Єдина Країна! Единая Страна!

четвер, 15 травня 2014 р.

Розвиток творчості дитини раннього дошкільного віку засобами образотворчого мистецтва

III Всеукраїнська науково-практична конференція  з міжнародною участю
«Проблеми діагностики та проектування розвитку обдарованості дошкільників»
15 – 16 травня 2014 р., м. Київ

Розвиток творчості дитини дошкільного віку засобами образотворчого мистецтва


Олійник Лія Миколаївна, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри психології, педагогіки та менеджменту освіти Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти


Становлення творчо активної особистості – важливе завдання сьогодення. Вона повинна вносити прогресивні зміни до суспільного життя, вміти здійснювати вибір, визначати та вирішувати проблеми, бути винахідливою, мати творчу уяву. Процес становлення, на основі вікових особливостей та за сприятливих психолого-педагогічних умов, розпочинається вже у ранньому віці. У цей період відбуваються якісні зміни в психіці, у результаті яких малюк стає істотою активною та діяльною. Зростають фізичні можливості, розширюються потреби, змінюються види і форми діяльності, закладаються основи вольової сфери, елементи свідомості та самосвідомості, відбуваються великі зміни у спілкуванні дитини з дорослими та однолітками.

На третьому році життя поглиблюється суперечність між прагненням малюка до самостійності, що швидко зростає, бажанням брати участь у діяльності дорослих та його реальними можливостями. Ця суперечність може бути вирішена за доцільної організації продуктивних видів діяльності, якщо в спільних з вихователем діях задовольняється прагнення дитини до свободи, самостійності, незалежності, якщо вихователь сприяє реалізації потреби дитини у визнанні та самоствердженні в оточенні однолітків.

У продуктивних видах діяльності важливий аспект виконання, оскільки результат дії завжди має відповідати певним вимогам. Якщо дитина хоче, щоб в її малюнках або виробах інші впізнавали відтворюваний об'єкт або явище, вона прагне зробити це красиво і отримати схвалення дорослого. У малюка, який ще не знає соціальних норм та правил, майже не виникає сумнівів із приводу своїх мистецьких умінь. Він із задоволенням використовує різноманітні зображувальні засоби (олівці, фарби, фломастери тощо) та малює на будь-яких поверхнях (від аркуша паперу до стін будівлі). Це триває доти, поки авторитетний у його очах дорослий не зверне його увагу на етичний чи естетичний бік його «шедеврів». Що припиняє «проби пензля» дитини? Заборона: «Припини! Це погано. Слухняні дітки так не роблять!» – або критичні відгуки: «Це негарно! Ти не вмієш цього робити!» Існують певні соціальні норми, в межі яких дорослі намагаються «вписати» малюка. Наприклад, дитині, якій прищеплювали охайність, тяжко вперше наважитися вмокнути пальчик у фарбу або забруднити руки глиною. Від малюка, який чув здебільшого критичні відгуки на свої мистецькі спроби, можна почути «Я не вмію цього робити». Ми переконані, що в продуктивних видах діяльності роль педагога не тільки в тому, щоб навчити дитину певних зображальних умінь, хоч це теж важливо, а головне – супроводжувати малюка у відкритті світу, йдучи поряд з ним шляхом від хаосу до гармонії, сповнити його впевненістю у своїх силах і запалити вогник творчості в його душі.

Науковці по-різному коментують прояви творчості у молодшому віці. Одні вважають, що в цей час у дитини закладаються лише основи продуктивних видів діяльності, вона ще не здатна до творчості. Інші доводять, що за певних умов малята вже на третьому році життя здатні до творчих виявів під час малювання, ліплення, аплікації, конструювання. Ми дотримуємося другої точки зору: діти вже з раннього віку закладу здатні до творчості та зображення навколишнього світу в продуктивних видах діяльності, якщо вихователь, долучаючи їх до образотворчої діяльності, послуговується прийомом АСД (активізація спонтанної діяльності).

Ми припустили, що розвиток дітей успішніше відбуватиметься під час взаємодії дорослого з дітьми, в їх спільній діяльності, яка проходить у невимушеній, необов'язковій формі, де вихователь – рівноправний партнер, який висловлює свої пропозиції та приймає задуми малят, демонструє різноманітні способи дій, вирішує проблеми разом з дітьми без жорстких оцінок «правильно» – «неправильно», «добре» – «погано». Коли педагог використовує прийом АСД, діти отримують задоволення, виявляють цікавість, приймають правила гри, а головне – у захопливому творчому процесі пізнають навколишній світ.

