Формування позитивної самооцінки у дітей раннього віку в умовах родини та ДНЗ

Шкуренко Катерина Вікторівна

м. Миколаїв, ДНЗ № 139

Формування позитивної самооцінки у дітей раннього віку умовах родини та ДНЗ

Психологічними дослідженнями доведено: найважливішим джерелом формування самооцінки у дітей є оцінки, які даються їм іншими людьми, особливо важливі, значущі при цьому оцінні судження авторитетних осіб: вчителів, вихователів, батьків. Тому розвиток адекватної самооцінки, правильної організації, самоорієнтації дитини у своїх силах, уміннях, можливостях значною мірою залежить від об’єктивності зовнішніх оцінок. Отже, від особливостей педагогічного впливу на дитину в сім’ї і в ДНЗ, залежить і ставлення до себе дитини-дошкільника: «Я добрий», «Я поганий», «Я вмію», «Я буду чемним».

Типові помилки дорослих і батьків у педагогічних установках:

• Негативна оцінка діяльності дитини: дитині не можна говорити: «Ти не вмієш будувати, малювати і т.д.». У цих випадках дитина не може зберегти спонукання до даного виду діяльності, втрачає впевненість у собі.
• Не можна дозволяти, щоб негативна оцінка діяльності дитини поширювалася на особистість. Це блокує розвиток дитини і формує комплекс неповноцінності. Невротичний розвиток починається з переживання низької самооцінки, викликаної ставленням, впливом дорослих.
• Дуже важлива інтонація, емоційне забарвлення висловлення, зверненого до дитини. Діти раннього і навіть дошкільного віку реагують не стільки на зміст висловлення дорослого, скільки на емоційне забарвлення, у яке вкладено ставлення до них.
• Неприпустимо порівнювати дитину (її справи, вчинки) з кимось іншим, її не можна нікому протиставляти, такі порівняння є, з однієї сторони, психотравмуючими, а з іншого боку – вони формують негативізм, егоїзм і заздрість.
• Дорослі (батьки і вихователі) повинні створити таку систему взаємин з дитиною, у якій вона буде сприймати себе тільки сприятливо (як норму). Лише в цьому випадку дитина зможе нормально реагувати на чужі успіхи без зниження самооцінки.
• Головна функція дорослих полягає в тім, щоб здатність соціальної адаптації дитини виходила з її можливостей. Ми – дорослі, повинні навчитися регулювати ступінь психологічного навантаження на дитину, що не повинна перевищувати її можливостей.
• У ставленні до дитини неприпустимий різкий перехід від тільки позитивних оцінок до різко негативних, від наказового тону до ласкавого задобрювання.

Позитивне емоційне ставлення дитини до себе у віці від 2-х до 7-ми років, самоповага, розвинуте почуття своєї значимості, цінності для інших є найважливішими показниками життєздатності дитини-дошкільника.

А ці показники, як ви зрозуміли, знову таки залежать від особливостей педагогічного впливу на дитину в сім’ї (перш за все) і в ДНЗ. В основі розумного виховання мають лежати такі універсальні положення: прийняття дитини; удосконалення системи схвалень і покарань; налагодження суб’єкт-суб’єктник взаємин у підсистемі «батьки-діти».

Термін «прийняття» ввійшов у практику виховання завдяки науковій творчості відомого психотерапевта ХХ століття, представника гуманістичної психології американського вченого Карла Роджерса. Він трактує прийняття як безумовно позитивне ставлення до дитини незалежно від того, чи радує вона дорослих у даний момент. З погляду Роджерса, у поведінці дитини немає нічого такого, що дало б батькам привід сказати: «Якщо ти чиниш так, то я більше не поважаю і не люблю тебе».

