подивився на хлопчика, широко посміхнувся. -Здрастуй, -сказав Дмитрові. Здрастуй -, сказав птахові. Де ж ти пропадав?

Відкрив снігур свій короткий дзьоб, на Дмитрика з берізки поглянув. Зніяковів хлопчик, подумав, що видасть його снігур. Аж ні, зачиркав птах, крила розпушив, грудку випячує, на голівці пір’ячко піднімає, з гілки на гілку перестрибує. Став він разом з дідусем птахів у парку підготовувати, аж доки вони не відлетіли.