Ще у 30-ті роки XX століття відомий фахівець з дитячої психології Л.С. Виготський назвав навчання дошкільнят спонтанно-реактивним, тобто дитина приймає програму навчання настільки, наскільки вона стає її особистою.
Допомагаючи своїм вихованцям відкривати можливості зображувальних засобів, підтримуючи в них впевненість у власних здібностях щодо відтворення навколишнього світу за допомогою мистецтва, треба пам’ятати, що у маляти довільна внутрішня увага (уважність як така ще зовсім не розвинена), і в регулюванні його психічного життя переважають зовнішні стимули та керівництво з боку дорослих. Малюк здатен зосередитися лише на тому, що йому подобається, а не на тому, що потрібно відповідальним за його виховання та навчання дорослим.

За філософським визначенням, спонтанність – це самодіяльність, здатність активно діяти під впливом внутрішніх спонукань. Спонтанна діяльність – це діяльність із внутрішньою мотивацією. Вона має подобатися малюкові, бути для нього самоціллю («граюся, роблю щось, бо хочу, а не для того, щоб навчатися»), вибиратися довільно та «з натхнення».
АСД – динамічна система міжособистісних стосунків між групою дітей та педагогом, яка складається з двох взаємопов'язаних процесів: спілкування і спільної діяльності. Йдеться про таку комунікацію між вихователем і дитиною, яка була б радісною і плідною та ефективною для обох. Замість однобічного нав'язування якихось абстрактних понять, норм і правил, здійснюється розвиток як особистості дитини, так і особистості вихователя.

Запропонований нами прийом АСД дозволяє вихователю, що опікується малечею, «звести до спільного знаменника» вільний розвиток дитини в багатому предметному середовищі й участь авторитетного дорослого в цьому розвитку. Вихователь, нарівні з батьками, стає для дитини тією людиною, яку вона любить, до якої несе свої радощі й біди.
Термін «активізація» – пробудження до активності, підсилення дії – передбачає оволодіння педагогом майстерністю входити в спонтанну діяльність дітей, не порушуючи при цьому її розвивального характеру. Треба викликати зацікавлення малюків до запропонованого, створити стан захопленості, розумового напруження, спрямувати зусилля малят на усвідомлене сприймання інформації та набуття умінь, а потім поступово і непомітно зменшувати свою активність, поступаючись першістю дитині.

У продуктивних видах діяльності використання прийому АСД дозволяє розвинути світосприйняття дитини, її здатність емоційно відгукуватися на враження від навколишнього світу, сприяти зростанню в неї бажання зображувати навколишнє засобами образотворчого мистецтва, робити це із задоволенням і творчо.
«Творчою» ми називаємо таку спонтанну діяльність малят, під час якої дитина не просто копіює дії та висловлювання дорослого, а на основі ініціативного наслідування і набутих знань виявляє особистісні риси у результатах своєї діяльності.

Ці матеріали мають на меті допомогти вихователеві, позбавити його необхідності постійно писати плани, дати йому можливість використовувати добре структурований практичний матеріал, виявляти особисту творчість у проведенні занять у конкретних умовах дошкільного закладу і змінювати їх згідно зі своїми потребами та індивідуальними особливостями вихованців.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

Пропонуємо методичні поради, які відрізняються від рекомендацій за традиційної організації продуктивних видів діяльності в ранньому віці.

Ми радимо не відмовлятися від підгрупової форми організації продуктивних видів діяльності, щоб перейти тільки до індивідуальних занять, а змінити погляд на позицію кожної дитини та вихователя в цих видах діяльності. У нашому розумінні термін «заняття» існує для педагога. Заняття для вихователя триває весь його робочий час, а у творчих вихователів і поза цим часом – у думках, у роботі над літературою, документацією, над виготовленням допоміжних матеріалів та забавок для малечі, у підготовці заготовок для продуктивних видів діяльності тощо. Для малят заняття не повинно ставати уроком шкільного типу або ж аналогом заняття для старших дошкільнят. Все навчання малюків повинно відбуватися в ході цікавої діяльності, спілкування в товаристві однолітків і досвідчених дорослих, що опікуються ними. Найважливішою умовою залучення малят до навчальних занять з образотворчої діяльності є особисте бажання малюка: виконувати чи ні запропоноване вихователем. Дитина залучається до діяльності з усвідомленим бажанням робити те, що пропонує дорослий, а не з примусу. її можна зацікавлювати, спокушати, приваблювати до спільних занять, але ні в якому разі не примушувати.