Водночас важливо зрозуміти: безумовне прийняття не означає буквально, що інші значущі люди повинні пробачати або схвалювати усе, що дитина робить або говорить. Насправді йдеться про створення такого сімейного оточення, в якому малюка хвалять і визнають як повноцінного члена родини, котрий інколи може бути нестерпним, але якого все ж таки люблять. Іншими словами, оптимальним батьківським впливом буде сказати їй: «Ми тебе дуже любимо, але те, що ти робиш, засмучує нас, тому краще не роби так». К. Роджерс був переконаний, що виховання дітей з безумовним прийняттям та позитивною увагою забезпечує надійну основу для їхнього становлення та повноцінного функціонування у дорослому житті.

Готовність батьків до повного прийняття дитини визначається такими кроками: дозволом їй бути такою, якою вона є; увагою до її почуттів і думок; умінням почути та зрозуміти їх; здатністю підтримати дитину, усвідомлюючи, що її цінності та системи поглядів можуть не збігатися з батьківськими; повагою до позиції дитини, вірою в її сили та можливості; поблажливим ставленням до своїх вихованців.

За всім цим стоїть безкорислива, істинна любов батьків до дітей, яка допомагає дорослим відмовитися від фіксації на слабостях, недоліках, спрямовує виховні зусилля на підкріплення позитивних якостей особистості дитини, на підтримку її сильних сторін.

У педагогів та батьків малюк вчиться розуміти, що саме йому не слід робити. Під час такого впливу спрацьовує безліч механізмів: сприймання словесних вказівок батьків, копіювання зразків їхньої поведінки, зіставлення їх з поведінкою інших людей. Педагоги, батьки мають пам’ятати, що схвалення належної поведінки дитини важливіше для її особистісного розвитку, ніж осуд.

Втім, практикою виховання доведено, що невміла похвала може завдати дитині непоправної шкоди, тим часом як уміле покарання може бути надзвичайно корисним. Най важливіше правило, яким мають керуватися дорослі, заохочуючи чи осуджуючи, полягає у тому, що оцінювати треба тільки вчинки і справи дитини, а не її саму. 

Будь-яке схвалення складається з двох компонентів – висловлювання дорослих і висновків дитини. Сказане батьками має виражати чітку позитивну оцінку дитячих намірів або вчинків. Це судження має висловлюватися в такій формі, щоб дитина могла зробити безпомилковий реалістичний висновок про себе саму. Адже те, що скажуть хлопчик чи дівчинка про самих себе у відповідь на слова дорослого, вони пізніше повторять подумки. Ці внутрішні позитивні оцінки великою мірою визначають гарну думку дитини про себе і навколишній світ. Надалі це неодмінно сприятиме розвитку позитивного самоставлення, адекватної самооцінки, самоповаги.

Справжніх успіхів у вихованні досягають ті батьки, які вміють чітко визначити межі дозволеного і недозволеного в поведінці дітей, враховуючи їхні вікові та індивідуальні особливості, відмінності. Знання та врахування цих відмінностей – неодмінна складова успішного виховання. Здатність почути, зрозуміти дитину – своєрідний місток між вихователями і вихованцями.

Батьки та вихователі ДНЗ – це вчителі у найважливішій школі на світі – школі становлення особистості.

Виховання особистості (самооцінка)

Для того, щоб виховати особистість (правильну самооцінку), потрібно, щоб у дитини були присутні 5-ть відчуттів:

• Відчуття безпеки, повинна відчувати захищеність, особливо вдома.
• Відчуття індивідуальності – дитина повинна навчитись радіти, що вона така є, немає нікого схожого на неї.
• Відчуття належності – дитина повинна відчувати радість, що вона належить до якоїсь групи, народу, країни.
• Відчуття мети (або сенсу життя). Усвідомлення того, що потрібно зробити, щоб досягти своєї мети.
• Відчуття компетентності. Дитина повинна навчитись знаходити в собі риси, вміння та навички, які в неї кращі, ніж у інших, і спиратися на них.

Формування правильної самооцінки – це наріжний камінь виховання особистості. Дитина так само, як і дорослий, повинна любити і правильно оцінювати себе. Тільки тоді вона навчиться любити інших.