Педагогу спочатку слід пояснити малятам, що виконувати завдання будуть всі, але за чергою (підгрупами до 6-ти дітей). Тоді кожна дитина усвідомить, що її не мине бажане; вона навчиться самостійно гратися і спокійно чекати своєї черги до часу спільної роботи з вихователем, щоб у черговий раз створити «маленьке диво» і пересвідчитися в тому, що «я такий розумний, умілий, надзвичайний малюк, справжній маленький митець».
Що стосується часу, запланованого для проведення занять, радимо не виходити за межі 15–20 хвилин на підгрупу. Та важливішим у цьому процесі є стан зацікавленості кожної дитини тим, що відбувається. Якщо вихователь побачить, що якась дитина втомилася, у неї зникло бажання до образотворчої діяльності, краще заняття для неї припинити, надати їй можливість змінити вид роботи.

І мабуть, буде доцільно звернути увагу на те, що на цих заняттях відбувається невимушена комунікація між усіма учасниками творчого процесу. Художнє слово звучить там, де воно доречне, не вимагаються розгорнуті відповіді на запитання дорослого, не залишається без відповіді жодне запитання малюків, але існують певні норми і правила, які нагадуються в разі необхідності та ретельно дотримуються в першу чергу дорослим, який на кожному занятті розвиває у дітей емоційно-вольову сферу: допомагає їм в організації своїх дій у певному порядку, забезпечує емоційний комфорт, вирішує такі важливі завдання, як формування у малят уявлень про властивості та співвідношення предметів, удоскона¬лення їхньої ручної вправності, набуття ними комунікативних навичок. Адже третій рік життя є сензитивним періодом саме для вдосконалення сенсорних, моторних та мовних можливостей дітей.

Сенсорика, моторика та мова – найважливіші напрямки розвитку дитини раннього віку. На цьому етані важливим методичним аспектом є висока мовна активність самого вихователя. Він передає словами все те, що сприймають діти, користуючись у своєму мовленні якомога більшою кількістю прикметників, що характеризують різні ознаки предметів – звучання, смак, нюх, дотикові відчуття, не обмежуючись тільки кольором, формою, величиною.
Творча робота рук сприяє накопичуванню у малят рухового досвіду, що у свою чергу приводить до більш швидкого та якісного формування сенсорних уявлень та до розвитку мовлення. Під час цікавої продуктивної діяльності сенсорні уявлення формуються легко та залишаються у свідомості дитини тривалий час.

Займаючись образотворчою діяльністю, дитина має можливість сприймати предмети полімодально, тобто побачити їх, почути слова, що позначають їхні властивості, відчути їх на дотик, а в деяких випадках пізнати їх смак та запах.

Надані методичні рекомендації розраховані на вихователів, які орієнтовані на розвиток дитячої творчості в групі раннього віку дошкільного навчального закладів. Вони також можуть бути використаними в роботі з дітьми змішаної групи (діти віком 3-4 роки) та з дітьми, які вперше прийшли із сімей до групи раннього віку дошкільного закладу і тільки-но долучаються до образотворчої діяльності.

Як довела апробація, програмові вимоги запропонованих занять відповідають віковим можливостям малят третього та четвертого років життя.
Для реалізації програмового змісту цих методичних рекомендацій радимо користуватися матеріалами дитячої канцелярії «Сгауоlа» та природним і підручним матеріалом, який завжди є у кожного вихователя. Звичайно, педагогу необхідно дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог та норм безпеки життєдіяльності малят у доборі матеріалів, які він пропонує для роботи дітям. А використання дрібного матеріалу потребує пильної уваги дорослого. Та під час спільної з педагогом діяльності малят понад усе захоплює усвідомлене бажання щось створити із запропонованого матеріалу, ніж використовувати його не за призначенням. Тим паче, що авторитетна для них людина під час перших же на¬магань дитини покуштувати їх попереджає, що то не їстівне.

Зверніть увагу на можливість нетрадиційної організації різних видів продуктивної діяльності.
На заняттях з малювання вихователю необхідно звертати увагу дітей на те, що в слідах, які залишає олівець, фарба, крейда, фломастер, можна розгледіти знайомі малятам предмети та явища. Примочування, штрихи, крапки, прямі та округлі лінії можна «перетворити» на дощик, травичку, сонечко тощо. Вважаємо за доцільне надати можливість дитині самостійно вирішити, в якій руці тримати олівець. Виходимо з того, що третина людей – амбідекстри, тобто ті, що однаково вправно користуються обома руками, а асиметрія мозку закладається саме на третьому році життя. Діти-лівші особливо талановиті і дуже емоційні. Вони змалку набагато виразніше за праворуких зображують навколишній світ. Між іншим, багато хто з видатних людей був саме лівшею: наприклад, Леонардо да Вінчі та Мікеланджело. Та й знаменитого майстра, що зумів підкувати блоху, теж недаремно прозвали Лівшею. Помітивши, що дитина малює лівою рукою, не треба намагатися перевчити її та примушувати перекладати олівець з лівої руки в праву. Не задовольняючи потреби дитини у розвитку лівої руки, дорослі ненавмисно обмежують розвиток її правої півкулі мозку, тобто гальмують розвиток творчої уяви.

У ліпленні діти працюють не тільки з глиною, а й виготовляють вироби з пластиліну, снігу, піску, солоного та їстівного тіста. Малята вподобали працювати із тістом, бо за своїми якостями це дуже пластичний матеріал, який потребує набагато менших зусиль для ліплення будь-яких форм, ніж пластилін, та залишає менше бруду, ніж глина. Рецепт його виготовлення простий: змішати по дві частини борошна та дрібної солі й додати одну частину підфарбованої води. Вироби з цього матеріалу, підсушені в ледь теплій духовій шафі, стають іграшками у забавах малечі.

Аплікація – вид образотворчої діяльності, який був оцінений та широко використовувався художниками першої половини XX сторіччя – Пабло Пікассо і Анрі Матіссом. Існує думка, що він занадто складний для малят раннього віку. Тому в першій молодшій групі аплікація проводиться без наклеювання, а шляхом розкладання на фланелеграфі готових форм. Радимо проводити заняття з аплікації один раз на тиждень. У спільній творчій роботі вихователь на початку навчального року демонструє дітям, як підклеювати деталі, які він розклав; потім заохочує малят до прикладання намазаних клеєм деталей до робочої поверхні та вчить користуватися серветкою для притискання деталей, що наклеюються. З другої половини року, орієнтуючись на індивідуальні можливості малят, педагог поступово вчить кожну дитину користуватися клеєм. Сучасна промисловість випускає клеєві олівці: вони не течуть, не бруднять рук, їх можна наносити рівномірним шаром, вони не так швидко висихають. Користь від зроблених аплікаційних робіт дуже велика і варта тих зусиль, що дорослий докладає до цієї справи поза програмовими вимогами. Роботи з аплікації більш ефективні порівняно з першими «пробами пензля» малят: вони стають додатковими наочними матеріалами. Малята із задоволенням розглядають їх і через декілька днів та тижнів після роботи, під час цього виникає невимушена бесіда стосовно тих властивостей речей, що сприймаються зором: колір, форма, розмір. На цих роботах малюки бачать кращий результат своїх зусиль, ніж в інших продуктивних видах діяльності. Це сповнює їх відчуттям досягнення мети, власної вправності та значущості.

Тематика багатьох занять з конструювання у цих рекомендаціях виникла завдяки спостереженням вихователів за спонтанними іграми малят. Блок «Конструювання», який традиційно розглядається для дітей раннього віку лише як конструювання з будівельного матеріалу, має в наших розробках ширший зміст: у спільній діяльності з вихователем малята конструюють з піску, снігу, паперу, природного та підручного матеріалу, стільців, зі своїх виробів, що були виготовлені на заняттях з малювання, аплікації, ліплення.
Долучаючи малят до продуктивних видів діяльності, вихователь має навчитися гнучко змінювати свою позицію: то ставати активним співучасником образотворчої діяльності, то просто спостерігати й спрямовувати, аж ніяк не змушуючи, не оцінюючи, не караючи. Слід вчитися непомітно зменшувати свою активність, поступаючись дитині та надаючи їй першість у діяльності. Педагогові треба навчитися самостійно вибирати найбільш ефективні варіанти дій у будь-якій ситуації. І жодні нові програми, методичні рекомендації та вказівки не допоможуть стати майстром своєї справи, якщо вихователь не зможе увійти рівноправним партнером у специфічну дошкільну форму діяльності – гру.
Особлива майстерність педагога полягає у тому, щоб навчитися обігравати всілякі відхилення від запланованого заздалегідь та інциденти, не порушуючи стану емоційної рівноваги дитини, внутрішньої свободи, ніколи не роблячи їх (певні відхилення) причинами зауважень чи покарання «винуватого» малюка.

СТРУКТУРА Й ОСОБЛИВОСТІ ПЛАНУВАННЯ

На третьому році життя дитини образотворча діяльність містить у собі унікальну можливість творчої переробки малятами набутої від дорослих інформації. Тому планування продуктивних видів діяльності передбачає не самостійну, відокремлену тематику, а підпорядковується пізнавальним темам із соціального оточення, природи та тим випадкам, коли дітям пропонується зобразити свої враження від літературних творів. Зміст нижченаведених занять з продуктивних видів діяльності розрахований на дев’ять місяців, протягом яких іде навчальний процес, тобто з вересня до травня. Кожен місяць розподілено на 4 тижні. Вся система занять складається з 36 тижнів по 4 заняття в кожному, та є оригінальним доповненням до орієнтовного щотижневого планування навчально-виховного процесу у першій молодшій групі.
На початку кожного місяця відповідно до пізнавальних тем вихователь робить зміни в інтер’єрі приміщення групи, доповнює предметне розвивальне середовище іграшками, ілюстраціями, посібниками тощо, робить заготовки для спільної з малятами образотворчої діяльності. З понеділка починається знайомство малят із пізнавальними темами. Щоденно проводиться по одному заняттю з продуктивних видів діяльності. У плані їхні види подані у тій послідовності, яка дає малятам можливість «зануритися» у пізнавальні теми засобами образотворчого мистецтва, навчитися не просто копіювати певні зразки, а творчо переосмислюючи, змінювати їх; а також вдосконалити свої уміння й отримати певний продукт: творчо переробити свої пізнання та вдосконалити уміння й отримати певний продукт: малюнки чи вироби, щоб використовувати їх надалі у побуті, іграх, у процесі пізнання. 
Заняття з продуктивних видів діяльності, представлені нижче, складаються з таких структурних частин: попередня робота перед заняттям, підготовча робота, мотивація, процес творення, підсумок роботи.

Розглянемо детальніше частини та їхні складові. 

Попередня робота перед заняттям виконується напередодні:
спостереження за предметами та явищами, розглядання іграшок, ілюстрацій, реальних об'єктів, «творчого доробку» малят;
читання художньої літератури, перегляд діафільмів, слухання платівок, показ театральних вистав;
різноманітні ігри: сюжетні, дидактичні, рухливі тощо, логічно пов’язані з темою та метою заняття.

Підготовча робота – поступовий перехід від нерегламентованих видів діяльності до заняття, створення атмосфери зацікавлення тим, що буде відбуватися:
інтригуюча бесіда, розповідь вихователя, запитання до дітей, відповіді на їхні запитання;
розглядання малюнків, ілюстрацій, дитячих виробів;
читання віршів та уривків з великих за обсягом творів;
прихід до дітей різноманітних «гостей»;
пригощання та частування;
міні-вистави.

Мотивація – те, задля чого треба робити запропоноване. Ми переконалися в тому, що діти раннього віку можуть намалювати, зліпити, сконструювати гарні речі, якщо все, що вони роблять, позитивно сприймається дорослими. Якщо результат творчої діяльності комусь потрібний, то лише така діяльність розвиває здібності людини. А кому потрібні дитячі малюнки, вироби? Де, у якому світі можуть прислужитися намальовані дітьми сонечко й дощик? На щастя, такий світ є – то світ дитячої гри. Тут відразу, з користю для себе малюк може послуговуватися всім, що він намалював, наклеїв, зліпив.
Дуже важливо, щоб вихователь виголосив мотивацію, щоб її почули всі малята та погодилися з тим, задля чого буде виконуватися робота. По-перше, так увага дітей привертається до етико-естетичної спрямованості їхніх зусиль, по-друге, малята вчаться виявляти ініціативу, приймати рішення. Діти поступово самі починають висловлювати мотивацію, коли іграшки звертаються до них по допомогу. Мотивація, наприклад, може бути такою:
навести лад, прикрасити, прибрати;
порадувати, здивувати красою;
зробити подарунки;
зробити речі, щоб використовувати їх в іграх та в побуті;
почастувати, пригостити тощо.

Процес творення – спільна діяльність та спілкування вихователя і дітей. Під час такої взаємодії актуалізується потреба дитини висловлюватися. Цьому сприяють і увага з боку дорослого до запитань та ініціативних висловлювань дитини, і приязне оточення однолітків, і дії на досягнення спільної мети в колективних роботах. Важливе значення для розвитку мовлення має також розуміння дитиною інструкцій, доручень, прохань дорослого в умовах їхньої спільної діяльності та невимушеної комунікації. Під час робочого спілкування вихователь має можливість з’ясувати для себе, на якому рівні володіння інформацією з тижневих тем перебувають його вихованці, й передбачити, якої конкретної допомоги потребуватиме кожна дитина, щоб могти провести індивідуальну роботу з нею. У цій частині відбувається:
висловлювання пропозицій дітей та порад вихователя стосовно виконання роботи;
надання дітям можливості самостійно обрати матеріал, спосіб, послідовність дій;
задоволення від спільної праці, ініціативне наслідування малятами дій дорослого;
набуття малюками уміння погоджувати свої бажання і дії з прагненнями та діями однолітків;
орієнтація на позитивний результат;
привчання до охайності в роботі, до самоорганізації;
надання допомоги дорослим на прохання дитини.

І хоча малята зазвичай прагнуть самостійно досягти позитивного результату в продуктивних видах діяльності, в разі труднощів чи невдачі вони звертаються до дорослого: тоді його допомога буде саме вчасною. Також малята демонструють педагогу свої успіхи, які без його схвалення значно втрачають для дитини свою цінність. Негативне чи байдуже ставлення вихователя до процесу або результату діяльності малюка викликає в нього образу та смуток, бо 3-річна дитина дуже вразлива й чутлива до оцінок її досягнень з боку дорослого. Малята очікують або ж вимагають оцінки процесу образотворчої діяльності: «Подивіться, як я малюю!» та її результату: «А я гарно зліпив?» тощо. 

Наслідки роботи:
емоційне піднесення від результату праці;
вдячність тих, хто звертався по допомогу;
позитивна оцінка будь-якого результату;
використання зробленого в іграх та у побуті;
розгортання сюжетних, рухливих та дидактичних ігор за змістом заняття;
використання робіт як ігрового та наочного матеріалу в подальшій роботі;
стимулювання дітей до відтворювання змісту занять у самостійній діяльності.

Найкращий спосіб розвинути образотворчі здібності дитини – це підтримка її зусиль та схвалення досягнень. Якщо вихователь постійно робитиме зауваження, підкреслюватиме невміння або нездатність дитини до образотворчих занять, критично відгукуватиметься з приводу їхніх результатів, то у малюка пропаде зацікавлення цією справою і він буде прагнути позбутися її будь-що.

Творчу дитину може виховати лише творчий педагог. Щоб залучити малюка до образотворчої діяльності, вихователь повинен сам бути в захваті від неї. Якщо він не любить продуктивних видів діяльності або долучається до спонтанної діяльності малят лише з обов'язку, відчуваючи під час цього негативні емоції, цілком можливо, він передасть подібне ставлення до цього і своїм вихованцям, як би не намагався приховати свої почуття.

Знайомлячи дітей з різноманітними властивостями предметів, ні в якому разі не слід примушувати малят запам'ятовувати їхні назви, а також вимагати від дітей розгорнутих відповідей на запитання. Подібні вимоги призводять здебільшого до різкого зростання стомленості малят та зниження їхньої зацікавленості процесом пізнання.

Для організації продуктивних видів діяльності в молодших групах важливі не тільки знання та вміння вихователя з образотворчого мистецтва, а також розвинута здатність емоційно сприймати навколишній світ (але без надмірної екзальтації) та усвідомлене бажання залучити малят до чарівного світу мистецтва, щоб процес зображення довкілля захопив дитину та сприяв її загальному розвитку. Це під силу вихователю, який прийняв для себе особистісно-орієнтовану модель взаємодії зі своїми вихованцями, який сприймає спілкування з малятами не як тягар чи нудний обов'язок, а щоразу як нове відкриття.

Немає коментарів: